Священномученик Григорій Самарін, диякон

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 28-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Григорій народився 9 січня 1893 року в селі Салманівка Наровчатовського повіту Пензенської губернії в сім’ї селянина Василя Самаріна. У 1914 році після закінчення Пензенського духовного училища він був призначений псаломщиком до церкви на честь святого Архістратига Михаїла, причт якої духовно опікувався військовослужбовцями 11 Туркестанського стрілецького полку в місті Керки Закаспійської області.

Того ж року почалася Перша світова війна, і Григорій був призваний до армії та служив рядовим до 1918 року. У 1919 році його призначили псаломщиком до Покровської церкви села Високе Чимкентського повіту Сир-Дар’їнської області, а 9 лютого 1920 року він був висвячений на диякона. 27 вересня 1922 року його призначили дияконом до Іосифо-Георгіївської церкви в місті Ташкенті.

З 3 серпня 1923 року диякон Григорій став служити в храмі Архангела Михаїла в рідному селі Салманівка, а 9 травня 1925 року його було переведено до Вознесенської церкви в місто Бєднодем’янськ Пензенської губернії.

9 липня 1931 року диякона Григорія призначили служити до церкви святих мучеників Адріана і Наталії в місті Лосиноостровськ Московської області. 26 серпня 1933 року він був нагороджений подвійним орарем.

20 квітня 1935 року отець Григорій був направлений до Петропавлівського собору в місті Коломна, де прослужив до кривавих гонінь 1937 року.

«Коломенським районним відділом управління НКВС у Московській області, — писали співробітники НКВС, — викрито і ліквідовано контрреволюційну церковно-монархічну організацію… У своєму складі контрреволюційна церковно-монархічна організація налічує до п’ятдесяти осіб — із числа духовенства, колишніх людей, куркулів розкуркулених і активних церковників».

10 серпня 1937 року серед інших був заарештований та ув’язнений спершу до коломенської, а потім до Таганської в’язниці в Москві і диякон Григорій Самарін.

Проти нього підписалися під протоколами допитів свідки. Дехто зробив це, не читаючи їх, як-от священник Петропавлівського собору, де служив диякон, благочинний церков міста Коломни.

Допити в Коломенському відділенні НКВС були на той час цілодобовими. Слідчі безперестанку заповнювали ті чи інші протоколи допитів; змінюючи один одного по черзі, вони безперервно вимагали від заарештованих поставити підпис під лжесвідченнями. Деякі із заарештованих тоді в Коломні підписали лжесвідчення проти себе та інших, інші відмовилися.

Диякона Григорія допитали одразу ж після арешту.

— Вас заарештовано як учасника контрреволюційної організації. Ви підтверджуєте це?

— Ні, учасником контрреволюційної організації я не є.

— Ви брешете перед слідством, слідство має у своєму розпорядженні матеріали, що викривають вас в участі в контрреволюційній церковно-монархічній організації. Вимагаю від вас правдивих свідчень з цього питання! — заявив слідчий.

— Я підтверджую свою попередню відповідь. Учасником контрреволюційної церковно-монархічної організації я не є! — рішуче заперечив диякон.

Слідчий почав зачитувати диякону показання лжесвідків, але отець Григорій всі їх відкинув. Потім почався цілодобовий допит зі зміною слідчих.

5 вересня диякона Григорія допитали востаннє.

— Вас обвинувачують як учасника контрреволюційного угруповання. Вимагаємо від вас свідчень.

— Я ні в якій контрреволюційній організації не перебував і антирадянської діяльності не вів.

Цим допитом слідство було закінчено. Більшість тих, хто підписав протоколи з лжесвідченнями проти себе, були засуджені на розстріл і розстріляні. 9 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила диякона Григорія до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили на Далекий Схід до Байкало-Амурського табору.

Диякон Григорій Самарін помер у Байкало-Амурському виправно-трудовому таборі 11 липня 1940 року і був похований у безвісній табірній могилі.