Місяця вересня на 27-й день

Походження Вольського владики було нехарактерним для того часу. Єпископ Герман, в миру Микола Васильович Косолапов, народився 22 жовтня 1882 року в Саратові в сім’ї статського радника, викладача російської мови і словесності Саратовського реального училища. Його бажання присвятити життя Церкви – одне з багатьох переконливих свідчень того, як на рубежі двох епох розмикалися станові кордону російського православного духовенства, і російська інтелігенція починала нелегкий шлях повернення до Церкви.

Після закінчення Саратовської першої чоловічої гімназії, в 1902 році, Микола вступив в СПбДА. 8 січня 1905 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Герман. У 1906 році майбутній владика закінчує Санкт-Петербурзьку духовну академію в сані ієромонаха і званні кандидата богослов’я і призначається помічником доглядача Сарапульского духовного училища Вятської губернії. Через рік в 1907 році він переводиться на ту ж посаду в Камишинському духовне училище. З 13 березня 1908 ієромонах Герман обіймає посаду доглядача Петровського Духовного училища. Возведений у сан архімандрита. 2 липня 1911 архімандрит Герман отримує нове призначення на посаду доглядача Обоянського Духовного училища Курської губернії, а з 1 лютого 1913 року займають таку ж посаду в Курську. З 26 квітня 1916 архімандрит Герман стає ректором Володимирській Духовної Семінарії, яку очолює до її скасування.

11 (24) грудня 1917 Раднарком видає декрет про передачу всіх церковних шкіл в Комісаріат освіти. Це означало фактичне закриття всіх семінарій, академій, духовних училищ. Вольський духовне училище, а разом з ним жіноче єпархіальне училище перестає існувати. У будівлі духовного училища відкривається 23 Трудова школа 1-го ступеня.

17 січня 1918 року названий єпископом Вольським, вікарієм Саратовської єпархії. Хіротонія була здійснена в Вольські 11 (24) лютого 1918 року правлячим єпископом Досифєєм (Протопопова), Петровським вікарним єпископом Дамианом (Говоровим) і єпископом Уральським Тихоном (Оболенським).

З 18 липня по 7 вересня тимчасово заміщав Саратовського єпископа, який був присутній на Соборі в Москві. Після арешту 24 серпня 1918 року священика Михайла Платонова (за проведену в Свято-Серафимівської церкви Саратова панахиду по царственим мученикам, «за обурення народних мас в церковній проповіді, написанні та розповсюдженні літератури проти радянської влади»), владика Герман дав благословення Єпархіальному раді припинити богослужіння в храмі, крім требоісполненія, і звернутися до парафіян із закликом боротися за свого пастиря і вимагати його звільнення: «Якщо пастирі не шкодують себе заради пастви, то і паства повинна самовіддано захищати свого духовного батька». У вересні 1918 року в Саратов прибув Голова Реввійськради РРФСР Л. Д. Троцький, який дав вказівку Голові Саратовського губвиконкому В. П. Антонову-Саратовському «підірвати вплив Церкви». Останній наказав заарештувати єпископа Германа і весь Єпархіальна рада та провести над ними показовий судовий процес. 16 вересня 1918 року за звинуваченням в «інсценуванні заборони богослужіння радянською владою» і в підбурюванні до виступів проти радянської влади були арештовані владика Герман і члени Єпархіальної ради протоієреї Алексій Хитров (голова ради) та Євген Шкенев, свящ. Микола Докторів, миряни Е. Н. Аніра і П. П. Львів.

