Місяця грудня на 10-й день

Одним із тих, хто потрапив під молох сталінських репресій, був священик Михайло Іванович Кобозєв, який віддав понад два десятиліття свого життя служінню у Вознесенській церкві Раненбурга. У 30-ті роки північна частина Раненбурзького повіту була виділена в самостійну одиницю – Ново-Сільський район Рязанської області з центром у селищі Олександро-Невський. У страшному 1937-му протоієрей Михайло Кобозєв очолював тут невелику парафію в селі Благі.
Народився Михайло Кобозєв 4 лютого 1874 року в селі Спас-Леоновщина. Його батьками були диякон церкви Преображення Іван Львович та Марія Гаврилівна Кобозєви. Хрещений він був у тій церкві вже 5 лютого. 1892 року він закінчив повний курс Скопинського духовного училища з правом вступу до Рязанської духовної семінарії. Однак навчанню Михайло віддав перевагу практичній діяльності. Два роки він був практикантом при церковно-парафіяльній школі села Димова Скопинського повіту. У 1894 році М. І. Кобозєв отримав свідоцтво про звання вчителя початкової школи. Свою самостійну педагогічну діяльність Михайло розпочав у парафіяльній школі села Мурзинка Скопинського повіту Рязанської губернії. В 1897 він навчався на церковно-вчительських співочих курсах, які закінчив дуже успішно, про що мав відповідне свідчення.
1898 року починається новий етап у житті Михайла Кобозєва. З цього часу його доля була пов’язана із раненбурзькою землею. Єпископом Рязанським і Зарайським Мелетієм він був висвячений у диякона до Духівської церкви села Благої Раненбурзького повіту Рязанської губернії. Отець Михайло, як і багато священиків, водночас викладає дітям Закон Божий у Бахметьєвсько-Благовській церковно-парафіяльній школі.
У 1910 році отець Михайло був переміщений дияконом до раненбурзької Вознесенської церкви. Велика родина Кобозєвих переїжджає до повітового міста Раненбург. На той час у Михайла Івановича та Софії Миколаївни було шість дітей, старші — сини Микола та Іван, та доньки — Віра, Антоніна та Ганна. Вже в Раненбурзі в 1915 році в родині Кобозєвих народився ще один син Михайло. Вони поселяються у невеликому будинку на Площу вулиці (нині це вулиця Калініна). Інформація про сім’ю Кобозєвих дуже скупа. У «Відомості про Вознесенську церкву…» у графі «Відомості про поведінку священнослужителів з їхніми сімействами» про отця Михайла зроблено короткий, але дуже ємний запис: «Дуже гарного». Незабаром його висвятили у священика.

