Священномученик Іларіон (Троїцький), архієпископ Верейський p1ao63tqp0h07gb9r051sje1nt86
Житія святих,  Липень

Священномученик Іларіон (Троїцький), архієпископ Верейський

Місяця липня на 11-й день – знайдення мощей / грудня на 15-й день

Святитель Іларіон (у миру Володимир Олексійович Троїцький) народився 13 вересня 1886 року в сім’ї спадкового священика в селі Липиці Тульської губернії. Життя сімейства Троїцьких вирізнялося патріархальною суворістю і неухильним дотриманням православних звичаїв. Мати Володимира померла рано, вихованням п’ятьох дітей займалася її незаміжня сестра – вчителька парафіяльної школи. Володя дуже рано навчився читати, а оскільки з раннього дитинства він усі церковні служби проводив на криласі, то опанував і слов’янську мову, і в п’ять років уже читав у храмі годинник і шестопсалміє. Дружна православна сім’я заклала в ньому основи того душевного здоров’я, яке допомогло йому вистояти в нелюдських умовах радянських в’язниць і таборів.

Жага до знань була в маленькому Володі однією з найяскравіших рис. У п’ять років, прихопивши буквар і взявши за руку трирічного братика, він вирушив до Москви вчитися, наслідуючи Ломоносова. Пізніше, здобувши чудову духовну освіту в Тульському духовному училищі, Тульській духовній семінарії та Московській духовній академії, святитель Іларіон Троїцький став одним із найбільших представників російського академічного богослов’я ХХ століття.

1913 року Володимир Троїцький, ставши магістром богослов’я, прийняв чернечий постриг з ім’ям Іларіон, бажаючи поєднати богослов’я з досвідом потаємного духовного життя, з чернечим внутрішнім діланням. 11 квітня 1913 року його висвятили на ієродиякона, 2 червня – на ієромонаха, а 5 липня отець Іларіон був возведений у сан архімандрита. Звершення Божественної літургії стало відтепер центром його життя.

Того ж 1913 року архімандрит Іларіон стає професором академії. Його наукова діяльність розпочалася в студентські роки і тривала навіть в ув’язненні – у в’язницях і на Соловках. Він розробляв одну проблему – проблему Церкви, її благодатності, спасительності, піднесеності над минущим природним буттям.

Писав і говорив отець Іларіон надзвичайно ясно, просто, був блискучим проповідником, лектором, а також полемістом на диспутах в академії, а після революції – в Політехнічному музеї. Читання лекцій для нього стало боротьбою за чистоту вчення Церкви. На лекціях він горів, запалював своїх слухачів, сперечався, захоплював прямотою, владністю у обстоюванні переконань, а також бадьорістю, енергією та життєрадісністю, якою заражав, підбадьорював та укріплював тих, хто його оточував.

1917 року архімандрит Іларіон брав участь у Помісному Соборі Руської Церкви. Він прийшов на Собор з ідеєю необхідності відновлення в Російській Церкві патріаршества, що означало для нього насамперед звільнення Церкви від гніту держави. З волі Божої архімандриту Іларіону довелося в найважчі для Церкви, страшні роки більшовицького гоніння бути головним помічником і сподвижником Патріарха Тихона. У березні 1919 року його через свою близькість до Патріарха заарештували й ув’язнили в Бутирській в’язниці. Звільнений через два місяці, він служив у церкві Святої Трійці в Листах, а з початку 20-х років до свого арешту в листопаді 1923 року був настоятелем Стрітенського монастиря.

У 1920 році архімандрита Іларіона було висвячено на єпископа Верейського. Це сталося 25 травня, у день пам’яті Патріарха Гермогена. Патріарх Тихон особливо відзначив цей збіг, передбачивши новопоставленому архієрею за твердість у вірі сповідницький вінець.

За рік свого єпископства владика відслужив 142 обідні, приблизно стільки ж всенічних і виголосив 330 проповідей, за ним стало закріплюватися ім’я “Іларіон Великий”.

