Священномученик Іларіон (Троїцький), архієпископ Верейський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 11-й день — знайдення мощей / грудня на 15-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне) / місяця листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років / листопада на 27-й день – Собор новомучеників і сповідників Радонезьких

Священномученик Іларіон, у миру Володимир Олексійович Троїцький, народився 13 вересня 1886 року в сім’ї спадкового священника в селі Липиці Тульської губернії. Життя сімейства Троїцьких вирізнялося патріархальною суворістю і неухильним дотриманням православних звичаїв. Мати Володимира померла рано, і вихованням п’ятьох дітей займалася її незаміжня сестра, вчителька парафіяльної школи.

Володимир дуже рано навчився читати, а оскільки з раннього дитинства він усі церковні служби проводив на кліросі, то опанував і слов’янську мову, а в п’ять років уже читав у храмі часи і шестопсалміє. Дружна православна сім’я заклала в ньому основи того душевного здоров’я, яке допомогло йому вистояти в нелюдських умовах радянських в’язниць і таборів.

Жага до знань була в маленькому Володимирі однією із найяскравіших рис. У п’ять років, прихопивши буквар і взявши за руку трирічного братика, він вирушив до Москви вчитися. Пізніше, здобувши чудову духовну освіту в Тульському духовному училищі, Тульській духовній семінарії та Московській духовній академії, святитель Іларіон Троїцький став одним із найвидатніших представників академічного богослов’я ХХ століття.

1913 року, здобувши ступінь магістра богослов’я, Володимир Троїцький прийняв чернечий постриг з ім’ям Іларіон, бажаючи поєднати богослов’я з досвідом потаємного духовного життя, з чернечим внутрішнім діланням. 11 квітня 1913 року він був висвячений на ієродиякона, 2 червня був рукопокладений на ієромонаха, а 5 липня був возведений у сан архімандрита. Звершення Божественної літургії стало відтоді центром його життя.

Того ж 1913 року архімандрит Іларіон став професором Академії. Його наукова діяльність розпочалася в студентські роки і тривала навіть в ув’язненні — у в’язницях і на Соловках. Він розробляв одну проблему: проблему Церкви, її благодатності, спасительності, піднесеності над минущим природним буттям.

Писав і говорив отець Іларіон надзвичайно ясно й просто. Окрім того, він був блискучим проповідником і лектором, як і полемістом на диспутах в Академії, а після революції — в Політехнічному музеї. Читання лекцій для нього стало боротьбою за чистоту вчення Церкви. На лекціях він горів, запалював своїх слухачів, сперечався, захоплював прямотою, владністю в обстоюванні переконань, а також бадьорістю, енергією та життєрадісністю, якою заражав, підбадьорював та укріплював тих, хто його оточував.

1917 року архімандрит Іларіон брав участь у Помісному соборі Руської Церкви. Він прийшов на Собор з ідеєю необхідності відновлення патріаршества, що означало для нього насамперед звільнення Церкви від гніту держави.

З волі Божої архімандриту Іларіону судилося в найважчі для Церкви, страшні роки більшовицького гоніння бути головним помічником і сподвижником патріарха Тихона. У березні 1919 року через близькість до патріарха його заарештували й ув’язнили в Бутирській в’язниці. Звільнений через два місяці, він служив у церкві Святої Трійці в Лістах, а з початку 20-х років до свого арешту в листопаді 1923 року був настоятелем Стрітенського монастиря.

У 1920 році архімандрит Іларіон був висвячений на єпископа Верейського. Це сталося 25 травня, у день пам’яті патріарха Гермогена. Патріарх Тихон особливо відзначив цей збіг, передбачивши новопоставленому архієрею за твердість у вірі сповідницький вінець.

За рік свого єпископства владика відслужив сто сорок дві обідні й приблизно стільки ж всенічних та виголосив триста тридцять проповідей. За ним стало закріплюватися ім’я «Іларіон Великий».

У квітні 1922 року, після декрету Всеросійського центрального виконавчого комітету про вилучення церковних цінностей, було заарештовано патріарха Тихона. Ще раніше, 22 березня, опинився під арештом святитель Іларіон, якому випало на долю розділити хрест патріарха. У червні його вислали із Москви до Архангельська на рік.

Повернувшись із заслання, святитель став правою рукою патріарха Тихона, який возвів його в сан архієпископа. Влітку 1923 року владика вигнав зі Стрітенського монастиря обновленців. Водночас він здійснив нечуване святительське діяння: заново, великим чином освятив престол і собор Стрітенського монастиря. Чутка про це відразу рознеслася не лише Москвою, а й всією країною. Обновленці цілими парафіями й громадами каялися і поверталися до Церкви, і церковне життя в Москві було швидко налагоджено. Архієпископ Іларіон розробив чин покаяння і сам прийняв сповідь сотень обновленців — священників і мирян.

Ні лідери обновленства, ні їхні покровителі-чекісти не могли пробачити владиці Іларіону своєї страшної поразки. Невдовзі він був знову заарештований і засуджений на три роки концтаборів на Соловках, потім строк продовжили ще на три роки. Коли архієпископ побачив увесь жах барачної обставини й табірну їжу, то сказав: «Звідси живими ми не вийдемо».

Але радісне дотримання євангельських заповідей та природна веселість владики, а також виняткова душевна чистота не залишили його і в ув’язненні. Він прагнув навчити цієї високої радості тих, хто не був нею обдарований, і в найважчій обстановці Соловецького табору. У таборі владика користувався великою пошаною навіть серед кримінальників і охоронців. Багато хто бачив у ньому духовного батька, а щодо душ, уже отруєних невір’ям, він був місіонером.

У жовтні 1929 року архієпископа Іларіона знову засудили, цього разу на поселення до Середньої Азії. Дорогою святитель заразився висипним тифом. Без речей (у дорозі його обікрали), в самому лахмітті, яке кишіло комахами, з температурою 41° його привезли до Ленінграда і помістили до в’язниці. Святитель Іларіон відійшов до Христа зі словами: «Як добре! Тепер ми далекі від…» Це сталося 28 грудня 1929 року.

1999 року відбулося знайдення мощей владики Іларіона і перенесення їх до московського Стрітенського монастиря.

Архієпископ Іларіон (Троїцький) був причислений до лику святих новомучеників і сповідників Церкви Руської у серпні 2000 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви.

Тропарі, кондаки, молитви та величання