...
Житія святих,  Серпень

Священномученик Іоанн Смирнов, пресвітер

Місяця серпня на 27-й день

Священномученик Іоанн народився 20 березня 1873 року в селі Високому Михайлівського повіту Рязанської губернії в сім’ї псаломщика Олексія Смирнова, всі п’ятеро синів якого стали священниками.
Іван Олексійович закінчив Рязанську Духовну семінарію і 1904 року був висвячений на священника до Зарайського Нікольського собору. У Зарайську отець Іоанн оселився з сім’єю в дерев’яному будинку на території міського кремля. У соборі на той час перебувала знаменита чудотворна ікона Миколи Зарайського. Прославлена численними чудесами, вона приваблювала до себе безліч прочан. У храм стікалися щедрі пожертви вдячних шанувальників великого угодника Божого. Тут зберігалися старовинні рукописні та стародруковані богослужбові книги, срібне і золоте начиння – вклади великих князів, знатних воєвод і бояр. У теплу пору року отець Іоанн служив у літньому Миколаївському соборі, у холодну – у зимовому Іоанно-Предтеченському храмі. На урочисті богослужіння збиралося до тисячі прочан. Отець Іоанн, який проявив себе ревним пастирем, був призначений настоятелем Миколаївського собору, возведений у сан протоієрея, призначений благочинним церков Зарайського округу і нагороджений у 1930 році митрою.
У 1922 році з церков міста було вилучено багато цінних речей та ікон. Деякі з них тоді вдалося врятувати від знищення. За пропозицією директора краєзнавчого музею і члена церковної ради І. П. Перлова частину дорогоцінного церковного начиння і стародавні рукописні та друковані книги було передано на зберігання до музею.
У 1928 році за розпорядженням влади було закрито Миколаївський собор та Іоанно-Предтеченську церкву. Протоієрея Іоанна призначили служити в Спасо-Преображенську церкву в тому самому місті і він почав клопотати про відкриття собору, розпочавши збір підписів вірян під клопотанням про залишення собору як діючої церкви. Влада ці клопоти священника і парафіян представила в обвинувальному висновку таким чином: “У Коломенський окружний відділ ОДПУ надійшли відомості про те, що угруповання церковників, колишніх людей і торговців поширювало серед населення міста і села контрреволюційні чутки про швидку загибель радянської влади і готувало масовий виступ проти закриття собору. Контрреволюційна діяльність вищевказаної групи бере свій початок з моменту закриття собору в місті Зарайську. Питання закриття собору обговорювалося на всіх зборах підприємств, і було винесено рішення клопотати перед вищою владою про надання собору під клуб. Прохання робітників ВЦВК задовольнив, і собор підлягав вилученню. Незначна відстала частина робітників у зв’язку із закриттям собору стала проявляти невдоволення владою. Цим моментом скористалися церковники, повели серед вірян антирадянську агітацію за утримання собору. З ініціативи попа Смирнова кілька разів скликалася церковна рада. Ще не маючи точних відомостей про його закриття, вирішили на перших зборах вірян громади, до якої входили винятково колишні люди, колишні й справжні торговці міста Зарайська, жінки й чоловіки навколишніх сіл похилого віку, зробити інформацію.
Зробивши інформацію про передбачуване закриття собору, вищезгадана група почала проводити закриту контрреволюційну агітацію серед міського і сільського населення, наприклад: у травні 1928 року за ініціативою попа Смирнова та церковної ради в соборі було проведено антирадянську агітацію за утримання собору шляхом безоплатної роздачі портретів Миколи Чудотворця, з вказівкою, скільки років іконі і скільки часу вона перебуває в соборі.
Для кращої агітації серед населення в літні місяці 1928 року за ініціативою попа Смирнова і членів церковної ради соборну ікону чудотворця Миколи носили всіма селами колишнього Зарайського повіту зі звершенням богослужінь, де піп Смирнов говорив: “Чудотворна ікона Миколи свята, її потрібно шанувати, вона творить чудеса”. Про це ж він неодноразово говорив у соборі під час проповіді. Така агітація серед населення проводилася до 1929 року.
У лютому 1929 року питання про закриття собору ВЦВК вирішив остаточно на користь робітників. Дізнавшись про це з газет, церковники повели відкриту контрреволюційну агітацію серед населення, для чого скликали збори членів громади (були присутніми до ста осіб), на яких оголосили вірянам рішення ВЦВК, що собор підлягає зачиненню, і звернулися із закликом до всіх присутніх узяти активну участь у недопущенні закриття собору шляхом агітації серед робітників і селян, закликати їх до захисту собору та дачі своїх підписів, заявляючи: “Що більше буде підписів, то більше матимемо шансів на виграш, бо вища влада з цим зважатиме на це і залишить собор за нами”.

