Священномученик Макарій Квіткін, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 23-й день

Священномученик Макарій народився 1882 року у місті Орську Оренбурзької губернії в родині селянина Федора Квіткіна. Закінчивши вчительську семінарію, Макарій кілька років працював учителем в сільських школах в Орському повіті. У 1917 році він був висвячений на священника і служив спочатку в селі Олександрівка Орського повіту, а потім у храмі в ім’я преподобного Серафима Саровського у Форштадті, передмісті Оренбурга, куди був запрошений як принциповий противник живоцерковників, відомий своєю безкомпромісністю у відстоюванні православʼя. У двадцятих роках храм було закрито, і архієрей благословив отця Макарія перейти служити до Миколаївської церкви у Форштадті.

1925 року отець Макарій переїхав з сім’єю до Оренбурга. Спочатку вони жили у трьох сестер черниць, а потім зняли у якоїсь вдови квартиру й купили невелику ділянку землі, на якій була збудована лазня, і збиралися збудувати на цій ділянці будинок. Але до вдови незабаром переїхав її син-комуніст і зажадав, щоб священник покинув їхню хату. Довелося отцю Макарію пристосовувати під житло лазню. Викинувши із неї зайве, він переклав піч, прилаштував до неї невеликі рушниці, поставив стіл, ліжко та скриню для одягу. Спати доводилося на скрині, на полатях та на підлозі; маленька кімната слугувала сім’ї священника і кухнею, і їдальнею, і спальнею.

Лазня знаходилася за кілька кварталів від храму, в якому служив отець Макарій, і коли священник ішов з дітьми на службу, на вулиці їх зустрічали школярі-піонери і кидали в них піском, а іноді й камінням. Але отець Макарій наказав дітям не відповідати на це. Кілька разів безбожники пропонували отцю Макарію зректися Бога через газету, натомість обіцяючи місце вчителя чи директора школи, але священник категорично відкинув ці пропозиції.

У 1929–1930 роках співробітники Обʼєднаного державного політичного управління (ОДПУ) заарештували по всій країні тисячі віруючих людей під приводом невизнання ними політики митрополита Сергія та його декларації, не виключаючи єпископів, лояльно налаштованих до митрополита Сергія. Після появи в пресі інтерв’ю митрополита Сергія, в якому він стверджував, що в Радянському Союзі немає гонінь на Церкву, серед духовенства Оренбурзької єпархії виник настрій різкого неприйняття його політики, яка по суті відкидає сповідницький подвиг тисяч людей, і духовенство в Оренбурзі відхитнулося; ті священники, хто і поминав його за богослужіннями, перестали поминати, залишивши тільки піднесення імені Місцеблюстителя митрополита Петра (Полянського). Однак, побачивши безперспективність опозиції перед все нещаднішими гоніннями, коли безбожники в особі співробітників ОДПУ витончено вишукували можливості для створення нових і нових розколів, вони повернулися до піднесення імені митрополита Сергія за богослужінням і відмовилися від критики його дій, як нездатної привести в той момент до практичного результату: виробити загальноцерковне судження з цього питання на той час не було жодної можливості.

У січні 1931 року в Оренбурзькій області було заарештовано сто п’ятдесят сім осіб – дев’ять священників, двадцять сім ченців та сто двадцять один мирянин. Серед інших був заарештований 21 січня 1931 року і священник Макарій Квіткін.

Священника звинуватили в тому, що він не звершував вінчання тих, хто оформив розлучення у громадянської влади і вступив у новий шлюб, вважаючи ці шлюби перелюбними, а також у тому, що за богослужіннями він підносив ім’я лише місцеблюстителя митрополита Петра.

23 січня слідчий допитав священника. Отець Макарій відповів, що вінчання розлучених громадянською владою не чинив, вважаючи це таким, що суперечить зазначеному у Святому Письмі, а щодо непоминання за богослужіннями імені митрополита Сергія, то принципових суджень у нього щодо цього немає – принаймні у нього не було наміру розірвати молитовно-канонічні стосунки з митрополитом Сергієм.

6 березня 1931 року слідство було закінчено. Усіх заарештованих звинуватили в тому, що вони нібито створили єдину контрреволюційну релігійну організацію з центром та філіалами

«До філіалів входили, – писали слідчі у обвинувальному висновку, – насамперед церковники, які фактично порвали спілкування з митрополитом Сергієм на ґрунті ворожого ставлення до його “лояльної” політики стосовно радянської влади…»

«До моменту ліквідації організація охопила своїм впливом шість районів і міста Самару та Оренбург. По 59-ти населених пунктах, які були уражені впливом організації, у її складі перебувало до чотирьох тисяч селянських дворів. У загальному числі членів організації перебувала значна кількість середняків і бідняків… Такого масового охоплення організацією керівний центр досягнув шляхом широкого використання релігійних забобонів фанатично налаштованої маси віруючих, за одночасного поширення поразницьких чуток…»

26 березня 1931 року трійка ОДПУ засудила обвинувачених до різних строків ув’язнення, і серед них тридцять шість осіб – до розстрілу, зокрема й отця Макарія. Трьох засуджених було розстріляно невдовзі після вироку в ніч проти 31 березня.
Дружина і діти отця Макарія під час перебування його під слідством регулярно носили йому у в’язницю передачі й з десятками інших родичів вʼязнів, що перебували у в’язниці, годинами чекали, коли адміністрація в’язниці прийме продукти. Але коли 4 квітня вони принесли чергову передачу, її не прийняли, нічого водночас не пояснивши. Люди не розійшлися, натовпом скупчившись біля тюремних воріт, – і ось, о третій годині пополудні всіх, хто чекав від воріт в’язниці, відігнали і звідти вивели групу в’язнів – тридцять три людини: священників, ченців і черниць, і серед них отця Макарія. Побачивши дружину і дітей, він здалеку помахав їм рукою. Вʼязнів довели до будівлі ОДПУ, а родичам, котрі бігли за ними, наказали йти додому, сказавши, щоб вони приходили наступного дня о дев’ятій годині ранку, і тоді їм все скажуть. Хтось пішов, хтось залишився чекати біля будівлі. Декілька співробітників ОДПУ, вискочивши із приміщення охорони, заарештували всіх, хто опинився поблизу, і, провівши через прохідну, посадили їх цієї ночі до підвалу. Серед заарештованих були дружина та дочка отця Макарія.

Священника Макарія Квіткіна розстріляли разом з іншими засудженими 5 квітня 1931 року о пів на п’яту ранку. Тіла страчених були тоді ж таємно вивезені із будівлі ОДПУ і поховані у спільній невідомій могилі.