Священномученик Флегонт Понгільський

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 10-й день / травня на 23-й день – Собор Ростово-Ярославських святих

Священномученик Флегонт народився 28 березня 1871 року в селі Каряєво Углицького повіту Ярославської губернії в сім’ї священника Миколая Понгільського. Закінчивши Ярославську духовну семінарію, Флегонт Миколайович став учителем у церковно-парафіяльній школі в селі Смоленському, що в Красному Бору в Ярославському повіті; 1895 року був висвячений на священника до храму в селі Василівське в Юхті Углицького повіту, а за два роки був переміщений до храму в селі Залізний Борок Ярославського повіту. У 1905 році отець Флегонт був переведений служити до Микільського храму в Ярославлі і став викладати Закон Божий у кількох навчальних закладах міста. Під час Першої світової війни він служив священником при 663-му піхотному полку і виконував пастирські обов’язки у військових лазаретах. Ревне служіння священника зробило його широко відомим у Ярославлі, і парафіяни храму великомученика Димитрія Солунського стали просити архієпископа Ярославського Агафангела (Преображенського) призначити його служити до них у храм; владика виконав їхнє прохання, і з 1915 року отець Флегонт став служити в цьому храмі. Того ж року був нагороджений золотим наперсним хрестом, а через кілька років – зведений в сан протоієрея і призначений одним із благочинних міста Ярославля.

Протоієрея Флегонта Понгільського заарештували 7 вересня 1929 року в період, коли посилилися гоніння на Православну Церкву, і в Ярославській єпархії було одночасно заарештовано кілька десятків священнослужителів і мирян. Безбожники в той час користувалися будь-яким приводом для знищення Церкви. Таким приводом у цьому випадку послужило листування ярославського духовенства щодо декларації митрополита Сергія (Страгородського), а також дії призначеного митрополитом Сергієм правлячим архієреєм до Ярославля архієпископа Павла (Борисовського), коли він демонстративно відслужив службу під Новий рік згідно з новим гражданським календарем, що в Ярославській єпархії було на той час не прийнято; віряни побачили в цьому вчинку вираження наміру йти шляхом обновленців на догоду безбожникам.

Як благочинний і відомий своїм ревним служінням пастир, отець Флегонт здавна користувався великою довірою Ярославських архієреїв; коли заарештували і заслали єпископа Тутаєвського, вікарія Ярославської єпархії Веніаміна (Воскресенського), то саме через отця Флегонта він почав вести листування з правлячим архієреєм Ярославської єпархії Павлом (Борисовським).

Співробітники ОДПУ писали в обвинувальному висновку: “У серпні 1928 року глава тихонівської церкви… митрополит Сергій публічно через пресу випустив звернення, в якому визнав, що за період революції основним принципом церковної політики щодо радянської влади було положення: «лояльність до радянської влади є зрада православ’я». Висуваючи на противагу цьому принципу положення, що кожен вірянин і церковнослужитель без жодної шкоди для своєї релігії може бути цілком лояльним громадянином Радянської Республіки, Сергій закликав усіх вірян і пастирів стати на цей новий шлях, а хто не може переломити себе, пропонував відсторонитися від церковних справ і не заважати…

Якщо перший час діяльність опозиціонерів-антисергіївців виявлялася… усередині церковників, а антирадянська ж носила прихований характер, то з весни 1929 року, в момент загострення класової боротьби і військової небезпеки, на противагу розгорнутій кампанії соцзмагання та зміцнення обороноздатності країни, це церковне угруповання особливо різко почало проявляти себе, виступаючи з яскраво антирадянськими гаслами, як, наприклад: «Віруючий громадянин не може свою безбожну батьківщину вважати своєю батьківщиною і тим паче радіти її успіхам…»”

Отця Флегонта звинувачували в антирадянській діяльності, яка полягала в тому, що він обговорював зі священниками питання церковного життя і становище Церкви в безбожній державі, яка відкрито ставила собі за мету її знищення. Під час допиту він сказав слідчому: “У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю і на поставлені запитання відповідаю, що я хоча і є благочинним, але в жодних нелегальних зборах участі не брав. Листи від єпископа Веніаміна я отримував. Нині в червні місяці я отримував листи від нього, але змісту їхнього я не знаю, тому що вони були адресовані хоча й на мене, але для передачі архієпископу Павлу”.

3 січня 1930 року Колегія ОДПУ винесла вирок, що стосувався тридцяти трьох обвинувачених – священнослужителів і мирян Ярославської та Іванівської єпархій; протоієрея Флегонта було засуджено до трьох років заслання в Північний край.

Отець Флегонт був звільнений 10 листопада 1932 року. Бажаючи бути ближче до сім’ї, яка проживала тоді в селищі Новогіреєво під Москвою, але водночас не маючи можливості оселитися в безпосередній близькості до Москви через те, що відбув ув’язнення за політичною статтею, він оселився на межі Московської та Володимирської областей і влаштувався працювати на залізниці. У 1936 році він працював вагарем на станції Храпуново Ногінського району, але його звільнили на вимогу паспортного столу, як такого, котрий відбував раніше строк ув’язнення. Отець Флегонт оселився в селищі Петушки в одній квартирі разом з висланими за стокілометрову зону священниками і влаштувався працювати сторожем на паливний склад при залізниці.

У 1937 році піднялося найбільше і нещадне гоніння на Руську Православну Церкву, коли стали заарештовувати не лише тих священнослужителів, які тоді служили в храмах, а й тих, хто, повернувшись із заслань і таборів, залишався без місця. Протоієрея Флегонта заарештували 4 грудня 1937 року й ув’язнили в Таганській в’язниці в Москві. Відразу ж після арешту йому був влаштований перший і останній допит.

– Слідству відомо, що ви у вересні 1937 року висловлювали контрреволюційні погляди, висловлювали невдоволення політикою партії та уряду. Дайте свідчення! – зажадав від священника слідчий.

– Ні, ніякої контрреволюційної агітації я не вів, – відповів протоієрей Флегонт.

– Слідству відомо, що ви в жовтні 1937 року висловлювали контрреволюційні погляди. Дайте свідчення.

– Ніяких контрреволюційних поглядів я не висловлював і не міг висловлювати.

– Обвинувачений, ваша контрреволюційна діяльність доведена показаннями низки свідків. Я вимагаю правдивих свідчень!

– Я себе винним у контрреволюційній діяльності не визнаю, – відповів священник.

Слідство було закінчено наступного дня після арешту священника, і 9 грудня 1937 року трійка НКВС засудила його до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Протоієрей Флегонт Понгільський помер 23 квітня 1938 року в одному із таборів Новосибірської області і був похований у невідомій могилі.