Березень,  Житія святих

Священномученик Миколай Горюнов, диякон

Місяця березня на 9-й день.

Священномученик Миколай народився 1880 року в селі Обухово Солнєчногорської волості Клинського повіту Московської губернії в сім’ї селянина Василя Горюнова. Закінчивши у дванадцять років сільську школу, Микола працював разом із батьком у селянському господарстві. 1902 року Миколу Васильовича призвали до армії, але він дістав звільнення від служби, оскільки був єдиним сином у батьків – годувальником сім’ї.
Після цього він виїхав до Москви в пошуках заробітку. Вихований у благочестивій родині, він бажав, щоб його робота була так чи інакше пов’язана з церквою. У Москві в той час різними парафіями організовувалися товариства тверезості, і він вступив офіціантом в одну з чайних, організовану таким Товариством, і пропрацював тут два з половиною роки, а потім влаштувався сторожем і вівтарником у домовий храм при Першій градській лікарні. Тут він пропрацював п’ять років. Близько шести років він був вівтарником у храмі Ризоположення на Донській вулиці. Деякий час Микола Васильович працював слюсарем на цементній базі в Подольську, де його зусиллями було організовано кооператив, члени якого плідно й успішно трудилися; кооператив було скасовано з приходом до влади більшовиків.

У 1919 році Микола Васильович повернувся в рідне село і тут в Успенській церкві став служити псаломщиком. У 1920 році його висвятили на диякона, а в 1924 році за бездоганну службу і зразкову поведінку звели в сан протодиякона. Протодиякон Миколай служив у храмі до 1929 року, коли влада зажадала від нього сплати такої суми податку, яку він не в силах був заплатити, і був змушений із храму піти; він улаштувався працювати пожежником, а потім робітником на одному із заводів.
У березні 1938 року влада склала обвинувачення, в якому писала, що Микола Горюнов є протодияконом і, будучи вороже налаштований до радянської влади і комуністичної партії, систематично серед населення села Обухове проводить контрреволюційну агітацію і висловлює терористичні настрої проти керівників партії та уряду. 11 березня співробітники НКВС заарештували отця Миколая.
Було викликано кілька свідків, кожного з яких запитували, чи знає він протодиякона Миколу, і оскільки всі вони його знали, то так і відповіли. Слідчий попросив їх розписатися наприкінці сторінки, на якій були записані їхні свідчення, а половина її залишалася незаповненою, і вже за відсутності свідків він написав усе, що йому було потрібно.
12 березня 1938 року слідчий НКВС допитав протодиякона.
– Ви визнаєте себе винним у контрреволюційній діяльності, у тому, що говорили, що радянська влада не дає жити служителям культу, що троцькістів саджають і розстрілюють за те, що вони борються за хороше життя, і що в разі війни ви будете бити комуністів? – запитав його слідчий.
– Винним себе в контрреволюційній діяльності та агітації проти радянської влади і комуністичної партії я не визнаю. Подібних розмов я не вів, – відповів протодиякон.
15 березня трійка НКВС засудила отця Миколу до розстрілу, і він був перевезений до Таганської в’язниці в Москві. Протодиякона Миколу Горюнова було розстріляно 22 березня 1938 року, його поховали в невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.