У квітні 1922 року, після декрету ВЦВК про вилучення церковних цінностей, що призвело до народних заворушень, було заарештовано Патріарха Тихона. Ще раніше, 22 березня, опинився під арештом святитель Іларіон, якому випало на долю розділити хрест Патріарха. У червні його вислали на рік із Москви до Архангельська.

Повернувшись із заслання, святитель став правою рукою Патріарха Тихона, який звів його в сан архієпископа. Влітку 1923 року владика вигнав зі Стрітенського монастиря обновленців. При цьому здійснив безпрецедентне святительське діяння: заново, великим чином освятив престол і собор Стрітенського монастиря. Чутка про це відразу рознеслася не тільки Москвою, а й усією Росією. Обновленці цілими парафіями і громадами каялися і поверталися в Церкву, і церковне життя в Москві було налагоджено в найкоротший термін. Святитель розробив чин покаяння і сам прийняв сповідь сотень обновленців – священників і мирян.

І звісно ж, ні лідери обновленства, ні їхні покровителі-чекісти не могли пробачити архієпископу Іларіону своєї страшної поразки. Невдовзі він був знову заарештований і засуджений на три роки концтаборів на Соловках, потім термін продовжили ще на три роки. Коли архієпископ побачив увесь жах барачної обставини й табірну їжу, то сказав: “Звідси живими ми не вийдемо”. Але радісне слідування євангельським заповідям і природна веселість владики, а також виняткова душевна чистота не залишили його і в ув’язненні. Він прагнув навчити цієї високої радості і тих, хто не був нею обдарований, і в найважчій обстановці Соловецького табору. У таборі владика користувався великою пошаною навіть серед кримінальників і охоронців. Багато хто бачив у ньому духовного батька, а щодо душ, уже отруєних невір’ям, він був місіонером.

У жовтні 1929 року архієпископа Іларіона знову засудили, цього разу на поселення в Середню Азію. У дорозі святитель заразився висипним тифом. Без речей (у дорозі його обікрали), в одному лахмітті, яке кишіло комахами, з температурою 41° його привезли в Ленінград і помістили у в’язницю. Святитель Іларіон відійшов до Христа зі словами: “Як добре! Тепер ми далекі від…” Це сталося 28 грудня 1929 року.

У 1999 році відбулося знайдення мощей владики Іларіона і перенесення їх до Москви, у Стрітенський монастир.

Архієпископ Іларіон (Троїцький) зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Руських у серпні 2000 року на Архієрейському соборі Руської Православної Церкви.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь священномученику Илариону Троицкому, глас 4

Во́ине Христо́в Иларио́не, сла́во и похвало́ Це́ркве на́шея, пред ги́бнущим ми́ром Христа́ испове́дал еси́, кровьми́ твои́ми Це́рковь утверди́ся, ра́зум Боже́ственный стяжа́л еси́, лю́дем ве́рным возглаша́ше: без Це́ркви не́сть спасе́ния.

Ин тропарь священномученику Илариону Троицкому, глас 4

Святи́телю Христо́в Иларио́не,/ сла́во и похвало́ Це́ркве на́шея,/ ра́зум боже́ственный стяжа́в,/ пред безбо́жники Христа́ дерзнове́нно испове́дал еси́,/ Его́же ра́ди страда́ния претерпева́я,/ лю́дем ве́рным возглаша́л еси́:// без Це́ркве несть спасе́ния.

Кондак священномученику Илариону Троицкому, глас 6

Иларио́не, священному́чениче Христо́в, служи́телей гряду́щаго анти́христа не убоя́лся еси́, Христа́ му́жески испове́дал еси́, за Це́рковь Бо́жию живо́т тво́й положи́. Красо́ новому́ченик Росси́йских, Руси́ святы́я похвало́, ты́ Це́ркве на́шея сла́ва и утвержде́ние.

Ин кондак священномученику Илариону Троицкому, глас 2

Сла́ву ми́ра сего́ оста́вив,/ Христу́ до́блественне после́довал еси́/ и, святи́тельское служе́ние восприи́м,/ венце́м му́ченичества украси́лся еси́,/ и ны́не, Престо́лу Бо́жию предстоя́,/ моли́ся, Иларио́не, иера́рше прему́дре,// спасти́ся душа́м на́шим.

 

Ще в розробці