Священномученик Михайло Косухін, пресвітер

Місяця серпня на 31-й день

У ХХ столітті почалися криваві гоніння на РПЦ. Влада, яка ставила собі за мету знищення Церкви, була нещадною до всіх – і до молодих людей, які ледь переступили поріг досконалих років, і до глибоких старців.
Священномученик Михайло народився 7 січня 1858 року в селі Яренському Калязинського повіту Тверської губернії в сім’ї священника Олексія Косухіна. Закінчив Московську Духовну семінарію і був висвячений у сан священника. До храму села Димцеве Бежецького повіту його призначили 1907 року і він прослужив тут до свого арешту.
У тридцятих роках із рідних у нього залишилися брати, один із яких жив у Польщі, інший – священник у Тверській області, і дочка-дівиця, яка й допомагала старому батькові. До 1929 року о. Михайло мав господарство, що складалося з коня, корови, трьох десятин землі та п’ятдесяти сімей бджіл, але того року все господарство і майно вилучили, будинок відібрали, і вони з дочкою оселилися в церковній сторожці. Самого священника влада тоді не заарештувала і не вислала, вважаючи, що оскільки священникові вже за сімдесят років, то він сам незабаром помре або не зможе служити, і тоді храм все одно буде закрито.
Цього, однак, не сталося – священник служив і служив, а його похилий вік і близькість смерті надавали йому ще більшої рішучості та зухвалості. І він не втрачав жодної можливості для проповіді. За цю ревність за Богом і за спасіння душ ввіреного йому Господом словесного стада парафіяни любили його і готові були завжди прийти до нього на допомогу.
Влада, бачачи рішучість і непохитність священника, почала його переслідувати. Користуючись тим, що церковна сторожка, де жив о. Михаїл, стояла за межами церковної огорожі, районний та обласний виконкоми ухвалили виселити священника, відібрати в храму будівлю сторожки для розміщення в ній ветеринарної лікарні. Голова Димцевської сільради став вимагати, щоб священник пішов зі сторожки, він приходив до нього з цією вимогою неодноразово, але о. Михайло щоразу відповідав. Михаїл щоразу відповідав, що за жодних обставин не покине церковної будівлі.
Тоді в неділю 25 березня 1936 року голова сільради велів виставити рами в сторожці, і оскільки в цей час на вулиці було ще дуже холодно, то він сподівався, що священник сам піде з дому. Але цього не сталося. Того ж дня о. Михайло після недільного богослужіння і проповіді сказав, що оскільки сільрада вийняла в нього в будинку рами, то він звертається до парафіян, щоб вони просили владу повернути йому рами, тому що на дворі ще холодно.
У храмі в цей час були присутні близько ста п’ятдесяти осіб, і всі вони прямо з храму пішли до сільради. Голова, наляканий натовпом, що йшов до сільради, замкнув усі двері і сховався. Люди, знайшовши всі двері замкненими, стали ходити навколо будинку, і, знаючи, що голова сільради перебуває всередині, кричали йому, щоб він повернув віконні рами, але той ніяких ознак життя з дому не подавав, і парафіянам довелося врешті-решт розійтися.
Рами не були повернуті, але о. Михайло не пішов із церковної сторожки; парафіянам він говорив: “Я з дому нікуди не піду, я старий і нічого не боюся”. Виселити його з церковної сторожки насильно місцева влада не посміла, і він із тією самою безстрашністю продовжував служити і проповідувати. До Великодня того ж року за справну службу він був нагороджений архієреєм наперсним хрестом.
Тільки через рік, при настанні повсюдних гонінь, о. Михаїл був заарештований і ув’язнений. Михаїла було заарештовано й ув’язнено в Бежецьку в’язницю. Незадовго перед цим священникові виповнилося сімдесят дев’ять років; він тяжко хворів і протягом кількох місяців не вставав із ліжка, пересувався тільки за допомогою дочки. Співробітники НКВС, які приїхали, піднявши за руки і за ноги, закинули його в машину і відвезли до в’язниці. Викликаний для медичного огляду лікар поставив діагноз: міокардит, і як наслідок – набряклість ніг; повна відсутність зубів, стареча дряхлість. До фізичної праці тюремний лікар визнав його непридатним.
Почалися допити.
2 серпня слідство було закінчено, і справу скеровано на розгляд Трійки НКВС, яка 10 серпня засудила священника Михайла Косухіна до розстрілу.
Чи то внаслідок дій слідчого Голофаста, який допитував о. Михайла, чи важких умов. Михайла, чи важких умов утримання в переповненій камері в’язниці, але у священника виявилося зламаним ліве стегно, він не міг ходити і не зміг би дістатися до місця розстрілу. 16 серпня за розпорядженням адміністрації в’язниці о. Михаїла перевели в Бежець. Михаїл був переведений у Бежецьку міську лікарню, де прожив, засуджений до розстрілу, 29 днів і 13 вересня 1937 року помер.