1917 став переломним у долі Росії. З небувалою силою обрушилися гоніння на Російську Православну Церкву після жовтневого перевороту. За цих умов отець Михайло намагається згуртувати віруючих навколо Православної Церкви. У сімейному архіві внучки отця Михайла Т. М. Чубанової зберігся проект створення культурно-релігійної громади при Вознесенському храмі. Крім релігійної освіти мешканців міста та його околиць, однією з головних цілей, на думку отця Михайла, для громади, що створюється, має стати «благодійність на братських християнських добровільних засадах». Наступне найважливіше завдання: громада «загалом сприяє духовно-моральному оздоровленню навколишнього життя (боротьба з хуліганством та моральною розбещеністю, охорона дитинства та материнства)». На звороті аркуша — список парафіян-раненбуржців, які, як вважав отець Михайло, мали вплив на громадську думку та могли б взяти активну участь у роботі громади. Час не пощадив цей документ, і, на превеликий жаль, імена та прізвища читаються лише уривками… Невідомо, чи вдалося втілити цю ідею в життя, хоча з упевненістю можна сказати, що у 20-30-ті роки подібні спроби владою припинялися. Натиск на Російську Православну Церкву посилювався з року в рік. Посилені податки, вилучалося церковне майно, закривалися храми. Першою жертвою богоборства у Раненбурзі стала саме Вознесенська церква, де служив отець Михайло. У будівлі навпроти розміщувався повітовий комітет більшовиків, і сусідство з храмом влада вважала за неможливе. Церкву було закрито.
Отець Михайло 1932 року змушений залишити сім’ю в Раненбурзі. Він отримує прихід у сусідньому Ново-Сільському районі, у селі Дмитрівський Борівок.
Лавина масових репресій припала на 1937 рік. Наприкінці жовтня було заарештовано вісім священнослужителів Ново-Сільського району Рязанської області. Їх звинуватили у створенні контрреволюційної організації. Приводом для арешту стало те, що всі священики сусідніх парафій у престольне свято 1 липня прибули до села Зимарове вклонитися чудотворній Боголюбсько-Зимарівській іконі Божої Матері. У цей час отець Михайло Кобозєв служив у тому ж приході, в якому і розпочинав свій священичий шлях, у селі Благі. Безпосередньо отця Михайла звинуватили в тому, що він «…проводив антирадянську та контрреволюційну діяльність, спрямовану на зрив усіх заходів, що проводяться, і озлоблення колгоспників проти існуючого радянського ладу». По поширеній практиці на той час звинувачення будувалося на доносах. Природно, що люди йшли до храму не лише з духовними потребами, а й із життєвими турботами. І, звичайно ж, у присутності парафіян священик висловлював свою думку щодо різних питань. Виявилося, що знали парафіяни, знали і співробітники НКВС. Так, у слідчій справі зі слів одного з «співчуваючих влади» парафіян записано, що отець Михайло казав: «Більшовики живуть лише на обмані, розстрілюють своїх братів, які разом з ними працювали, а в Писанні Божому так і сказано, що настануть часи: один одного продаватимуть, і брат стрілятиме брата, говоритиме нічого не можна, бо камінь, і той зраджуватиме…» Слова виявилися пророчими і для того, хто говорив…

Участь заарештованих священнослужителів було визначено заздалегідь. Слідство було лише формальністю, його вели лише для того, щоб дотриматися зовнішнього ритуалу і потім притягнути священиків до кримінальної відповідальності. Цікавим є факт, на який звернув увагу онук отця Михайла — М. М. Кобзєв — у слідчій справі в «Анкеті заарештованого» у графі «Склад сім’ї» немає згадки про одну з дочок — Ганну. За словами Миколи Миколайовича, Ганна Михайлівна на той час жила не в Раненбурзі, і, знаючи про небезпеку, що загрожує його родині, отець Михайло таким чином намагався відвести біду хоча б від молодшої з дочок, загальної улюблениці Ганни.
Слідчий, який проводив допити, наполегливо вимагав від отця Михайла зізнань проти себе та інших священиків. Отець Михайло поводився гідно. Він чудово розумів, що одним необережним словом може занапастити своїх побратимів. Батько Михайло Кобозєв у своїх відповідях неодноразово спростовував усі звинувачення слідства.
Слідство велося з дивовижною швидкістю, на всі юридичні процедури працівникам НКВС знадобилося трохи більше місяця. Незабаром було винесено обвинувальний висновок. На початку грудня 1937 року рішенням «трійки» при УНКВС по Рязанській області протоієрей Михайло Кобозєв був засуджений до розстрілу.
Сторінка 146 слідчої справи. Три машинописні бланки з канцелярсько-непримітними заголовками «Виписка з акту», в яких «для швидкості» необхідно вписати лише прізвище та дату. В останньому з них чотири рядки: «Постанова Трійки УНКВС по РВ від 6/XII 1937 р. щодо Кобизєва Михайла Івановича виконано 23/XII 1937 р. у «…» годин. Підписи…” Вирок був виконаний у в’язниці міста Рязька. Місце поховання отця Михайла невідоме.