Священномученик Костянтин Богоявленський, пресвітер p1bld3hdr3mpb1sun139119l6dd03
Житія святих,  Липень

Священномученик Костянтин Богоявленський, пресвітер

Місяця липня на 14-й день

1896 року в сім’ї диякона Успенської церкви м. Єкатеринбурга Стефана Богоявленського народився син, який у хрещенні був названий Костянтином.
Як і багато дітей із сімей духовного стану, Костянтин пішов по стопах батька: у десятирічному віці його віддали для навчання в Єкатеринбурзьке духовне училище. Щоправда, навчання спочатку йому не давалося. Сьогодні нам важко судити про причини його неуспішності: чи було виною слабке здоров’я, чи щось інше, але в списку учнів духовного училища, складеного після річних іспитів за 1907-1908 навчальний рік, значиться, що учень 2 класу Богоявленський Костянтин має тримати після канікул переекзаменування з російської мови (письмово), латинської мови та арифметики. Переекзаменування пройшло успішно, навчання тривало, і 1911 року, закінчивши курс училища, Костянтин був переведений у 1 клас Пермської семінарії, у 2 розряд. Проходячи навчання, він жив у гуртожитку Духовної Семінарії, який знаходився на Монастирській вулиці. Навесні 1917 року навчання Костянтина добігло кінця, причому, якщо під час вступу він значився у 2 розряді, то з Семінарії вийшов у числі учнів 1 розряду і був удостоєний звання студента Семінарії. До цього часу його вже було висвячено в сан пресвітера і визначено на священицьке місце при церкві села Меркушине (можливо інше написання: Меркушинське), Верхотурського повіту.
У всьому православному світі це село відоме як місце явлення нетлінних мощей одного з чудових російських святих – праведного Симеона Верхотурського, чудотворця, ім’я якого шанують далеко за межами Уралу і Сибіру. Село було засновано 1620 року як перевалочний пункт на Сибірському торговому шляху. Завдяки прекрасному природному ландшафту, в який гармонійно вписався храмовий комплекс, на початку XX століття Меркушине можна було назвати одним із найкрасивіших сіл Уралу. (У селі було побудовано 2 церкви: одна невелика на честь св. прав. Симеона, під вівтарем якої знаходилася гробниця праведника з цільбоносним джерелом, інша – велична, трипрестольна на честь Архістратига Божого Михаїла; храми були з’єднані критою цегляною галереєю).
Закінчивши Семінарію у квітні 1917 р., отець Костянтин негайно вирушив до місця свого служіння. У травні цього року в метричній книзі Михайло-Архангельської церкви с. Меркушино вже з’являються записи. Меркушине вже з’являються записи, зроблені рукою молодого батюшки (наприклад, про звершення хрещення немовлят).
У неспокійний час почалося служіння отця Костянтина, країна перебувала на межі революції. Після приходу нової влади для всієї Росії настав час тяжких випробувань, у різних місцях спалахували народні бунти. У 1918 році у Верхотурському повіті вівся серйозний опір встановлюваному ладу. У спогадах учасників громадянської війни йдеться про те, що селяни і поміщики “збирали зброю, у кузнях кували списи, піки, лили кулі для мисливських рушниць. Оголосили мобілізацію коней, людей, проводили військові навчання”. У липні 1918 року “було організовано повстання проти радянської влади. Повстанням було охоплено сім волостей: Меркушинська, Красногорська, Дерябінська, Відраднівська і три волості Махневські. А третього липня організували похід на Верхотур’є, в якому брало участь усе населення, хто з сокирою, хто просто без усього”. У спогадах іноді згадується і про те, що повстанці знаходили підтримку в духовенства.
Після придушення бунту по всьому Верхотурському повіту пройшла хвиля розправ. У тому числі в с. Меркушине був здійснений “показовий” (за словами місцевих жителів) розстріл священика і старости храму. Коли їх вели з церкви до місця страти, за сільський цвинтар, о. Костянтин ішов і всю дорогу сам. Костянтин ішов і всю дорогу сам себе відспівував. Їх змусили рити собі могилу, а потім на очах у насильно зібраних селян розстріляли.
Як і при будь-якій іншій церкві, у Меркушиному було дві метричні книги – в одну заносили відомості про звершення таких Таїнств, як Хрещення, вінчання, в іншу – відомості про відспівування, літії, панахиди. Ще 5 липня 1918 року в першій із цих книг було зроблено запис отцем Костянтином. А вже 17 липня в другій книзі з’являється запис про те, що “місцевої церкви священик Костянтин Стефанов Богоявленський” відспіваний і похований у церковній огорожі. Причина смерті – “розстріл”. Зазначено і день смерті – 14 липня, у графі “літа померлого” стоїть цифра “22”. Відспівування новомученика здійснювали священик Олексій Хлинов, диякон Феодор Алєксєєв і псаломщик Олександр Гашев. 14 липня 1918 року було недільним днем.
Зберігся помянник тих років з іменами убієнних рабів Божих, серед яких більшість – ієреї, диякони, ченці. Сьогодні вони прославлені в лику святих новомучеників і сповідників Російських. Оскільки помянник надруковано друкарським способом, є всі підстави припускати, що складали його для поширення по всіх уральських, а можливо, і не тільки уральських церквах. Під № 31 у ньому значиться: “Костянтин Богоявленський, с. Меркушинське, Верхот. розстріляний 14 липня, с. Меркуш.”.

