Священномученик Микола Іскровський, пресвітер

Місяця вересня на 19-й день

Священномученик Микола Іскровський служив дияконом в Ісаакіївському кафедральному соборі міста Санкт-Петербурга. Пізніше його висвятили на ієрея і направили на служіння до храму Воздвиження Хреста Господнього села Іскрівка (нині Кіровоградська єпархія, Україна).
Зміна міського, влаштованого життя на мирну течію сільських буднів не затьмарила вдачі молодого священика. Він завжди був життєрадісний, веселий, добрий, дуже любив жарти і примовки. Своїй матінці Ганні з усмішкою говорив: “Не тужи, матінко. Мене вб’ють, і три рази ховатимуть, а ти будеш ховатися під двома прізвищами. А ти, Дмитре, сину мій, будеш священиком, і буде в тебе велика родина!” Так воно і вийшло. У роки гонінь його матінка ховалася під двома прізвищами.
Навіть гріх о. Миколай викривав із гумором. Збереглася історія про те, як на весіллі батюшка викрив бідного нареченого, який одружився з багатою недоумкуватою нареченою. Удома наречену вчили, що якщо батюшка запитає її, скільки є заповідей, щоб вона відповідала – десять. А о. Миколай візьми та й запитай, скільки їй років. Тут-то вона й відповіла – десять.
Прозорливість святого була даром Божим, який він здобув молитвою і працями. Дівчинці, яка вкрала 5 рублів у діда, батюшка вказав місце в сараї під дровами, де були заховані гроші. Він погладив її по голівці і зі словами: “Твоєму батькові потрібно місяць працювати, щоб заробити ці гроші” велів повернути їх. Іншому, у якого вкрали коней, о. Миколай сказав, де шукати пропажу. Миколай сказав, де шукати пропажу. Третьому пророкує про майбутнє, повідомляючи йому, що його розкуркулять, він буде кілька разів сидіти у в’язниці, але помре своєю смертю на волі.
Ще за життя батюшка закликав звертатися в майбутньому до нього як до живого і просити в нього допомоги після його смерті. І допомагав як живий!
Молитовність, турбота про людей завжди вирізняли пастиря. Він вичитував біснуватих, лікував хворих, молився про зцілення худоби, здійснював необхідне на потребу. Його молитовні труди здобули йому популярність далеко за межами Єлисаветградської губернії. З різних місць, наприклад із Тули, що віддалена більш ніж на тисячу верст, приїжджали до нього стражденні й жадали зцілення. Влітку він вичитував на своєму джерелі, взимку, коли було холодно, молився в храмі. Багато хто приходив послухати проповіді і ставав свідком чудесних зцілень. Ось лежить на землі жінка, і її сильно б’є об землю (чорна хвороба). Отець Миколай читає над нею Євангеліє, і вона піднімається здоровою. Ось він зцілює чоловіка, на ім’я Тимофій за допомогою слова Божого. Зцілившись, Тимофій залишається жити в о. Миколи, обробляє землю і допомагає незаміжнім матерям-одиначкам.
У своїх проповідях о. Миколай нерідко говорив про прийдешні випробування. Він пророкував про свою смерть: священик зірветься, як квітка, а церква стоятиме непорушною. Іншій же церкві він напророкував руйнування (Покровська церква в Лозуватці) і зникнення без сліду. За свідченням раби Божої послушниці Єфросинії, о. Миколай у вівтарі розмовляв. Миколай у вівтарі розмовляв із Самим Господом. Рано вранці, увійшовши до храму, вона почула тільки останні слова святого: “Для тебе, Господи, готовий усе перетерпіти!” Потім, вийшовши з вівтаря, о. Миколай на її запитання, з ким він розмовляв, відповів: “Якщо чула, то нікому не говори, поки я живий. Мене повинні вбити і потім три рази ховати”.
Батюшка попереджав про те, що прийде безбожна влада і разом із нею тяжкі випробування. В останній день свого життя 2 жовтня 1919 року священномученик відслужив Літургію, потім відпустив людей по домівках, а сам залишився на дзвіниці. У другій половині дня налетів загін червоних, які, б’ючи, стягнули мученика з дзвіниці, волочачи за волосся. Після знущань вони вивели батюшку на цвинтар і розстріляли. Тіло сповідника виявили жінки, які йшли з поля. Вони прикопали тіло, прикидали його гілками, а потім разом з іншими перепоховали його в інше місце. Через рік, 1920 року, приїхало багато священиків, які здійснили третє поховання о. Миколая за вівтарем церкви. Миколи за вівтарем церкви. Свідки цієї події стверджували, що тіло сповідника було нетлінним, ніби його вбили сьогодні.
Мине довгих вісімдесят років, зміняться часи й уряди, пам’ять про о. Миколу збережеться в серцях православних. До нього невідступно звертатимуться з молитвою всі, хто приходить на могилу і на святе джерело, відчують його пастирську турботу і заступництво. Ті, хто п’ють воду з джерела, чинять чин обмивання, будуть позбавлені тягаря хвороб і скорбот, різних духовних недуг. Будуть виконуватися слова Писання: “кульгаві ходять, сліпі бачать…”

Хлопчик, привезений із Півночі Росії (а йому наснився о. Миколай і джерело), став ходити. Каліка – шахтар залишає свої милиці біля джерела і вирушає додому, дякуючи святому. Силу чудотворного джерела відчувають на собі нинішні покоління православних, залишаючи в храмі теплі слова подяки священномученику.
17 вересня 2001 року Божою милістю звершилося обрітення чесних мощей священномученика Миколая. Сьогодні вони спочивають у скляній гробниці Хресто-Воздвиженського храму с. Іскрівка. Іскрівка. (Кіровоградська обл. Україна). Знайдено дивовижну святиню, яка допомагає “мир світові дарувати і душам нашим велику милість”.

Тропарі, кондаки, молитви та величання