Священномученик Михайло Богословський, пресвітер

Місяця березня на 15-й день

Священномученик Михайло народився 5 вересня 1883 року в селі Сошки Липецького повіту Тамбовської губернії в сім’ї псаломщика Костянтина Богословського. 1905 року Михайло Костянтинович закінчив Тамбовську Духовну семінарію, 1909-го – Санкт-Петербурзьку Духовну академію і був направлений викладачем морального і догматичного богослов’я в Таврійську Духовну семінарію в Сімферополь.
У 1921 році з приходом до Криму більшовиків семінарію було закрито. Священник Микола Мезенцев, з яким Михайло Костянтинович, живучи в Сімферополі, потоваришував, влаштував його викладачем логіки і педагогіки в жіночу гімназію Станішевської. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Однак світська кар’єра не приваблювала його, і 1921 року, виконуючи палке бажання Михайла Костянтиновича, архієпископ Таврійський Никодим (Кротков) висвятив його на священника до Вознесенського собору в місті Бердянську.

У двадцятих роках влада часто ініціювала релігійні диспути, даючи можливість виступити на них і православним. Отець Михайло був активним учасником таких диспутів і, будучи людиною вельми освіченою, завжди перемагав своїх безбожних супротивників. Це було відзначено владою, і 1924 року священника заарештували. Однак слідчим не вдалося довести його провину, і після нетривалого перебування у в’язниці він був звільнений. Незабаром отця Михаїла було возведено в сан протоієрея.
До середини тридцятих років усі храми в Бердянську були або закриті, або захоплені обновленцями, за винятком Покровського, де настоятелем був протоієрей Віктор Кіранов, і отець Михаїл став його вірним і активним помічником. Коли 1936 року стало відомо, що влада взяла твердий намір закрити і цей храм, отець Михаїл допоміг настоятелеві організувати збори парафіян, які 8 січня 1937 року одностайно постановили храму не віддавати. Однак, незважаючи на це, храм невдовзі було закрито, а священників Михайла Богословського, Віктора Кіранова та Олександра Ільєнкова заарештовано й ув’язнено у в’язницю в Бердянську.
У в’язниці слідчі жорстоко катували отця Михайла. Священник під час допитів зосереджено молився, час від часу осіняючи себе хресним знаменням. Слідчий, бачачи хресне знамення, розлютився і, розмахуючи наганом перед обличчям отця Михайла, зажадав, щоб він припинив хреститися. Але священник на це спокійно заперечив: “У вас своя зброя, а у мене своя”. На всі запитання слідчого отець Михаїл відповідав, що винним себе не визнає і ніколи та ніякої антирадянської роботи не вів.
29 жовтня 1939 року трійка НКВС засудила протоієрея Михаїла до п’яти років ув’язнення, і його відправили до виправно-трудового табору в Новосибірську область. В ув’язненні отцю Михайлу довелося нелегко. Ще перебуваючи у в’язниці, він тяжко захворів, тож усяке вживання їжі спричиняло у нього нестерпний біль, а в таборі ця хвороба посилилася. Крім того, якийсь злочинець вибрав священника як свою жертву. Знайшовши зручний момент, він став виривати у нього по волоску брови, вії та волосся. Наглядач, побачивши спотворене обличчя священника, жахнувся і зажадав назвати ім’я мучителя, але священник відмовився. Лагідність і смиренна великодушність священника вразили мучителя, – він прийшов до отця Михайла і, впавши на коліна, попросив вибачення.
Протоієрей Михаїл Богословський помер 28 березня 1940 року в ув’язненні, його поховали в безвісній могилі. Свідок його смерті, його співучасник протоієрей Віктор Кіранов, писав після смерті пастиря своїм рідним: “Я живий і здоровий завдяки великій милості Божій і заступництву угодників Його, зокрема, вважаю і нашого преподобного отця Михаїла. Життя останнього було таке, що якщо віра наша не марна, – а вона без сумніву істинна, – то він, за аналогією з усіма святими, без сумніву, постане перед Престолом Всевишнього в усій славі свого славного житія”.