Після показового процесу, проведеного в Великому залі саратовській консерваторії 5-6 жовтня 1918 року, владика Герман був засуджений до 15 років позбавлення волі з залученням до виконання примусових робіт, свящ. Михайло Платонов до вищої міри покарання – розстрілу, прот. Алексій Хитров до 15 років позбавлення волі з залученням до виконання примусових робіт. Інші члени Єпархіальної ради були піддані покаранню у вигляді позбавлення волі строком на 10 років умовно. Всі звинувачення вони заперечували. Цілком ймовірно, що це був перший в Росії публічний процес над духовенством Руської Православної Церкви (в фондах Саратовського обласного музею краєзнавства зберігся унікальний знімок початку цього засідання). На вирок була подана касаційна скарга. Близько 10 тисяч віруючих Саратова і Вольська підписалися під проханням про звільнення владики Германа та інших заарештованих священнослужителів. Вольський парафіяни так писали про владику: «У нього була завжди одна дорога – в храм, де він здійснював богослужіння для віруючих і в своїх проповідях викладав тільки чисті істини Христового вчення, закликаючи всіх до миру, любові, здійснення в житті правди Божої, смирення, лагідності, терпіння і іншим християнських чеснот … і сам єпископ Герман представляє зразок архієрея лагідного, тихого, глубоковерующім ».

Ухвалою Касаційного відділу при ВЦВК від 5 грудня 1918 року через порушення діловодства, вирок був скасований і справа направлена на новий розгляд до Саратовського ревтрибунал. Ухвалою розпорядчого засідання Саратовського ревтрібунала від 20 грудня 1918 року до владики Герману був застосований акт амністії і з-під варти він був звільнений. Справу призначено було знову до розгляду на 28 грудня, але через неявку деяких свідків було відкладено. 10-11 січня 1919 року відбулося публічне судове засідання Саратовського ревтрібунала, за вироком якого за те саме діяння владика Герман був повторно засуджений до позбавлення волі строком на 15 років із залученням до примусових робіт, свящ. Михайло Платонов засуджений до тюремного ув’язнення на 20 років із застосуванням громадських робіт, протоієрей Олексій Хитров засуджений до умовного ув’язнення в тюрму на 10 років. Ухвалою розпорядчого засідання цього ж трибуналу від 2 квітня 1919 року на підставі акту амністії владика Герман достроково був звільнений від покарання і йому вдалося навіть виїхати до своєї пастви в Власюк, але визначенням Касаційного відділу при ВЦВК від 5 травня 1919 року був скасовано ухвалу від 2 квітня 1919 і вирок залишено без зміни – владика Герман був знову заарештований. Новомученикам не судилося вже було покинути в’язницю: через настання військ А. І. Денікіна постановою Саратовської губернської надзвичайної комісії, яка засідала 8 жовтня 1919 року, вони були засуджені до розстрілу «за антирадянську агітацію і як непримиренні вороги робітничо-селянської влади».

За переказами, коли в’язні дізналися про підготовлюваний розстріл, священнослужителі на чолі з владикою здійснили в стінах саратовській в’язниці відспівування самих себе і своїх співв’язнів-мирян. Єпископ Герман був страчений разом з протоієреєм Андрієм Шанским (колишнім секретарем канцелярії свщмч. Гермогена (Долганева), єпископа Саратовського), священиком Михайлом Платоновим і 10 мирянами в ніч на 10 жовтня 1919 року на околиці саратовського Воскресенського кладовища. Трохи раніше, 2 жовтня 1919 року, Саратовська ЧК, використавши як привід вбивство секретаря Московського міськкому РКП (б) В. М. Загорського, постановила провести червоний терор і розстріляти заручників з числа ув’язнених. 30 вересня на тому ж місці розстріляли протоієрея Геннадія Махровского (настоятеля Саратовського Свято-Троїцького собору), священика Олімпу Діаконова і 26 мирян.

Шанування цих страждальців як мучеників почалося відразу після їх загибелі. Братська могила була відзначена хрестом з рейок. Згодом віруючі саратовці почитали це місце як «могилу п’яти убієнних» – по числу похованих священнослужителів, і тільки в 1998 році були уточнені імена страчених. Постановою прокуратури Саратовської області від 13 вересня 1999 року, було встановлено, що владика Герман і з ним постраждалі репресовані незаконно, з політичних мотивів і соціальною ознакою, всі вони реабілітовані.

26 грудня 2006 р визначенням Священного Синоду Руської Православної Церкви священномученики Герман, єпископ Вольський, і ієрей Михайло Платонов були зараховані до лику святих новомучеників і сповідників Російських.