Священномученик Ігнатій Якимов, пресвітер p1dv1o317v1ude1av0utrd6g13a23
Житія святих,  Червень

Священномученик Ігнатій Якимов, пресвітер

Місяця червня на 7-й день

Священномученик Ігнатій народився 24 січня 1872 року в селі Морози Нолинського повіту Вятської губернії в сім’ї селянина Димитрія Якимова. Після закінчення 1889 року Нолинського духовного училища Ігнатій вступив послушником у Слобідський Хрестовоздвиженський монастир, де трудився близько двох років, а потім вступив на курси псаломщиків при Братстві святого Стефана в Пермі. У 1891 році його призначили псаломщиком у Свято-Димитріївську церкву в село Ошиб Солікамського повіту Пермської губернії, 1894 року його перевели до Христорождільської церкви в село Рябкі Осинського повіту, 1896 року – в Богоявленську церкву села Юрлінського Чердинського повіту.
6 червня 1899 року Ігнатія висвятили на диякона до Миколаївської церкви села Кочевське того ж повіту і призначили законовчителем і вчителем співу в Кукушкінську школу грамоти. У той час дедалі більшого поширення серед народу набувала вада пияцтва, і духовенству першим довелося вступити з ним у боротьбу, так і диякон Ігнатій став дільничним піклувальником у піклуванні про народну тверезість у Чердинському повіті.
2 листопада 1903 року його висвятили на священика до храму Різдва Христового села Чураки Чердинського повіту і призначили за самовчителем у Чураківське земське училище і завідувачем Гришкінської церковно-парафіяльної школи. У 1913 році отця Ігнатія призначили духівником округу, у 1916 році – тимчасово виконуючим обов’язки благочинного по 2-му округу церков Чердинського повіту і незабаром – благочинним.
Після зречення Імператора від престолу стала швидко поширюватися в Росії смута. Якщо і при законній владі багато хто, користуючись плутаниною, займався на шкоду Вітчизні особистим збагаченням, про що з такою гіркотою, передбачаючи тяжкі наслідки, писав єпископ Андронік, то тепер настала черга цих наслідків, і грабунком зайнялися всі, хто нехтував совістю, оскільки страху перед покаранням за відсутності законної влади не було. Те саме було і в Чураках. Селяни тут стали захоплювати земельні наділи, не дивлячись на те, що багато хто з їхніх односельців ще не повернувся з фронту, відкрито рубали казенний ліс; до продовольчих комітетів і волосних управи обирали людей негідних, які розпоряджалися продовольством у своїх інтересах.
Отець Ігнатій виступив проти грабежу казенних лісів і заступився за скривджених селян. Він запропонував дочекатися рішення Установчих зборів і після нього вже вирішувати земельні питання. Деякі селяни були задоволені, що він виступив на їхній захист, але більшість була незадоволена священиком, відреагувавши на його слова приблизно так само, як євреї на дії Мойсея, який заступився за них: “хто тебе поставив судити між нами”. І задумали видалити священика з села.
17 вересня 1917 року відбувся схід селян села Чураки, на якому були присутні близько вісімдесяти осіб, який ухвалив на місце отця Ігнатія просити у єпископа Пермського Андроніка іншого священика. Підписалися під вироком, коли більшість уже розійшлася і залишилося трохи більше десятка присутніх на сході, за тих, хто не був на сході, і за неповнолітніх підписався голова волосної управи, зробивши вже за деякий час і приписку, ніби загальний схід селян вимагає притягнути священика до суду за контрреволюційну діяльність. Цей вирок було відіслано в Чердинську раду робітничих, солдатських і селянських депутатів та єпархіальному архієрею. Отець Ігнатій у жовтні 1917 року дав із цього приводу письмові пояснення.

