Священномученик Іоанн Восторгов, пресвітер p1aravjtme4r8o4v13u41lpq118h4
Житія святих,  Серпень

Священномученик Іоанн Восторгов, пресвітер

Місяця серпня на 23-й день

Священномученик Іоанн народився 30 січня 1864 року в станиці Кавказька Кубанської області. Батько його, священик Іоанн Восторгов, був сином магістра богослов’я, професора Володимирської Духовної семінарії Олександра Восторгова, матір звали Тетяною Ксенофонтівною.
Іоанн Восторгов після закінчення в 1887 році Ставропольської Духовної семінарії за першим розрядом (під першим номером, зі званням студента) був визначений 15 серпня того ж року наглядачем у Ставропольське Духовне училище, а 30 вересня призначений штатним учителем російської та церковнослов’янської мов у те ж училище.
Викладав молодий учитель недовго. Єпископ Ставропольський Володимир (Петров) 1 серпня 1889 року на свято Походження чесних древ Животворящого Хреста Господнього висвятив Іоанна Восторгова на диякона Михайло-Архангельської церкви села Кірпільське Кубанської області, а 6 серпня, на двунадесяте свято Преображення Господнього, Іоанна Восторгова звели в сан ієрея.
Молодому пастирю належало священство в надзвичайно важких умовах: більшу частину населення становили розкольники, близько ста років тут не було православного священика. Треба було спочатку створити і духовно виховати парафію. Але навіть сам храм батюшці довелося влаштовувати самому. “Цей храм мною побудований, освячений і наповнений начинням”, – говорив він за 14 місяців після свого висвячення, прощаючись із парафіянами.
За рік служіння 25-річний священик домігся відчутних результатів. Люди стали більш богобоязливими, звикли ходити в храм. Понад сто осіб зі старообрядців приєдналися до Православної Церкви. Отець Іоанн на свої власні гроші відкрив церковнопарафіяльну школу. Ним же було засновано в селі товариство тверезості.
Особливо значущим у житті отця Іоанна був день 25 січня 1906 року. Указом Святійшого Синоду він призначається на посаду проповідника-місіонера. Починається останній – московський – період його життя. Протоієрею Іоанну було тоді 42 роки.
Отець Іоанн Восторгов із загостреною і тривожною увагою стежив за діяльністю соціалістів у Росії і за успіхами їхньої пропаганди. Численні його роботи про соціалізм показують, наскільки точним було його бачення сутності суспільних процесів, що відбувалися. Ніхто з церковних письменників того часу не присвятив стільки зусиль розкриттю богоборчої природи соціалізму і комунізму. “Обманні, згубні промови і таємно і явно лунають тепер усюди в Росії. Вони заманюють у свої тенета людей часто щирих і добрих, але які не розуміють того, як ними користуються вороги віри, Церкви і Росії. Такі прості люди – селяни, робітники, яким неправдиві вчителі неправдиво обіцяють усілякі блага; такі часто люди молоді, недосвідчені, ті, хто захоплені, з освічених і напівосвічених, які думають, що вони самовіддано жертвують собою для спільного блага, а насправді слугують тільки загальній смуті, безладу, загибелі батьківщини”. Отець Іоанн вказує на богоборчу природу соціалізму, який намагається набути всіх зовнішніх рис релігії і стати на місце християнства. “Раз соціалізм заперечує Бога, душу, безсмертя, свободу духовну в людині, постійні правила моральності, то він повинен звернутися до єдиного засобу впливу на людину – до насильства”. Подальша історія нашої вітчизни це повністю підтвердила.
Настільки тверезе і вдумливе ставлення до всіх проявів “визвольного руху”, уміння бачити в них богоборчу природу і руйнівні цілі (найчастіше прикриті словами про загальне благо) є головною причиною участі отця Іоанна в патріотичних спілках. Людина не тільки думки і слова, а й діла, отець Іоанн був переконаний, що всі, хто бачив у монархічній державі захисника і охоронця православ’я, повинні об’єднатися. Він ясніше за інших розумів, що з падінням царської влади жорсткі удари будуть спрямовані проти святої Церкви. “Патріотичні російські союзи, ставлячи православ’я на перше місце свого політичного сповідання, роблять це не з “тактичних міркувань”, а через глибоке переконання в істині, спасенні і винятковій духовно-культурній силі релігії”.
Отець Іоанн, який усі свої колосальні сили і час віддавав церковній справі, майже не брав участі в полеміці. На випади проти себе отець Іоанн намагався не відповідати.
Протягом багатьох місяців він здійснював подорож великими просторами Сибіру, Китаю, Кореї, Маньчжурії та Японії. Виконання такої безлічі доручень було під силу лише незвичайній за своїми духовними і фізичними силами людині. Щоденникові записи, зроблені отцем Іоанном у цій поїздці, свідчать про його високе почуття обов’язку і самовідданості заради блага святої Церкви і своєї вітчизни. Наприклад, такий запис: “Проїхав Китай і Японію, відвідав Сеул, Чемульно, а звідти прорізав усю Корею на північ із великими незручностями та поневіряннями через річку Ялу і гори Маньчжурії, повз знаменитий Тюрінчен. Відвідав усюди могили російських воїнів, здійснив скрізь панахиди”.

