Священномученик Миколай Доброумов, пресвітер p1e2gjgks0ut18oj1pef1eut1tvi3
Житія святих,  Серпень

Священномученик Миколай Доброумов, пресвітер

Місяця серпня на 12-й день

Священномученик ієрей Миколай – Микола Миколайович Доброумов – народився 24 грудня 1876 (за деякими даними 1875) року в селі Небдіно Усть-Сисольського повіту Вологодської губернії.
Якою батько Микола був людиною? Архіви зберегли для нас свідчення про добрі справи батюшки, який все своє життя слідував обраному шляху: проповідував слово Боже, наставляв свою паству. До цього він готувався все своє життя, таке отримав виховання в сім’ї священика Миколи Михайловича Доброумова, був наймолодшою, п’ятою дитиною в родині. Дитячі роки пройшли в с.Усть-Кулом, де батько його з 1879 року служив настоятелем Петропавлівської церкви. Закінчив Усть-Сисольське духовне училище, а 1899 року Вологодську духовну семінарію.
Незабаром після закінчення семінарії Микола Миколайович одружився. Антоніна була наймолодшою і найкрасивішою дочкою в сім’ї священика Введенської церкви села Межадор Михайла Костянтиновича Попова – рідного племінника комі поета І.А. Куратова. У сім’ї, крім Антоніни, було ще 10 дітей, і, звісно ж, молода матінка мріяла про дітей, кохання і довге життя з люблячим чоловіком. Але її дівочим мріям не судилося збутися. Після одруження Микола продовжував зберігати обітниці цнотливості, живучи з дружиною як брат із сестрою, повторюючи у своєму житті подвиг святого праведного отця нашого Іоанна Кронштадського. Це не сподобалося дружині молодого священика, вона кілька разів намагалася залишити чоловіка, але у своїй сім’ї не зустрічала підтримки і схвалення своїх дій: щоразу дівчині доводилося повертатися. Отець Миколай до кінця днів своїх залишався ченцем у миру…
“29.09.1899 р. Преосвященним Гавриїлом, єпископом Великоустюзьким, Микола Доброумов висвячений на священика до Помоздинської Успенської церкви Устьсисольського повіту. Потім був переміщений за проханням до Усть-Куломської Петропавлівської церкви. І 1906 року переведений у село Аниб настоятелем Анибської церкви”. І де б отець Миколай не звершував свій священицький подвиг, скрізь він багато трудився на ниві просвіти людей. Працював законовчителем Помоздинського земського чоловічого і жіночого училищ, викладав у селі Вольдинській Помоздинської волості, був законовчителем і завідувачем Анибської церковно-парафіяльної школи і головою місцевого церковно-парафіяльного Піклування. Діяльність батюшки помітили, і 29.05.1909 р. його нагородили медаллю на пам’ять 25-річчя з часу відновлення церковної школи Імператором Олександром III. У 1913 році священика нагородили медаллю в пам’ять 300-річчя царювання Дому Романових.
Літопис Анибської церкви містить розповідь про кілька знаменних подій, що сталися тут за часів отця Миколи. При батюшці 10 жовтня 1909 року отримано в Анибську церкву образ знову прославленої святої Благовірної Великої княгині інокині Анни. Перед новим образом, покладеним на аналой, священик виголосив по-зирянськи житіє святої і звершив молебень.
Клопотав батюшка і про перенесення мощей у місто Усть-Сисольськ Святого Стефана Великопермського. 28 січня 1910 року після Літургії прочитано Указ Священного Синоду з приводу прохання про перенесення в м. Усть-Сисольськ святих мощей Стефана Великопермського, яке порушували торік: “Священний Синод не вважає за можливе дати свого благословення на перенесення чесних останків Святого Стефана, єпископа Великопермського, і на якому Його Імператорській Величності богоугоугодно було написати: “Згоден з ув’язненням Священного Синоду”. За отця Миколи було придбано для храму дзвін вагою 53 пуди, вилитий на замовлення на заводі Олов’янішнішникова в м. Ярославлі, підняли й освятили його на престольне свято Святителя Миколая Чудотворця 6 грудня.
Навіть скупі рядки з архіву передають те тепло, душевність, які панували в храмі за часів настоятельства там отця Миколая. Так, “у день виповнення 200-річчя від дня народження Михайло Ломоносова на маленькій загубленій парафії в Усть-Куломі звершувалася за нього панахида. Заупокійне богослужіння відбувалося і в день смерті прем’єр-міністра Петра Аркадійовича Столипіна”.
Знаменно й те, що про маленьку парафію знали в Москві. “19 березня 1914 року від Сергія Семеновича Мішкова з Москви було отримано ризу на ікону св. Цілителя Пантелеймона”.
Батюшка, здавалося, перебував у центрі всіх подій, що відбувалися у світі, його серце відгукувалося на біль народний. Коли почалася війна з Туреччиною, “17 серпня 1915 року було засновано парафіяльну Опікунську Раду в наданні допомоги сім’ям солдатів під головуванням священика Миколи Доброумова, яка надала допомогу на суму 136 руб. 40 коп. 91 родині. А з початком війни відкрито волосне Піклування, з 2 січня 1915 року головою обрано того ж священика”.

Судилося стати отцю Миколі і свідком трагічних сторінок нашої історії – 14 березня внаслідок державного перевороту, що стався, обрано на сході Тимчасовий Волосний Комітет. 25 березня оголошено акт про зречення Государя Імператора від престолу. У селі почалося свавілля. 11 травня, у День Вознесіння Господнього, на парафії сталася подія, на перший погляд, незрозуміла. Але ось як сам отець Миколай розповів про це: “Я здивований був надмірним скупченням народу біля Комітету, вони розставилися шпалерами по обидва боки дороги до будинку, де знаходилася квартира секретаря Комітету. Виводять чотирьох людей голими: двоє жінок і двоє чоловіків. Доводять їх до будинку Комітету – і невідомо, що потім там відбувалося”. Так, виявилося, була зрозуміла тут свобода, і це влаштувалося під впливом солдатів, які прибули з фронту”. 25 травня, у Троїцин день, на вечірні отець Миколай провів бесіду про подію 11 травня, яка роз’яснювала всю згубність і непристойність вчинку. Він звертався до своїх парафіян як до дітей малих і нерозумних, не засуджуючи, але по-батьківськи наставляючи.
Після революції отець Миколай служив священиком Вознесенської церкви с.Дон Усть-Куломського району. На його очах церкву було закрито. На засіданні Президії КОІК від 26.12.1935 р. ухвалили: “молитовну будівлю ліквідувати і зарахувати до складу націоналізованого майна у відання Устькуломського Райвиконкому”.
Незабаром заарештували й отця Миколая. Батюшку утримували під вартою при Сиктивкарській в’язниці НКВС. Проведеним розслідуванням встановлено, що обвинувачений Доброумов у себе на квартирі влаштовував нелегальні збіговиська церковників, на яких під виглядом богослужінь вів контрреволюційну агітацію, спрямовану проти заходів Партії та Уряду… Допитаний як обвинувачений Доброумов винним себе не визнав, але достатньо викривається показаннями свідків. На засіданні трійки УНКВС Комі АРСР від 23.08.1937 р. ухвалили обвинуваченого за ст. 58 п. 10, ч. II КК РРФСР Доброумова Миколу Миколайовича розстріляти.

Знайшли помилку