“У справі ухвалення вироку громадянами Чураківської волості… – писав він, – про видалення мене з Чураківської парафії за обов’язком священства маю пояснити… наступне. Неприємності пішли через нижченаведених осіб. Спочатку я буду говорити про голову цих зборів Андрія Тимофійовича Федосєєва, а потім про секретаря цих зборів, вчителя Чураківського земського училища Семена Петрова Федосєєва, заради яких учинено цей незаконний вирок. Перший – особистість такого сорту. За наполяганням Андрія Федосєєва було змінено двох сумлінних чураківських голів – Волосного комітету і Продовольчого комітету, а на їхнє місце було обрано дезертира Василя Петрова Федосєєва – родича Андрія Федосєєва. (Після вступу на посаду, дезертир Василь Петров Федосєєв почав відпускати багатим людям, зокрема й Андрію Федосєєву, по два-три і чотири мішки житнього борошна, а бідним не більше мішка. Протизаконні витівки дезертира Василя Федосєєва та Андрія Федосєєва я вивів назовні. Після виявлення дезертиру Василю Федосєєву довелося повертатися туди, звідки він прибув). Перед від’їздом, на зборах, він сказав мені, що він постарається після прибуття на місце, як член Ради робітничих і солдатських депутатів… доповісти “товаришам”, щоб мене заарештували як прихильника старого ладу. Друга особистість такого ґатунку. У вчителя Семена Петрова Федосєєва батько Петро Афанасіїв перший влаштував допомогти рубати казенний ліс і тим подав приклад до безчинства іншим… За порубку казенного лісу я зробив догану вчителю при народі. Одним словом, виник цей вирок про видалення мене з парафії з ініціативи моїх недоброзичливців, щоб я не турбував їхнє сумління, і через умовляння селян не чіпати казенного лісу і не розчищати казенних місць під ріллю надалі до розв’язання питання про землю на Установчих зборах. Для здійснення своєї мети вороги мої не посоромилися записати тих, хто не був на мітингу, і неповнолітніх і зробити приписку… іншою рукою через кілька днів. Знявши з постанови і приписки копію, не обумовивши приписки в копії, Чураковський волосний комітет направив її в Чердинську раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Не знаючи суті справи, Рада називає мене в папері на ім’я владики контрреволюціонером, що розбещує паству, тому-де в інтересах спокою населення я маю бути вилучений із парафії і відданий законному суду… Передаючи другу копію єпархіальному начальству, без приписки, Чураківський волосний комітет просить… перевести мене в іншу парафію ще тому, що я, мовляв, відкрито заявляю, що без “бою” не поїду з Чураків. У буквальному сенсі влаштовувати бій я не в силах, бо не маю ні рушниці, ні бомб, ні кулемета, а здіймати бій можу тільки за допомогою слова правди проти кривди і опитуванням парафіян, які мають сказати мені: я не потрібен їм, і тоді піду; а заради якихось трьох-чотирьох моїх недоброзичливців я не маю наміру йти з парафії… 20 листопада… виповниться чотирнадцять років, як я священичаю в цій парафії та знаю дорослих словесних моїх овець не тільки в обличчя, а й по голосу, тож куди ж я піду без “бою” з цієї парафії. Якби совість моїх недоброзичливців була чиста і вирок складено правильно, то вони виконали б моє прохання від 18 цього вересня… і дали б мені копію з вироку за 17-те число… як благочинному, для подання єпархіальному начальству про те, що трапилося. Однак минає два місяці, а копії не надсилають…
У вироку написано так: “Священик проповідує недовіру до місцевої адміністрації”. (Якщо громадяни обирають на посаду голови Волосного комітету і Продовольчого комітету зрадника Вітчизни, на посаду секретаря приймають злодія, якщо… рубають казенний ліс і тим подають поганий приклад іншим, то яка може бути довіра до згаданих адміністративних осіб?) Далі. “Перешкоджає наділенню громадян Чураківської волості казенною землею”. Не перешкоджаю, повторюю я, а прошу й умовляю громадян Чураківської парафії, щоб вони не рубали казенного лісу і не розчищали казенних місць під ріллю надалі до вирішення цього питання на Установчих зборах і до повернення солдатів з війни…”

