Священномученик Іоанн Бороздін, пресвітер

Місяця вересня на 15-й день

Священномученик, Іоанн Петрович Бороздін народився 1878 року в селі Мстера-Слобода (Петра-Слобода) Володимирської губернії в сім’ї потомствених іконописців. Закінчив церковнопарафіяльну школу, Мстерську школу іконописання і Московське духовне училище, що існувало при Всіхсвятському єдиновірському монастирі, яке він закінчив з відзнакою і був залишений при монастирі псаломщиком. У 1905 році він одружився і був висвячений у сан диякона до храму Всіхсвятського єдиновірчого монастиря. Тут він прослужив до його закриття 1921 року.

У 1923 році Святіший Патріарх Тихон направив диякона Іоанна до храму безсрібників і чудотворців Косьми і Даміана в Гончарній слободі в Москві. У 1928 році отець Іоанн, який на той час був висвячений у сан священика, був призначений настоятелем храму Косми і Даміана. У 1930 році храм Косьми і Даміана був закритий і незабаром зруйнований. Важко переживаючи цю подію, отець Іоанн захворів.

Того ж року його призначили настоятелем єдиновірського храму святителя Миколая на Рогозькому цвинтарі та звели в сан протоієрея. Щоб уберегти храм від грабіжників, батюшка оселився на дзвіниці в холодній кімнаті, не пристосованій для житла.  Кімната була не пристосована для житла; щоб обігріватися взимку, отець Іоанн поставив у ній залізну грубку. Неподалік від храму жили глибоко віруючі й віддані церкві люди – псаломщик Федір, з відставних моряків, і його дружина Варвара.
Турбуючись про батька, сини священика Василь і Петро по черзі залишалися з ним на ніч. Йшов грудень 1931 року. Отець Іоанн відслужив всеношну і за звичаєм разом із псаломщиком Федором обійшов храм, потім священик піднявся на дзвіницю у свою кімнату, де в цей час син Василь топив піч і готував на ній мізерну вечерю. Повечерявши і підкинувши дров у піч, вони лягли спати.
Близько першої години ночі псаломщик Федір встав і ще раз обійшов храм; не помітивши нічого підозрілого, він повернувся додому і заснув. І бачить уві сні, як до нього підходить отець Іоанн Кронштадтський, портрет якого в нього висів на стіні, і каже: “Чадо Федоре, піди, допоможи своєму священикові, йому погано!” А трохи згодом до нього підійшла дружина Варвара і, розштовхавши його, каже: “Федя, вставай, мені зараз видіння було, прийшов Батюшка Кронштадтський і наказував: “Розбуди Федора, ідіть, допоможіть вашому священику””.
Вони швидко одягнулися і побігли до дзвіниці. Двері були на замку, вони стали стукати, і цей їхній стукіт надав сил Василеві, він дістався до дверей, відчинив їх і впав, тільки й встигши сказати: “Ідіть скоріше до батька, я його витягнув на майданчик – ми вгоріли”.
Господь зберігав Свого пастиря, протоієрей Іоанн прослужив у Микільському храмі сім років; за кожною службою він проповідував, пояснював сенс церковних молитов, переконував молитися старанніше, чому сам був прикладом. Він прослужив у Микільському храмі сім років.

У ніч із 5 на 6 вересня 1937 року отець Іоанн був заарештований. Сини, які прийшли вранці, виявили, що всі речі в кімнаті перевернуті, а ліжко і подушка в крові. Протоієрея Іоанна ув’язнили в Бутирській в’язниці за звинуваченням, що він “поширював неправдиві чутки про гоніння на релігію, яке нібито існує в СРСР”. Трійка НКВС засудила отця Іоанна до розстрілу. Священномученика Іоанна Петровича Бороздіна було розстріляно 27 вересня 1937 року, його поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

Зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Руських у серпні 2000 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви.