Священномученик Микола Лебедєв, пресвітер

Місяця вересня на 4-й день

Священномученик Миколай народився 1867 року в селі Лощемлі Вишневолоцького повіту Тверської губернії в сім’ї священика Андрія Лебедєва. Після закінчення Тверської Духовної семінарії він був висвячений у сан священика. У тридцятих роках о. Микола служив у храмі села Руська Кошева Краснохолмського району. Мав сім’ю – дружину, Парасковію Іванівну, двох синів і двох доньок, але на початок тридцятих років діти виросли і роз’їхалися по інших містах. Щоб не зашкодити їм, о. Микола майже не листувався з ними й адреси їхні приховував від сторонніх, кажучи, що зв’язку з ними не підтримує. Навіть дружина його жила не разом із ним у селі, де він служив, а в Бежецьку. Самому священику 1937 року виповнилося сімдесят років, і можна було сподіватися, що влада, з огляду на вік, не заарештує його. Однак для арешту і мученицької кончини під час гонінь обмежень у віці немає.
Отець Миколай був заарештований 8 серпня 1937 року і ув’язнений у Бежецьку в’язницю. Через три дні слідчий допитав священика.
– Слідству відомо, що ви були учасником антирадянських зборів духовенства, які проводив єпископ Григорій Козирєв. Розкажіть слідству, що вам відомо про ці збори і про вашу участь у них.
– Мені особисто довелося за весь час бути один раз на іменинах єпископа. Ми, священики, жваво розмовляли з різних питань, однак, чи виголошувалися антирадянські промови, сказати не можу, бо не пам’ятаю.
– Розкажіть слідству про характер ваших бесід у Фунтикова в 1934 році.
– У 1934 році після церковного обходу по селу Узуниха Бежецького району я зі своїм псаломщиком Іллею Івановичем Фунтиковим зайшов до нього. У бесіді я повідомив як новину про вбивство Кірова. Причому подробиць розмови про Кірова не пам’ятаю. Говорив я і про відкриття радянською владою широкого продажу хліба, причому висловив припущення, що несвідоме населення швидко розбере в запас хліб і його знову тимчасово не буде. Інших розмов я не вів. До мене як до священика часто зверталися віряни зі скаргами на відсутність хліба в селі і магазинах, на тяжкість податків, цікавилися, чи буде війна і що пишуть про неї в газетах. За всіма цими скаргами я висловлював тим, хто звертався до мене, співчуття і співчуття, і давав пояснення, що хліба немає, бо частину хліба відправили до Іспанії, а частина пішла на Червону Армію і підготовку до війни. Щодо питання війни я говорив, що війна проти СРСР готується, але коли вона буде, з газет нічого не відомо. Скарг на колгоспи до мене не надходило.
– Що вам відомо про антирадянську діяльність інших учасників зборів духовенства?
– Про антирадянську діяльність інших учасників зборів духовенства мені нічого не відомо.
Допити на цьому не закінчилися, і 15 серпня о. Миколай знову був викликаний до слідчого. Миколай знову був викликаний до слідчого.
– Як ви реагували на закриття радянською владою в місті Бежецьку церков?
-Я особисто в душі був незадоволений закриттям церков, але ніяких перешкод або дій, спрямованих на недопущення закриття, не робив.
– Розкажіть слідству про контрреволюційні висловлювання і виступи, які мали місце на антирадянських зборах духовенства, що проводилися єпископом Козирєвим.
– Мені про такі нічого не відомо і чути не доводилося.
– Слідством встановлено, що ви були учасником контрреволюційного угруповання духовенства… Ви визнаєте себе винним у цьому і що можете показати по суті?
– У контрреволюційному угрупованні я не перебував, про таке не чув і не знаю. Антирадянською агітацією не займався.
Слідчі НКВС були незадоволені відповідями старого священика, його відмовою підписувати лжесвідчення і знову, і знову допитували. Нарешті 17 серпня відбувся останній допит. На запитання слідчого священик знову повторив:
– Доповнити чимось свої попередні свідчення не можу, винним себе в приналежності до контрреволюційного угруповання не визнаю й антирадянською агітацією не займався.
13 вересня Трійка НКВС засудила о. Миколу до розстрілу. Священик Микола Лебедєв був розстріляний 17 вересня 1937 року.
Зарахований до лику святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.