Священномученик Кипріан Карфагенський, єпископ
Місяця серпня на 31-й день
Священномученик Кипріан, Єпископ Карфагенський, народився близько 200 року в місті Карфагені (Північна Африка), в сім’ї багатого сенатора-язичника. Згодом отримав прекрасну світську освіту та став блискучим оратором, учителем красномовства й філософії в Карфагенскій школі.
Він часто виступав в судах як заступник і захисник у справах своїх співгромадян. Майно, яке дісталося від батьків та було нажите своєю діяльністю, знаменитий ритор витрачав на розкішні бенкети, проте вони не могли заглушити в ньому спраги до Істини.
В цей час Кипріан цікавиться християнством і знайомиться з творами Апологета пресвітера Тертулліана.
Згодом знайомиться із карфагенським священником Цецилієм, який навертає 46-літнього Кипріана до віри Христової. Перед прийняттям Хрещення він зовсім змінює своє життя – повністю роздає своє майно.
Через рік після Хрещення Кипріан приймає священний сан, а по смерті Карфагенского Єпископа Доната був висвячений в Єпископа близько 248 року, смиренно корячись вмовлянням Карфагенської Церкви, яка обрала його на Архиєрея.
Святитель насамперед зайнявся церковним благоустроєм та викоріненням пороків в середовищі кліриків і пастви.
В цей час саме розпочались гоніння імператора Декія (249-251), про яке Святителю було відкрито в сонному видінні й сказано втекти. Його життя було потрібне пастві для зміцнення віри та мужності серед гнаних.
Перед від’їздом з Єпархії Святитель розділив церковне майно між усіма кліриками для надання допомоги нужденним і надалі надсилав додаткові кошти.
Він тримав постійний зв’язок з карфагенськими християнами через своїх посланців, писав листи до пресвітерів, сповідників і мучеників.
Під страхом тортур багато християн, в тому числі й кілька єпископів, відреклись Христа, проте після закінчення гонінь вирішили повернутись до Церкви.
Святитель Кипріан наполягав на тому, що тільки Єпископ чи поставлений ним пресвітер може давати відпущення гріхів (а не сповідники – ті люди, які не відринули своєї віри, але з якихось причин уникли смерті), а питання про приймання відпалого Єпископа вирішується лише Собором його колишніх співбратів. Будь-які ж таїнства, здійснені відпавшим Єпископом до його прийняття Собором є недійсними.
Також під час своєї відсутності Святитель уповноважив чотирьох кліриків перевірити життя людей, які готувалися до рукоположення в сан пресвітера і диякона. Це викликало опір мирянина Фелікіссіма та пресвітера Новата, які підняли обурення проти свого Єпископа. Святитель Кипріан відлучив Фелікіссіма і шістьох його прибічників. У своєму листі до пастви Святитель зворушливо вмовляв всіх не відділятися від єдності Церкви, підкоритися законним розпорядженням Єпископа та чекати його повернення.
Це лист утримав більшість карфагенских християн у вірності Церкви.
Незабаром Святитель Кипріан повернувся до пастви. Обуренню Фелікіссіма було покладено край на Помісному Соборі 251 року. Цей же Собор виніс рішення про можливість прийняття в Церкву занепалих після принесення ними церковного покаяння і підтвердив відлучення Фелікіссіма.
Згодом розпочався новий розкол, який розпочав римський пресвітер Новаціан, до якого приєднався карфагенский пресвітер Новат, колишній прибічник Фелікіссіма. Новаціан стверджував, що відпалих під час гоніння християн не можна приймати назад, навіть якщо вони каються у своєму гріху.
Крім того, Новаціан за допомогою Новата переконав трьох італійських єпископів при житті законного Римського Єпископа Целерена поставити на Римську кафедру іншого Єпископа. Проти такого беззаконня Святитель Кипріан написав ряд окружних послань до африканських єпископів, а потім цілу книгу “Про єдність Церкви”.
Коли в Карфагенскій Церкві стали вщухати розбрати, розпочалось нове лихо – спалахнула моровиця. Сотні людей втікали з міста, залишаючи хворих без допомоги, а мертвих – без поховання.
Святитель Кипріан, показуючи приклад стійкості і мужності, сам доглядав за хворими та ховав мертвих, причому не тільки християн, але і язичників. Моровиця супроводжувалася посухою і голодом. Орди варварів-нумідійців, користуючись лихом, нападали на жителів і забирали їх у полон. Святитель Кипріан спонукав багатьох багатих карфагенцев пожертвувати свої кошти на харчування голодуючих і викуп полонених.
Через певний час розпочалось нове гоніння на християн з боку імператора Валеріана (253-259) й карфагенский проконсул Патерн звелів святителю принести жертву ідолам.
Він рішуче відмовився виконати цей наказ, а також назвати імена і місцеперебування пресвітерів Карфагенскої Церкви. Святителя заслали в місцевість Курубіс.
Коли Кипріан Карфагенський прибув на місце заслання, він побачив сон, який сповіщав йому швидку мученицьку кончину. Перебуваючи у вигнанні, Святитель Кипріан написав багато листів і книг.
Бажаючи постраждати в Карфагені, він сам повернувся туди. Приведений на суд, він був залишений на волі до наступного року. Майже всі карфагенські християни прийшли попрощатися зі своїм Єпископом і отримати від нього благословення.
На суді Святитель Кипріан спокійно і твердо відмовився принести жертву ідолам і був засуджений до усічення мечем. Почувши вирок, святитель Кипріан сказав: “Дяка Богу!” і весь народ в один голос вигукнув: “І ми хочемо померти з ним!”
Сталось це в 258 році. Тіло Святителя вночі було взято та поховано на приватному кладовищі прокуратора Макровія Кандидіана.
Згодом, при королі Карлі Великому (771-814), його святі мощі були перенесені до Франції.
Святитель Кипріан Карфагенський залишив для Церкви дорогоцінний спадок: свої твори і 80 листів. Творіння Святителя Кипріана були прийняті Церквою як зразки Православного сповідання і читалися на Вселенських Соборах (III Ефеському і IV Халкидонському).