Спостерігаючи за життям переселенців у Сибіру і на Далекому Сході та дуже добре зрозумівши їхні духовні потреби, отець Іоанн прийшов до думки організувати в Москві душпастирсько-місіонерські курси з підготовки священиків і вчителів для парафій та шкіл, які створюються в переселенських районах. Він видав посібник “Народно-місіонерські та катехизаторські курси” з докладними програмами занять, із зазначенням підручників і керівними статтями з цього питання.
Протоієрей Іоанн мав високий дар проповідника. Виняткова сила його повчання і повчання полягала і в кришталевій ясності творчої думки, і в красі виразного стилю, і в дивовижній цілісності його духовно-морального образу, наскрізь пронизаного духом церковності, і, звісно, в чуйності та чуйності до всіх потреб сучасного йому життя. Усі його слова, бесіди, повчання і статті сповнені прагнення на всі життєві питання пролити світло вищої євангельської правди. Проповіді його справляли на сучасників сильний і благодатний вплив.
На початку 1915 року померла дружина протоієрея Іоанна – Олена Євплівна (уроджена Маковкіна). Наскільки великим було його переживання, відомо з листа отця Іоанна до митрополита Макарія: “Улюблений і незабутній Владико, батько мій і архіпастир! Від усієї душі дякую Вам за слово участі і співчуття моєму горю. Важко воно, невимовно важко, але нехай буде і здійсниться воля Божа. Тепер уже немає в мене нічого на землі, в сенсі земних плотських прихильностей: нехай безроздільна любов до Святої Церкви і служіння їй абсолютно заповнять моє життя”.
Митрополит Макарій, який цінував протоієрея Іоанна Восторгова як видатного церковного діяча, спеціальним Поданням від 22 квітня 1916 року запропонував Святішому Синоду піднести отця Іоанна, коли він прийняв чернецтво, до сану єпископа, вікарія Московської єпархії, з метою об’єднання в митрополії всієї місіонерської справи. Владика Макарій закінчив Представлення надією знайти в особі Іоанна Восторгова вмілого і вірного пособника у всякій добрій і церковній справі, особливо в справі місії та організації парафіяльного життя.
Пропозиція ця викликала нову хвилю наклепницьких виступів проти отця Іоанна. У зв’язку з зволіканням Святішого Синоду у вирішенні питання про єпископство отця Іоанна владика Макарій 23 травня направив додаткове Подання. Торкаючись публікацій проти отця Іоанна, він писав: “Нотатки і статті не повідомляють рівно нічого нового і повторюють старі наклепи на протоієрея Восторгова, давно і документально спростовані, пишуться його недоброзичливцями – особистими заздрісниками, охоче друкуються на сторінках протиурядових і протицерковних газет, очевидно, тому, що у протоієреї І. Восторгові вони справедливо побоюються, що протоієрей І. Восторгов – це не тільки їхня людина, але й їхня людина, а й їхня людина. Восторгові вони справедливо побоюються знайти сильного і небезпечного для них борця за Святу Церкву і за державний порядок, чим він досі і відрізняється. Для доказу неправди всіх вигадок докладаю кілька примірників його брошури, складеної у відповідь на звинувачення якогось Н. Дурнова, давнього і відомого хулітеля російських архієреїв і церковних діячів”.
Революційну смуту 1917 року протоієрей Іоанн зустрів, коли йому було 53 роки. Незважаючи на величезні труди, досконалі ним на ниві священства, духовної просвіти і місіонерства, дух його був сповнений свіжих і бадьорих сил. Його життєвий настрій не змінився з дня, коли в храмі Троїцького подвір’я в Санкт-Петербурзі він сказав: “У загальній боротьбі добра і зла, що безперервно відбувається у світі, бувають особливі часи і терміни, коли така боротьба найбільш посилюється і загострюється, коли ми спостерігаємо нібито деякі особливо напружені духовні битви, незвичайно запеклі духовні битви… І якщо борцям за праве діло, за Бога і Його закон, за релігійно-моральні підвалини й основи життя синам православної Христової Церкви, що воює на землі, потрібен тепер підбадьорюючий заклик, що піднімає дух… то ми можемо знайти його саме в словах нинішнього Євангелія: “Не бійся, тільки віруй! ” О, не бійся, не бійся, вірний!.. Кинь малодушність і страх перед ворогами істини, що взяли засилля тільки тому, що навкруги їхнього не видно відсічі, немає сміливого опору… Наша справа – боротися зі злом, в окриленні віри й любові; наша справа – творити свій обов’язок. А перемогу дасть Сам Господь. Такою є Його обітниця. Його сила в нашій немочі звершується (2Кор. 12:10). Не бійся, мале стадо: Отець благоволив дарувати вам царство (Лк. 12:32). Амінь”.
Перші звістки з Петрограда про початок подій, що закінчилися Лютневою революцією, отець Іоанн сприйняв вкрай тривожно: “Невже “часи виповнилися”? Відчувалося мені, що Москва не спить, а чує день розплати за гріхи свої і гріхи батьків… Що камінь уже зірвався з гори, і тільки Творець один може стримати падіння його на винні й невинні голови…”

