Священномученик Михаїл пресвітер

Місяця вересня на 27-й день

Священик Михайло Платонов народився 1868 року у сім’ї диякона Нижегородської губернії. При переході до 5 класу Нижегородської Духовної семінарії він був звільнений з неї на прохання батьків. З 1890 по 1894 працював учителем. 20 жовтня 1894 року був висвячений на диякона, а через три роки, 19 червня 1897 року — в ієрея, служив у храмі села Уварово Княгинінського повіту, де був учителем школи грамоти. 4 грудня 1902 року за працю за народною освітою нагороджений набедренником, в 1907 – скуф’ї.
З 1907 року отець Михайло служив у Саратовській єпархії під керівництвом священномученика Гермогена (Долганєва; †1918, пам’ять 16 червня), єпископа Саратовського, з яким у нього склалися добрі стосунки. 9 вересня його визначено на посаду Хвалинського повітового спостерігача церковно-парафіяльних шкіл та шкіл грамоти. Священикові було доручено також ведення місіонерських читань та бесід у Казанській соборній церкві Хвалинська з предметів православної віри зі старообрядцями. У березні 1910 року отець Михайло призначений завідувачем Подлесинського місіонерського училища, у вересні 1911 — завідувачем та законоучителем другокласної жіночої вчительської школи. Нагороджений каміловкою.
14 вересня 1912 року отець Михайло був призначений на священиче місце до Покровської церкви села Великий Мелик Балашівського повіту, а 16 січня 1913 року переміщений до Саратова, в храм в ім’я преподобного Серафима Саровського, де був законоучителем Серафимівської школи та дитячого притулку.
З 1914 року отець Михайло читав лекції на духовно-моральні теми. Влітку 1916 був обраний уповноваженим з будівництва храму-пам’ятника героям Першої світової війни на братському цвинтарі в Саратові. 28 березня 1916 року за заслуги з духовного відомства нагороджений золотим наперсним хрестом. Він був членом “Союзу Михайла Архангела”, був присутній при паломництві до новоявлених святинь – чудотворних ікон Іспанської Божої Матері і великомученика Пантелеимона в селі Корніївці Миколаївського повіту Самарської губернії (нині – Краснопартизанський район Саратовської області) – і був свідком.
Після лютневої революції 1917 року отець Михайло створив православне товариство “За віру”, яке перед виборами до Установчих зборів було перетворено на передвиборчий блок “За віру та порядок”. Його метою було відновлення православної монархії.
Священик Михайло Платонов з дружиною Валентиною Сергіївною мали четверо дітей. Син Василь прийняв сан диякона і після Великої Вітчизняної війни служив у Саратовській єпархії.
На початку серпня 1918 року у Саратові було отримано повідомлення страти більшовиками у ніч проти 17 липня 1918 року сім’ї останнього російського імператора. 4 серпня настоятель Свято-Серафимівського храму священик Михайло Платонов звершив молитовне поминання вбитого Помазаника Божого і сказав слово про гоніння на віру. Багато присутніх за богослужінням не змогли стримати своїх сліз. 21 серпня в “Известиях Саратовської Ради” з’явилася стаття “Проповідь “святого отця””, яка закінчувалася закликом до губернської надзвичайної комісії звернути увагу на “це неподобство” та “вжити відповідних заходів”. Стаття подіяла, і 24 серпня отця Михайла було заарештовано. Під час обшуку було вилучено дві частини надрукованої збірки його проповідей “За віру і порядок”, долучені до справи як речові докази контрреволюції.
У відповідь на це Єпархіальна рада на чолі з протоієреєм Олексієм Хитровим з благословення Преосвященного Германа (Косолапова), Єпископа Вольського, розпорядилася припинити богослужіння у Свято-Серафимівській церкві та закликала парафіян вимагати звільнення свого настоятеля.
У вересні 1918 року до Саратова прибув Голова Реввійськради РРФСР Л.Д. Троцький, який наказав Голові Саратовського губвиконкому В.П. Антонову-Саратовському “підірвати вплив Церкви”. Останній наказав заарештувати єпископа Германа та всю Єпархіальну раду та провести показовий судовий процес.
Після показового процесу, проведеного у Великій залі Саратовської консерваторії 6 жовтня 1918 року, владика Германа було засуджено до 15 років позбавлення волі із залученням до виконання примусових робіт, а священик Михайло Платонов до найвищої міри покарання – розстрілу. Після касації за вироком ревтрибуналу від 9 січня 1919 року за те саме діяння єпископ був повторно засуджений на позбавлення волі на 15 років із залученням до примусових робіт, священик Михайло Платонов засуджений до тюремного ув’язнення на 20 років із застосуванням громадських робіт.
Однак новомученикам не судилося залишити застінки ЧК: після замаху на Леніна і наступу військ Денікіна постановою Саратовської губернської надзвичайної комісії, що засідала 8 жовтня 1919 року, вони були засуджені до розстрілу “як непримиренні вороги робітничо-селянської влади”.

За переказами, коли в’язні дізналися про підготовку розстрілу, священнослужителі на чолі з єпископом Германом здійснили у стінах саратівської в’язниці відспівування самих себе та своїх соузників-мирян. Священика Михайла Платонова стратили разом з владикою, протоієреєм Андрієм Шанським (колишнім секретарем канцелярії священномученика Гермогена (Долганєва), єпископа Саратовського) і 10 мирянами в ніч на 10 жовтня 1919 року на околиці саратовського Воскресенського скарбника.