Ця агітація серед несвідомої відсталої частини робітників і селян знайшла своє відображення. У результаті цієї агітації громада, що налічує в собі близько ста п’ятдесяти членів, зросла в кілька разів”.
У лютому 1930 року співробітники ОДПУ заарештували протоієрея Іоанна Смирнова і разом із ним членів церковної громади, всього одинадцять осіб. Усіх їх було ув’язнено у в’язницю в місті Коломні. На допиті слідчі почали запитувати священника про його ставлення до радянської влади і до закриття нею собору. Причому запитання поставили так, що і позитивними відповідями, і негативними слідчі могли скористатися для обвинувачення священника, і тому отець Іоанн вирішив відповідати якомога ухильніше.
“З червня 1904 року я проживаю в місті Зарайську безперервно, – сказав священник, – і виконую обов’язки священнослужителя Спасо-Преображенської церкви. У 1917 році і по теперішній час до партійних течій не приєднувався і жодної участі в їхній роботі не брав. Походжу з духовного звання, з майна нічого ніколи не мав, крім домашнього оздоблення та одягу.
У релігійному відношенні я примикаю до староцерковників (тихоновців). До вилучення церковних цінностей у 1922 році ставлюся байдуже – не був за те, щоб церковні цінності були вилучені, і не був за те, щоб їх залишали. До закриття собору в Зарайську я також ставився байдуже. До радянських заходів ставлюся співчутливо, тому що це викликається перебігом історичних моментів, і проти таких заходів я не йшов і вважаю їх цілком потрібними та необхідними. Проти заходів радянської влади я ніколи не йшов і контрреволюційних агітацій не проводив. Винним себе я ні в чому не визнаю”.
30 квітня 1930 року трійка ОДПУ засудила протоієрея Іоанна до трьох років заслання в Північний край.
Після арешту священника влада в Микільському соборі спершу розмістила музейну експозицію, але потім безцінне церковне начиння і стародавні рукописи вивезли, і в храмі розмістили архів НКВС. Іоанно-Предтеченська церква була перетворена на кінотеатр.
Дружину священника, Зінаїду Іванівну, з п’ятьма дітьми виселили з церковного будинку. Перший час вони поневірялися містом, знаходячи лише тимчасовий притулок. Вона просила милостиню, а діти, щоб вижити, виконували найрізноманітніші роботи. Одного ранку Зінаїда Іванівна відчинила двері й побачила на порозі вузлик із продуктами, до якого не було додано жодної записки. Те ж саме повторилося і на другий день, і на третій, і в наступні дні, доти, доки одній із дочок не вдалося отримати постійну роботу, що дещо полегшило їхнє становище. Їм так і не вдалося дізнатися, хто був їхнім благодійником, але Зінаїда Іванівна завжди вважала, що це допомога угодника Божого святителя Миколая.
Після повернення із заслання отець Іоанн був призначений настоятелем Спасо-Преображенського храму в Зарайську. У 1937 році посилилися гоніння на Російську Православну Церкву. На вимогу влади секретні інформатори стали збирати відомості про священників, які повернулися із заслання.
У середині серпня 1937 року слідчий допитав псевдосвідків, які підписали показання, ним складені. 20 серпня співробітники НКВС заарештували отця Іоанна, і його ув’язнили в одній із в’язниць Коломенського району. Його звинуватили в тому, що він “висловлює мерзенний контрреволюційного характеру наклеп на радянську владу, закликає населення під час виборів до рад голосувати проти комуністів, висловлює пораженські настрої проти радянської влади, терористичні настрої проти комуністів”.
8 вересня трійка НКВС засудила отця Іоанна до розстрілу. Протоієрея Іоанна Смирнова розстріляли наступного дня, 9 вересня 1937 року, і поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

Знайшли помилку