Але церков, де б могло відбуватися поминання новомученика, з кожним роком у країні ставало дедалі менше і менше. У Меркушиному за роки радянської влади стрункий архітектурний ансамбль із двох храмів і галереї, що їх з’єднувала, було знищено: Михайло-Архангельський собор підірвали, галерею розібрали на цеглу, Свято-Симеонівська церква спочатку слугувала спортзалом, а потім її закинули, і вона поступово руйнувалася. Та й саме село, будучи позбавлене духовної опори, стало порожніти і повільно вмирати. Жителі, захоплені вихором “ударних п’ятирічок”, також забули про вбитого священика.
Але Господу було завгодно явити Свою милість до Сибірської землі, і відкрити ще одного Свого угодника. У 1996 році в с. Меркушино було засновано подвір’я Ново-Тихвинського жіночого монастиря, поступово відреставрований Свято-Симеонівський храм, у травні 2001 року здійснено повторне закладання Михайло-Архангельської церкви на збереженому фундаменті. А через рік після закладання, 31 травня 2002 року, під час проведення будівельних робіт, біля лівого, Дмитрівського бокового вівтаря відновлюваного храму були знайдені нетлінні останки невідомого священика. Як з’ясувалося згодом, він був убитий пострілом у голову. Тут же було знайдено невелике Євангеліє в металевому окладі, надруковане в Московській синодальній друкарні 1893 року. На першій сторінці стояв напис: “4/V 1917 р., м. Перм”, “Свящ. Костянтин Богоявленськ”. У результаті графологічного дослідження вдалося встановити, що запис зроблено священиком Костянтином Богоявленським. Тоді-то і почався збір відомостей, що дозволили дізнатися про цього нового угодника Божого.
Для проведення дослідження було запрошено судово-медичних експертів: начальника обласного бюро судово-медичної експертизи М. І. Неволіна і завідувача медико-криміналістичним відділенням бюро А. В. Нікітіна. Згідно з висновком експертів, поховання було зроблено не менше ніж 40 і не більше ніж 85 років тому, останки належать священикові, вбитому пострілом у голову. Відсутність значних руйнувань кісток черепа дала змогу припустити, що постріл було здійснено з пістолета системи “Маузер” або револьвера системи “Наган”. Зріст убієнного – 176-178 см, у нього було довге русяве, злегка хвилясте волосся, невелика борода.
Потрібно зазначити, що під час проведення робіт із відновлення Михайло-Архангельського храму було виявлено кілька десятків поховань, зокрема біля вівтаря – кілька священицьких. Однак у жодному з них останки не перебували в такій мірі схоронності, і часто являли собою тільки кістки. Серед похованих священиків жодного не було вбито пострілом у голову.
Примітно, що нетлінні останки священномученика Костянтина Богоявленського були знайдені за півтора місяця до канонізації його в лику Новомучеників. На підставі рішення Архієрейського Собору Руської Православної Церкви Ухвалою Священного Синоду від 17.07.2002 р. священномученик Костянтин був зарахований до лику святих.

Знайшли помилку