Священномученик Михаїл Марков пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 3-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / в останню неділю серпня — Собор Кемеровських святих (перехідне)

Священномученик Михаїл народився 4 листопада 1881 року в селі Горетово Можайського повіту Московської губернії в сім’ї священника Михаїла Маркова. У 1899 році він закінчив Звенигородське духовне училище, а в 1905-му закінчив Віфанську духовну семінарію. Протягом двох років, з 1905-го до 1907 року, був учителем церковно-парафіяльної школи в Гуслицькому окрузі Богородського повіту; з вересня 1907-го до січня 1909-го викладав Закон Божий у Московській Даниловській церковно-парафіяльній школі при Товаристві тверезості.

15 грудня 1908 року митрополит Московський Володимир (Богоявленський) висвятив Михаїла на священника до Троїцької церкви села Горітово на місце покійного батька. У 1909 році отець Михаїл був призначений завідувачем Авдотьїнської і Горетовської церковно-парафіяльних шкіл, з 1912-го до 1914 року він викладав Закон Божий у Хотилівській і Троїцькій земських школах, був членом благочинницької ради третього округу Можайського повіту. У 1913 році прослухав місіонерські курси в місті Можайську.

Парафіяни Троїцької церкви добре знали його батька-священника, знали з дитинства і його самого. З молодим священником у них незабаром склалися добрі стосунки, і вони готові були відгукнутися на будь-яке його прохання.

А прохання під час дедалі жорстокіших гонінь після приходу до влади безбожників ставали дедалі серйознішими. У 1929 році місцева влада спробувала закрити храм. Вона зажадала від священника сплати страховки за будівлю храму, припускаючи, що той не зуміє зібрати потрібних коштів. Але отець Михаїл звернувся до парафіян з проханням про допомогу, і необхідну суму виплатили. Тоді священника заарештували і звинуватили в тому, що він займається примусовим збором «на користь церковних і релігійних груп». Законодавство передбачало за такі злочини виправні роботи до шести місяців або штраф до трьохсот рублів, але отця Михаїла було засуджено до восьми років заслання. Вирок, однак, як такий, що формально не відповідає закону, незабаром було скасовано, і покарання було обмежене виплатою трьохсот рублів штрафу.

У лютому 1933 року сільрада видала постанову про закриття Троїцької церкви. Священник не погодився з нею і послав членів церковної ради з клопотанням про скасування неправого рішення до Москви. Отцю Михаїлу і цього разу вдалося відстояти храм від закриття. Тоді 11 березня 1933 року влада заарештувала пастиря й ув’язнила в місті Можайську.

Свідками обвинувачення проти нього виступили ініціатори закриття храму – секретар сільради та голова колгоспу. Секретар дав свідчення, що священник «до всіх проводжуваних на селі заходів радянської влади налаштований явно вороже; використовуючи як знаряддя боротьби церкву… у період церковної служби серед відвідувачів церкви говорив: “Православні громадяни, комуністи нам не дають спокійно жити, вони зовсім нас душать своїми податками і зборами, життя взагалі не стало…”»

На допиті отець Михаїл сказав: «На радянську владу я дивлюся як релігійник і вважаю, що радянська влада, так само як і інші влади, від Бога… Крім церковних служб, у нашій церкві часто збиралися наради членів церковної ради, на яких на їхнє прохання був присутній і я, але з правом дорадчого голосу. Чи ставилося на нарадах церковників питання про колгоспне будівництво і взагалі про владу, я не пам’ятаю, але в період моєї присутності цього не було. У висунутому мені обвинуваченні винним себе не визнаю».

22 квітня 1933 року трійка при Повноважному Представництві ОДПУ засудила отця Михаїла до трьох років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили до Карагандинського табору в Казахстан. Через рік, 29 квітня 1934 року, трійка ОДПУ замінила йому ув’язнення в таборі засланням до Казахстану на строк, що залишився.

Повернувшись із заслання в 1936 році, священник оселився в рідному селі; 25 квітня 1937 року він був призначений служити до Преображенського храму в селі Горячкіно Можайського району, де отець Михаїл проявив себе як ревний пастир. Побачивши, що храм давно не ремонтували, він, попри гоніння, зібрав кошти і відремонтував його.

Церковна рада завжди йшла назустріч проханням священника і в липні 1937 року дозволила йому накосити трави. Влада спробувала притягнути священника за це до відповідальності, але, завдяки заступництву селян, це їм тоді зробити не вдалося.

Отця Михаїла заарештували 29 листопада 1937 року і ув’язнили в можайській в’язниці. Після його арешту на допити стали викликати свідків.

Голова колгоспу дав свідчення: «До Маркова в селі Горячкино служив священник… який зовсім не мав ніякого впливу серед колгоспників, якого віряни вигнали. Але коли став служити в церкві священник Марков, то стало для кожного помітно, що Марков завойовує авторитет серед вірян… З моменту служби Маркова почастішали випадки невиходу на колгоспну роботу окремих колгоспників у дні служби в церкві. Із розмов колгоспників можна чути, що Марков хороший священник, який міцно стоїть за релігію і дає їм напуття, щоб не забували Бога. 20 липня Марков, не запитавши дозволу у правління колгоспу, самовільно скосив 0,75 га сіножаті, на що складено був акт, як на самовільне сінокосіння. Але коли Маркову запропонували це сіно здати до колгоспу, то Марков заявив: “Ви мені запишіть за роботу, бо не з моєї вини був скошений сінокос, мені його відвела церковна рада… Я для радянської влади не батрак і тому прошу мені за працю заплатити”. Захищати Маркова до мене прийшла громадянка із села Грязі Богданова, яка мені прямо заявила: “Ви яке маєте право ображати нашого священника? Ми вас під суд віддамо за такі неподобства. Священник цей не ваш, і він вам не заважає, а нам він потрібен, тому дайте йому свободу дій у його службі та не гнобіть його…”»

4 грудня слідчий допитав отця Михаїла, а через декілька днів, 7 грудня, трійка НКВС засудила священника до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили до Маріїнського табору у Кемеровській області.

Священник Михаїл Марков помер через пів року, 16 червня 1938 року, в Маріїнському таборі і був похований у безвісній могилі на табірному кладовищі.