Священномученик Миколай Подьяков, пресвітер p1at13ckcs175el1c1qsn1lar1lb13
Житія святих,  Вересень

Священномученик Миколай Подьяков, пресвітер

Місяця вересня на 11-й день

Священномученик Миколай служив у Богородице-Різдвяному храмі в селі Подосиновець Вологодської єпархії. У 1918 році отець Миколай Подьяков прочитав з амвона послання Патріарха Тихона; мужнє, викриваюче гріх і таке, що закликає до покаяння, слово Патріарха-сповідника роздратувало войовничих безбожників, і прихожани, побоюючись нападів на храм і турбуючись за життя священика, встановили в храмі постійне чергування.
24 вересня 1918 року протоієрей Миколай здійснив відспівування парафіянина і пішов разом із родичами покійного на кладовище. До кінця панахиди на цвинтар прибігла черниця, яка прислужувала при храмі, одягнена цього разу не в чернече, а в мирське:
– Отче Миколай, швидше ховайся. Сьогодні тебе приїдуть розстрілювати.
Отець Миколай усміхнувся і, звернувши увагу на її незвичне вбрання, сказав:
– Ти що мене в одній спідниці-то прибігла рятувати?
Каральний загін з’явився в село після полудня. Усі були з червоними бантами, в однакових кумачевих сорочках. – Де священик? – запитували карателі.
Ніхто не хотів вказувати.
– Ну що ж, якщо не з’явиться, візьмемо молодшого сина, – пригрозили вони.
Дізнавшись про це, отець Миколай прийшов додому і зібрав дітей для останньої бесіди. Священик навчав їх, як незважаючи на всі тяготи теперішнього життя зберегти віру в Бога, залишитися вірними Церкві, не відступити від виконання заповідей, навіть якщо все навкруги до того спонукає. Він був безтурботно спокійний і в настановах і порадах входив у всі подробиці їхнього подальшого життя: як дітям жити самим, адже матір, яка рано померла, вони втратили давно. Під час бесіди в будинок увірвалися карателі.
– Нікому не виходити! – наказали вони.
Зраділі, що знайшли священика, вони почали в нього стріляти і, побачивши, що поранили, покинули будинок.
– Ну слава Богу! – з полегшенням зітхнув отець Миколай і перехрестився.
Неясно було домашнім, чи надовго пішли кати, чи повернуться. Син побіг за лікарем. Лікар прийшов одразу, але не встиг він перев’язати рану, як до хати знову увірвалися карателі.
– Ти навіщо тут? – з гнівом приступили вони до лікаря.
– Я лікар і зобов’язаний прийти до хворого.
– Забирайся звідси зараз же! Щоб цієї хвилини тебе тут не було! Ми самі понесемо його в “лікарню”, – кричали карателі, вказуючи на ноші, які принесли з собою.
Дітям заборонили супроводжувати батька. “Лікарня” виявилася поруч – це був покосний луг біля річки. Поклавши отця Миколая біля ями, вони стали мучити його. Хто стріляв, хто колов, встромляючи в тіло, виймаючи і знову встромляючи багнет. Згодом під час огляду тіла з’ясувалося, що крім вогнепальних ран йому було завдано одинадцять ран багнетних.
Тіло вбитого священика скинули в яму, але заривати не стали. У цей час у сільраді сидів затриманий карателями священик із сусідньої парафії, отець Віктор. Його підвели до ями і веліли відспівувати закатованого священика. Коли відспівування підійшло до кінця, один із катів пострілом у потилицю вбив отця Віктора.
Навесні приїхали сини отця Віктора і разом із дітьми отця Миколи випросили у влади дозвіл поховати священиків на кладовищі. Тіло отця Віктора сини відвезли на парафію, де він служив, а отця Миколу Подьякова поховали на цвинтарі в Подосинівці.
Зараховані до лику святих Новомучеників і Сповідників Руських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.

Знайшли помилку