Священномученик Григорій Самарін, диякон

Місяця червня на 28-й день

Священномученик Григорій народився 9 січня 1893 року в селі Салманівка Наровчатовського повіту Пензенської губернії в сім’ї селянина Василя Самаріна. У 1914 році після закінчення Пензенського духовного училища його призначили псаломщиком до церкви на честь святого Архістратига Михаїла, причт якої духовно опікувався військовослужбовцями 11-го Туркестанського стрілецького полку в місті Керки Закаспійської області. У 1914 році почалася Перша світова війна, і Григорій був призваний в армію і служив до 1918 року рядовим. У 1919 році його призначили псаломщиком у Покровську церкву села Високе Чимкентського повіту Сир-Дар’їнської області, а 9 лютого 1920 року висвятили на диякона. 27 вересня 1922 року його призначили дияконом до Іосифо-Георгіївської церкви в місті Ташкенті. З 3 серпня 1923 року диякон Григорій став служити в храмі Архангела Михаїла в рідному селі Салманівка; 9 травня 1925 року його було переведено до Вознесенської церкви в місто Бєднодем’янськ Пензенської губернії.
9 липня 1931 року диякона Григорія призначили служити в церкву святих мучеників Адріана і Наталії в місті Лосиноостровську Московської області. 26 серпня 1933 року він був нагороджений подвійним орарем. 20 квітня 1935 року його було переведено до Петропавлівського собору в місто Коломну, де прослужив до кривавих гонінь 1937 року.
“Коломенським районним відділом управління НКВС по Московській області, – писали співробітники НКВС, – викрито і ліквідовано контрреволюційну церковно-монархічну організацію… У своєму складі контрреволюційна церковно-монархічна організація налічує до п’ятдесяти осіб – з числа духовенства, колишніх людей, куркулів розкуркулених і активних церковників”.
10 серпня 1937 року серед інших був заарештований і ув’язнений спершу до коломенської, а потім до Таганської в’язниці в Москві і диякон Григорій Самарін.
Проти нього підписалися під протоколами допитів свідки, інші не читаючи їх, як священик Петропавлівського собору, в якому служив диякон, благочинний церков міста Коломни; він показав, начебто диякон Григорій казав, що “комунізм є спільність навіть і дружин, більшовики з російського народу хочуть зробити безвольного раба, який би їм беззаперечно в усьому підпорядковувався й виконував їхні забаганки. Більшовики затягують зашморг на шиї російського народу, але як би вони не прорахувалися і не потрапили в нього самі”.
Допити в Коломенському відділенні НКВС були на той час цілодобовими. Слідчі безперестанку заповнювали ті чи інші протоколи допитів; чергуючи по черзі, вони вимагали безперервно від заарештованих поставити підпис під лжесвідченнями. Деякі з заарештованих тоді в Коломні підписали лжесвідчення проти себе та інших, інші відмовилися.
Диякона Григорія допитали відразу ж після арешту.
– Вас заарештовано як учасника контрреволюційної організації. Ви підтверджуєте це?
– Ні, учасником контрреволюційної організації я не є.
– Ви брешете перед слідством, слідство має у своєму розпорядженні матеріали, що викривають вас в участі в контрреволюційній церковно-монархічній організації. Вимагаю від вас правдивих свідчень із цього питання! – заявив слідчий.
– Я підтверджую свою попередню відповідь. Учасником контрреволюційної церковно-монархічної організації я не є! – рішуче заперечив диякон.
Слідчий почав зачитувати диякону свідчення лжесвідків, але отець Григорій усі їх відкинув. Потім почався цілодобовий допит зі зміною слідчих, і 29 серпня було складено черговий протокол допиту.
– Протягом кількох днів ви наполегливо продовжуєте приховувати від слідства свою участь у контрреволюційній церковно-монархічній організації. Вимагаю припинити ваше замикання і приступити до вичерпних свідчень, – заявив слідчий.
– Я дав свідчення і вважаю їх вичерпними і більше показати нічого не можу і винним себе… не визнаю.
5 вересня диякона Григорія допитали востаннє.
– Вас обвинувачують як учасника контрреволюційного угруповання. Вимагаємо від вас свідчень.
– Я ні в якій контрреволюційній організації не перебував і антирадянської діяльності не вів.
Цим допитом слідство було закінчено. Більшість тих, хто підписав протоколи з лжесвідченнями проти себе, були засуджені до розстрілу і розстріляні. 9 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила диякона Григорія до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили на Далекий Схід у Бамлаг.
Диякон Григорій Самарін помер у Бамлазі 11 липня 1940 року і був похований у безвісній табірній могилі.