Священномученик Михаїл Макаров 63135d3424022584830391 1
Житія святих,  Червень

Священномученик Михаїл Макаров

Місяця червня на 16-й день

Священномученик Михайло народився 1881 року в сім’ї селянина Пензенської губернії Петра Макарова. У 1907 році Михайло закінчив Поіменську другокласну з розширеною програмою церковно-парафіяльну школу і був призначений у село Поїм помічником синодального місіонера, відомого тоді в багатьох областях православної Росії протоієрея Ксенофонта Крючкова. Село Поїм здавна вирізнялося численністю розкольників, які живуть у ньому, до того ж найрізноманітніших тлумачень і згод. Нерідкі були випадки, коли діти з розкольницьких родин, яких відправляли навчатися грамоти до церковно-парафіяльної школи, виявлялися уважними слухачами уроків Закону Божого, що їх проводив місцевий священик, і приєднувалися до православ’я, що іноді викликало таке обурення родичів, котрі до нього приєдналися, що священикові доводилося надавати притулок своєму новому духовному чаду у своєму домі[261]. Не дивно тому, що Михайло став помічником місіонера, а з 1908 року став виконувати і посаду псаломщика в Успенській єдиновірчій церкві в селі Поїм. 5 травня 1909 року отець Ксенофонт помер, і Михаїла призначили помічником єпархіального протирозкольницького місіонера і псаломщиком Флорівської церкви в місті Курську.

У 1911 році Михайло витримав іспит на звання вчителя церковно-парафіяльної школи. 28 липня 1912 року його висвятили на священика до Параскевинської церкви Кенорецького цвинтаря Каргопольського повіту Олонецької губернії і призначили третім єпархіальним місіонером і викладачем Закону Божого в земських училищах. Отець Михайло був одружений, але незабаром після одруження овдовів. 1 липня 1913 року його призначили третім місіонером Каргопольського округу.

21 січня 1914 року його перевели у Вознесенську церкву в Тюмені і призначили протирозкольницьким місіонером Тюменського і Ялуторовського повітів. 1915 року на свято Покрови Божої Матері отець Михаїл відвідав село Русаківку, де на той час була секта адвентистів сьомого дня, і вельми успішно провів бесіду з мешканцями, зазначивши у звіті, що “можна утримати весь народ і навіть сім’ї… сектантів, які – подяка Богу – ще тримаються православного вчення… та й сам народ жадає бесід…”.

Кількість старообрядців у Тюменському і Ялуторовському повітах була 1915 року близько тридцяти трьох тисяч, з них близько тридцяти тисяч безпопівців при сімдесяти двох наставниках, шістдесяти п’яти начетчиках і ста дев’яти молитовних будинках; близько двохсот осіб належало до білокриницької ієрархії, решта – до старообрядницьких толок; крім того, була невелика кількість членів секти мандрівників-бігунів, які стверджували, що антихрист уже панує на землі, треба тікати в пустелю і не приймати паспортів, як документів антихристових.

З призначенням у Тобольськ правлячим архієреєм архієпископа Варнави (Накропіна), останній став залучати отця Михайла до поїздок по Тобольській єпархії як місіонера-проповідника, а також для виголошення проповідей під час архієрейських богослужінь і під час загальноепархіальних урочистостей, таких як прославлення святителя Іоанна, митрополита Тобольського. Зайнятий надміру в перші місяці 1917 року, отець Михаїл не зміг подати звіт про свою місіонерську діяльність у Тобольське Дмитрівське єпархіальне братство, про що згодом було повідомлено єпископа Гермогена. Владика звільнив священика від обов’язків парафіяльного пастиря і перевів його служити до Знам’янського собору в Тюмені, із залишенням за ним обов’язків єпархіального місіонера, з якими він справлявся настільки успішно, як про те писали згодом “Тобольские епархиальные ведомости”, що його бесіди зупинили “в Тюмені… поширення баптизму”.

1 жовтня 1917 року отець Михайло вступив до числа слухачів богословських класів Тобольської Духовної семінарії. Згодом він увійшов до складу єпархіальної комісії, що вела переговори з більшовиками про звільнення єпископа Гермогена, і здобув вінець мученицький, поклавши за други душу свою.

Знайшли помилку