Священномученик Герман (Ряшенцев), Вязниковський, єпископ 632432068087e421186617
Житія святих,  Вересень

Священномученик Герман (Ряшенцев), Вязниковський, єпископ

Місяця вересня на 2-й день

Священномученик Герман, єпископ В’язниківський, у миру Микола Степанович Ряшенцев, народився 10 листопада 1883 року в місті Тамбові в сім’ї купця.
Уже в ранньому дитинстві Микола відчув покликання Боже, яке визначило вибір його життєвого шляху. У 1902 році, після закінчення класичної гімназії, він вступає до Казанської Духовної академії.
На третьому курсі Академії, у Велику суботу 1905 року, у віці двадцяти одного року, він приймає чернечий постриг з ім’ям Герман, на честь святителя Германа Казанського.
У 1906 році отець Герман приймає священний сан і закінчує академію.
17 серпня того ж року відбулося призначення його в Псковську семінарію викладачем Священного Писання.
1 грудня 1907 року ієромонах Герман призначається на почесну, але й клопітку посаду інспектора семінарії.
На отця Германа чекав новий терен: він стає, зі зведенням у сан архімандрита, ректором Віфанської семінарії. Призначення відбулося 28 червня 1912 року.
У 1919 році 27 вересня, у свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього, відбувається його висвячення на єпископа Волоколамського, вікарія Московської єпархії.
10 грудня 1920 року на засіданні волоколамського повітового комітету РКП(б) було ухвалено таку постанову: “… Єпископ Герман є активною силою, деморалізуючи все духовенство Волоколамського, Рузького і Можайського повітів навколо патріарха Тихона. Тому волоколамський райком уважає за необхідне просити секретно-оперативний відділ ВНК перевести єпископа Германа в концентраційний табір – до повної перемоги трудящих”. Ці звинувачення підтримав і місцевий “слідчий Уездкомдезертир”, який вирішив, що єпископ Герман “з приїздом у Волоколамський повіт і користуючись вищою освітою, повітове духовенство повів певним шляхом, доводячи до максимуму затьмарення народних умів проповідями”.
У ніч під 19 лютого 1921 року Владику заарештували й ув’язнили в Бутирській в’язниці. Тоді ж там перебував і митрополит Сергій (Страгородський), і перший час, поки їх ще не розвели поодинці, вони служили разом в одній із камер, а охочі ув’язнені могли бути при цьому присутніми. Але віряни протестували “проти наруги над Церквою, вірою і совістю російського православного народу”, писали, що єпископ Герман “закликав завжди і скрізь до покори владі й терплячого перенесення важкої розрухи”, “глибоко обурювалися”, “висловлювали енергійний протест” і “невідступно просили” про звільнення свого єпископа.
22 квітня 1921 року Владика був звільнений, давши підписку про невиїзд із Москви до суду, і оселився в Даниловому монастирі. Наприкінці листопада у зв’язку з четвертою річницею жовтневої революції було оголошено амністію, справу Владики припинили і наказали йому негайно повернутися до Волоколамська.
У липні 1922 року єпископа Германа знову заарештували у його московській квартирі в 1-му Хрестовському провулку, кілька місяців він провів у Бутирській в’язниці, а потім його адміністративно вислали до Тобольського округу терміном на три роки. У липні 1923 року Владика під конвоєм вирушає на заслання. Офіційно заслання закінчується 12 липня 1925 року. На початку серпня Владика відпливає на пароплаві в Тобольськ і звідти повертається в Москву. На волі йому вдалося пробути тільки чотири місяці. Він побачився з рідними та друзями.
У ніч із 30 листопада на 1 грудня в його квартирі в 1-му Хрестовському провулку провели обшук, і єпископа Германа заарештували. Владика перебуває під слідством спочатку у Внутрішній в’язниці ОДПУ, а потім у Бутирках. 21 травня винесено вирок: три роки заслання. У вересні він прибуває до місця свого заслання – міста Турткуль у Каракалпакії.
14 січня 1928 року єпископ Герман отримує дозвіл на виїзд і повертається до Москви. Владика одразу ж сповістив про свій приїзд рідних.
26 червня єпископ Герман отримує призначення у В’язники. На В’язниківській кафедрі він пробув лише чотири місяці.
14 грудня 1928 року Владику заарештували у В’язниках, а 15 грудня його вже допитували у Володимирі. 17 травня 1929 року Владику було засуджено, як “ідейного натхненника угруповання”, який достатньо показав “своє справжнє реакційне обличчя”, до трьох років таборів.

На початку 1930 року Владика потрапляє до Соловецького табору. Там він оселяється в тій самій хаті, в лісі, між морем і озером, де до початку грудня 1929 року мешкав архієпископ Іларіон, і за місяць захворює на тиф. Хвороба, що тривала два з половиною місяці, перетворила Владику на інваліда. Наприкінці 1930 року “разом зі старими, хворими і каліками” він був переведений на материк і потім на положенні засланця, іноді у вкрай важких умовах, не маючи навіть даху над головою (“на відкритому повітрі”), жив на півночі до лютого 1933 року. За цей час йому довелося змінити понад дванадцять місць призначення.
Арешт на початку березня 1934 року він зустрів спокійно. 15 квітня ухвалено вирок: єпископу Серапіону п’ять років, а єпископу Герману і ще чотирьом обвинуваченим три роки заслання в Північний край, п’ятьом обвинуваченим – три роки концтабору.
Вирок Трійки при УНКВС Комі АРСР винесено 13 вересня і для всіх однаковий – розстріляти. 15 вересня священномученика Германа, єпископа В’язниківського, і його співучасників було розстріляно поблизу міста Сиктивкар. На місці розстрілів нині розташований аеродром. 2 вересня 2001 року Синодальна комісія з канонізації святих Руської Православної Церкви, розглянувши представлені Православним Свято-Тихонівським богословським інститутом матеріали, не знайшла перешкод для зарахування єпископа Германа до лику святих мучеників.
На засіданні Священного Синоду 6 жовтня того ж року його ім’я було включено до складу Собору новомучеників і сповідників Російських.

Знайшли помилку