Протоієрея Іоанна заарештували 31 травня 1918 року і ув’язнили в Бутирській в’язниці в Москві. Його звинуватили в спробі незаконного продажу єпархіального місіонерського будинку. На слідстві він переконливо довів, що звинувачення, які зводяться на нього, не тільки наклеп, але є заздалегідь спланованою провокацією самої ЧК. На початку червня 1918 року протоієрей Іоанн звернувся до начальника Бутирської в’язниці з проханням дозволити йому звершити богослужіння в тюремній церкві, тоді ще не закритій. Заяву було передано в ЧК, звідки 25 червня надійшла відповідь: “Застосувати вищу міру покарання”.
4 вересня 1918 року Слідча комісія Революційного Трибуналу при ВЦВК постановила ліквідувати справу отця Іоанна в позасудовому порядку. Протоієрея Іоанна Восторгова розстріляли 5 вересня 1918 року і поховали на Ходинському полі в Москві.
Очевидці розповідали: “На прохання отця Іоанна кати дозволили всім засудженим помолитися і попрощатися один з одним. Усі встали на коліна, і полилася гаряча молитва… А потім усі попрощалися один з одним. Першим бадьоро підійшов до могили протоієрей Восторгов, який сказав перед тим кілька слів решті, запрошуючи всіх з вірою в милосердя Боже і швидке відродження Батьківщини принести останню спокутну жертву. “Я готовий”, – підсумував він, звертаючись до конвою. Усі встали на вказані місця. Кат підійшов до нього зі спини впритул, узяв його ліву руку, вивернув за поперек і, приставивши до потилиці револьвер, вистрілив, одночасно штовхнув отця Іоанна в могилу”.

Знайшли помилку