Священномученик Іоанн Лебедєв, пресвітер

Місяця серпня на 27-й день

Священномученик Іоанн народився 9 жовтня 1869 року в селі Воронцово Єгор’євського повіту Рязанської губернії в сім’ї псаломщика Федора Лебедєва.
Після закінчення 1892 року Рязанської Духовної семінарії його призначили законовчителем у Пажинську церковнопарафіяльну школу Єгор’ївського повіту. У 1896 році Іван Федорович одружився. Незабаром єпископ Михайлівський Полієвкт висвятив Іоанна Лебедєва на священника до цього храму.
Церква в селі існувала з XVI століття. До початку XIX століття будівля храму сильно занепала. За переказами, селяни села чудесним чином знайшли хрест. Це було витлумачено як повеління відновити церкву. 1839 року велику кам’яну Христорождественську церкву з приділом на честь святителя Миколая було освячено. Виявлений чудотворний хрест зберігали в храмі на святому престолі, а в селян утвердився благочестивий звичай звершувати молебні Животворчому Хресту Христовому.
У селі Пронюхлове отець Іоанн викладав Закон Божий у місцевій церковнопарафіяльній школі, а також у Секиринському і потім Мендюкинському земських училищах.
У 1910 році зарайське духовенство обрало отця Іоанна членом Правління Зарайського Духовного училища.
З приходом до влади більшовиків почалися гоніння на Церкву. Передчуваючи важкі випробування, що насуваються на віруючих, отець Іоанн часто повторював своїм духовним чадам: “Тільки не зрікайтеся!”
Безбожна влада обклала його великим податком. Грошей у громади не було. Щоб храм не закрили, отець Іоанн ходив селом і сам збирав пожертви вірян для сплати податку. 31 грудня 1929 року помічник прокурора Коломенського округу “за здійснення зборів із громадян” запропонував розпочати кримінальну справу стосовно отця Іоанна. Викликані свідки підтвердили факт збору. Знайшлися лжесвідки, які звинуватили священника в проведеній ним антирадянській агітації.
Священник Селезньов, викликаний як свідок, дав такі свідчення слідчому: “До числа реакційно-монархічного духовенства я відношу свого колегу, заарештованого в моїй справі священника Лебедєва, який мав міцне господарство, людину, близьку до Рязанського єпископа Бориса, який довго і наполегливо боровся з радянською владою, а Лебедєв був його послідовником”.
Разом з іншими священниками Зарайського району протоієрея Іоанна Лебедєва заарештували та ув’язнили у в’язниці в Коломні. 4 січня 1930 року він був допитаний і дав такі свідчення:
– З благочинним протоієреєм Петром Успенським як із сусідом перебуваю в дружніх стосунках, я зрідка буваю у нього. Звітів про стан своєї парафії я йому не посилав від дня революції. Циркулярів померлого єпископа Бориса (Соколова) я від Успенського не отримував, тільки читав у нього вдома, які, на мою думку, антирадянського нічого не мали, – сказав священник слідчому.
3 лютого 1930 року протоієрея Іоанна засудили до трьох років заслання в Північний край.
Після відбуття заслання отець Іоанн знову став служити в храмі в селі Пронюхлове. 30 листопада 1933 року протоієрея Іоанна було призначено виконувати священицькі обов’язки і в храмі Різдва Богородиці в селі Радушине, де до нього служив його друг протоієрей Петро Успенський. Таким чином, він став опікуватися парафіями двох храмів.
Напередодні свята Різдва Христового в грудні 1936 року отець Іоанн звернувся до голови сільради за дозволом звершити на прохання вірян у свято Різдва молебні в будинках колгоспників. Пославшись на наявні в окрузі випадки епідемічних захворювань, голова сільради в проханні священнику відмовив. У серпні 1937 року голова сільради був допитаний як свідок слідчим НКВС. На допиті він розповів, що священник у відповідь на відмову, яка прозвучала з його боку, сказав: “Радянські закони видаються для того, щоб затьмарювати голови народу, у законі пишуть про вільне віросповідання, а насправді цього немає, і православних під виглядом усіляких причин позбавляють права на відправлення релігійних треб. Народ вимагає, щоб я ходив із молебнями по домівках православних. Я повинен вас попередити, що ви цим самим ставите себе проти населення, я все їм розповім, як ви нас утискаєте. Я з молебнями як ходив, так і буду ходити. Проти народу ви безсилі, народ йде і піде за нами, ви тільки й тримаєтеся за рахунок насильства, якому неминуче прийде кінець. За ваші безчинства доведеться розплачуватися”. Справді, піп Лебедєв по домівках нашого селища з молебнями ходив і говорив: “Я як пастир свій обов’язок перед вами виконую чесно, незважаючи на жодні протидії та кари влади; ми впевнені в тому, що цій антихристовій владі настане кінець, терпінню народу теж настане кінець, вони за все і за нас, мучеників, розплатяться”””.

У розпал чергових гонінь на Церкву, протоієрея Іоанна Лебедєва заарештували і 20 серпня 1937 року ув’язнили в одну з в’язниць Коломенського району.
8 вересня 1937 року трійка НКВС засудила отця Іоанна до розстрілу. Протоієрея Іоанна Лебедєва було розстріляно 9 вересня 1937 року на полігоні Бутові під Москвою, його поховали в невідомій спільній могилі.
Після арешту отця Іоанна храм у селі закрили. Коли про це стало відомо, люди забрали ікони, які змогли, по домівках. Парафіянка Пелагія Костюхіна дбайливо зберігала у себе вдома храмову ікону Божої Матері “Взыскание погибших” і чудотворний напрестольний хрест. У 1960-х роках вона передала ці святині до Благовіщенської церкви міста Зарайська.