Священномученик Григорій Вірменський, просвітитель Великої Вірменії, єпископ та мучениць Рипсимії, Гаїанії та з ними 35-ти святих дів

Місяця вересня на 30-й день

Священномученик Григорій, просвітитель Великої Вірменії, народився 257 року. Він походив із роду парфянських царів Арсакідів. Батько святителя Григорія, Анак, домагаючись вірменського престолу, убив свого родича, царя Курсара, за що весь рід Анака зазнав знищення. Священномученика Григорія врятував родич: він вивіз немовля з Вірменії до Кесарії Каппадокійської і виховав у християнській вірі. Подорослішавши, Григорій одружився, мав двох синів, але незабаром овдовів. Синів Григорій виховав у благочесті. Один із них – Орфан, згодом став священиком, а другий – Аростан, прийняв чернецтво і пішов у пустелю. Щоб спокутувати гріх свого батька, який убив батька Тиридата, Григорій вступив до свити останнього і був йому вірним слугою. Царевич Тиридат любив Григорія як друга, але не терпів його християнського віросповідання. Після сходження на вірменський престол він став примушувати святого Григорія зректися Христа. Непохитність святого озлобила Тмридата, і він віддав свого вірного служителя на жорстокі муки: страждальця підвісили донизу головою з каменем на шиї, кілька днів обкурювали смердючим димом, били, знущалися, примушували ходити в залізних чоботях із цвяхами. Під час цих страждань святий Григорій співав псалми. У темниці Господь зцілив усі його рани. Коли Григорій знову постав перед царем неушкодженим і радісним, той здивувався і наказав повторити тортури. Святий Григорій перетерпів їх, не вагаючись, з колишньою рішучістю і гідністю. Тоді його облили гарячим оловом і кинули в рів, наповнений отруйними гадами. Господь же зберігав Свого обранця: отруйні тварюки не зашкодили йому. Якась благочестива жінка годувала його хлібом, таємно опускаючи його в рів. Святий Ангел, сходячи до мученика, підбадьорював його сили і зміцнював дух. Так минуло 14 років. За цей час цар Тиридат скоїв ще одне злодіяння: він замучив святу діву Рипсимію, старицю ігуменю Гаіанію і з ними ще 35 дів одного з малоазіатських дівочих монастирів.

Свята Рипсимія разом зі своєю ігуменею і сестрами втекла до Вірменії, не бажаючи одружуватися з імператором Діоклетіаном (284-305), який спокусився її красою. Про це Діоклетіан повідомив вірменському цареві Тиридату і запропонував йому або надіслати Рипсимію назад, або ж самому взяти її за дружину. Слуги царя розшукали втікачів і стали вмовляти Рипсимію підкоритися волі царя. Свята відповідала, що вона, як і всі сестри обителі, заручена Небесному Нареченому і в шлюб вступати не може. Тоді з неба пролунав голос: “Дерзайте і не бійтеся, бо Я з вами”. Посланці в страху пішли геть. Тиридат віддав діву найжорстокішим тортурам, під час яких її позбавили язика, розітнули їй черево, осліпили і умертвили, розрубавши тіло її на частини. Ігуменя Гаіанія за те, що надихала Рипсимію мужньо терпіти катування за Христа, разом із двома сестрами-інокинями була віддана на такі самі тортури, після чого вони були обезголовлені. Решту 33-х сестер порубали мечами і кинули тіла їхні на поживу звірам. Гнів Божий вразив царя Тірідата, а також тих його наближених і воїнів, хто брав участь у катуваннях святих дів. Одержимі бісами, вони уподібнилися диким вепрям (як колись Навуходоносор. Дан. 4:30), носилися лісами, розривали на собі одяг і гризли власне тіло. Через деякий час сестрі Тиридата було сповіщено уві сні: “Якщо не буде виведений з рову Григорій, цар Тиридат не зцілиться”. Тоді наближені царя підійшли до рову і запитали: “Григорію, чи живий ти?” Григорій відповідав: “Благодаттю Бога мого я живий”. Потім вони вивели святого мученика оброслого, почорнілого і дуже висохлого. Але, як і раніше, він був твердий духом.

Святий повелів зібрати останки закатованих дів; їх із честю поховали, а на місці поховання побудували церкву. У цю церкву святий Григорій привів біснуватого царя і велів йому молитися святим мученицям. Тиридат зцілився, розкаявшись у своїх злочинах проти Бога, і прийняв з усім своїм домом Святе Хрещення. За прикладом царя охрестився і весь вірменський народ. Турботами святого Григорія було споруджено 301 року Ечміадзинський собор на честь Зішестя Святого Духа. У 305 році святитель Григорій попрямував до Кесарії Каппадокійської і там його поставив архієпископ Леонтій на єпископа Вірменії. За свої апостольські труди він отримав найменування просвітителя Вірменії. Святитель Григорій навернув до Христа також багатьох людей із сусідніх країн – Персії та Ассирії. Влаштувавши Вірменську Церкву, святитель Григорій покликав до єпископського служіння свого сина, Аростана-пустельникожителя, а сам віддалився в пустелю. Святитель Аростан 325 року був учасником I Вселенського Собору, який засудив єресь Арія. Святитель Григорій, віддалившись у пустелю, преставився 335 року. Десниця і частина його святих мощей спочивають нині в скарбниці Ечміадзинського кафедрального собору у Вірменії. За традицією Вірменської Апостольської Церкви, що зберігається донині, цією правицею верховний католикос-патріарх усіх вірмен благословляє святе миро під час мироваріння.

Тропарі, кондаки, молитви та величання