Після приходу до влади більшовиків і видання ними декрету про відокремлення Церкви від держави, яким уже офіційно відкривалося жорстоке гоніння на Церкву, почалися напади на храми і монастирі. Єпископ Пермський Андронік 25 січня 1918 року розіслав “усім парафіям і православним причтам і православним парафіянам, а так само обителям Пермської єпархії” послання, яке отець Ігнатій прочитав під час чергового селянського сходження в селі Чураки.
“Можливо очікувати нападу, – писав єпископ, – розбійників або різних загарбників церковного або монастирського майна, а так само і самих церков і обителей. Треба тепер же підготувати населення до такої небезпеки і клятвено закликати всіх, як православних, до захисту церков і монастирів від гвалтівників і загарбників, щоб за потурання разом із ними не зазнати вічного осуду від Бога. Попередити населення, що в разі нападу загарбників буде дано набатний дзвін дзвонів, на який православні повинні поспішити, а самим же загарбникам прочитати те, що зберігається до часу, а потім на стінах храму вивісити в завірених копіях додану моїм ім’ям Божим клятвену заборону та осуд, щоб не втрималися ті, що готові скоїти святотатство, а потім бути знищеними разом з Ананією та Сапфірою (Діян. 5:1-11). Оголосити й усім парафіянам, що якби навіть і всі вони допустили насильство над церквою або обителлю, то церкву їхню буде закрито для священнослужіння, а винуватців відлучать від святого причастя, і якщо хтось із них обманом духівника причаститься де-небудь до Святих Таїн, то це причастя буде разом з Іудою Іскаріотом на вічний осуд. Стійте навіть до смерті”.
Прочитавши послання, отець Ігнатій попросив парафіян не залишити його, якщо хтось прийде грабувати храм, і якщо вони почують звук дзвону, то поспішили б захистити їхню сільську святиню від осквернення.
15 березня 1918 року голова Чураківського виконкому Семен Федосєєв відправив до Слідчої комісії в Чердинь донос, звинувативши отця Ігнатія в контрреволюційній діяльності і вимагаючи негайного розгляду справи.
30 березня священика викликали у Слідчу комісію на допит. Заперечуючи на пред’явлені йому звинувачення, отець Ігнатій сказав: “З мого боку жодної агітації проти Ради народних комісарів не було, я тільки прочитав у волосному правлінні розпорядження Пермського владики Андроніка від 25 січня 1918 року і жодних роз’яснень щодо цього розпорядження не робив, а тільки сказав, що якщо буде якийсь напад на церкву, то я буду дзвонити у дзвін і прочитаю загарбникам розпорядження владики, водночас про червоногвардійців я не згадував і народ до розправи, у разі нападу на церкву, не закликав… Мене звинувачують, що я сію ворожнечу в народі, проповідую недовіру до місцевої адміністрації, всіляко намагаюся підірвати авторитет передової людини. З цього приводу я можу сказати те саме, що написано мною в поясненні, поданому Пермському архієрею… Якщо громадяни обирають на посаду голови Волосного комітету і Продовольчого комітету зрадника Вітчизни, а на посаду його секретаря приймають злодія, якщо сімейні вчителі… поміччю рубають казенний ліс і тим подають поганий приклад іншим, то яка може бути довіра до згаданих адміністративних осіб… Більше до того, що раніше мною було сказано, додати нічого не можу, тільки додаю, що як раніше я закликав народ до порядку, так і тепер закликаю до нього… Прошу… провести формальне розслідування, хто був на зборах 17 вересня, тому що багато записано тих, хто не був на цих зборах”.
Був викликаний на допит староста Христорождественського храму села Чураки, який показав: “Я, церковний староста, заявляю, що священик отець Ігнатій Якимів людина хороша, протягом чотирнадцяти років нічого від нього поганого не бачили і не чули. Ніяких виступів з його боку не було. Звинувачення його в цьому є тому, що він заступається за нас, бідних, не дає нас в образу”. Тут же на допиті староста дав поручительство за священика, щоб влада не піддавала пастиря арешту. “Ручаюся своїм майном у тому, що священик Ігнатій Дмитрієв Якимов не ухилиться від суду і не допускатиме контрреволюційних виступів”, – написав він.
Священика було звільнено з-під варти, і формальне слідство на підставі численних свідчень свідків підтвердило його невинність, проте в обвинувальному висновку слідчий залишив лише самі лише лжесвідчення представників чураківської адміністрації.
24 липня 1918 року священика Ігнатія Якимова заарештував загін більшовиків-карателів, який увійшов у село Чураки, і розстріляли.

Знайшли помилку