Житія святих,  Ікони

Священномученик Феодор Распопов, пресвітер

Місяця липня на 8-й день

Священномученик Феодор Распопов народився 7 лютого 1891 року в селі Покровському Тобольської губернії в сім’ї селянина Івана Ферапонтовича Распопова і його дружини Дар’ї Яківни. Хлопчика хрестили в місцевій церкві 9 лютого.
У рідному селі Федір жив до 1906 року, а в п’ятнадцять років вступив до першого класу Тобольської Духовної семінарії. Навчався Федір добре і в червні 1912 року закінчив семінарію з відзнакою, посівши за результатами випускних іспитів друге місце в табелі успішності. При семінарії працював проповідницький гурток, у якому Федір із задоволенням займався, і йому часто довіряли виступати з проповідями в храмах міста Тобольська.
Закінчивши семінарію, Федір вступив до Казанської Імператорської Духовної академії. Але провчився всього рік і у вересні 1913-го подав ректору прохання про звільнення з числа студентів “у зв’язку з бажанням служити в Тобольській єпархії”.
Він одружився з сестрою однокурсника по Тобольській семінарії – Марією Родіонівною Марковою, 1914 року в них народився перший син, Олександр, а 1915-го – другий, Антонін.
5 листопада 1913 року Федора Івановича визначили на священицьке місце до церкви села Гаєвського Верхотурського повіту. 15 листопада того ж року під час Божественної літургії в Скорб’ященській церкві Ново-Тихвинського жіночого монастиря його висвятив у сан диякона преосвященний Митрофан (Афонський), єпископ Єкатеринбурзький та Ірбітський. А за два дні під час Божественної літургії в хрестовій церкві Єкатеринбурга Федора Івановича висвятили на священика і призначили в Миколаївську церкву села Йолкінського Верхотурського повіту. Одночасно він став викладати Закон Божий у Йолкінському і Глубоківському училищах.
За три з половиною роки, 12 травня 1917 року, батюшку призначили священиком у Михайло-Архангельську церкву села Туринська Слобода Туринського повіту, а в березні 1918 року він обійняв посаду благочинного і голови благочинницької ради 4-го благочиння Туринського повіту. Тоді ж, у березні 1918-го, парафіяни церкви Нижньо-Туринського заводу Верхотурського повіту висловили бажання мати другим священиком у храмі на честь Святителів Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого саме отця Феодора. Згода Тобольської Духовної консисторії була отримана. Указом Преосвященного Григорія (Яцковського), єпископа Єкатеринбурзького та Ірбітського, від 20 червня/3 липня 1918 року отця Феодора знову прийняли на службу до Єкатеринбурзької єпархії з визначенням на священицьке місце при Нижньо-Туринській церкві на честь Трьох Святителів. Однак на новому місці батюшці служити не довелося.
У липні 1918 року до отця Феодора звернувся мешканець села Туринська Слобода селянин Федот Малишев із проханням повінчати його, пред’явивши отримане в Туринську свідоцтво про розірвання шлюбу із законною дружиною. Отець Феодор відмовився звершити таїнство Вінчання і пояснив Малишеву, що розірвати шлюб може лише церковна влада. Давши настанову про шлюб, батюшка порадив прохачеві з миром іти додому, забувши про незаконне одруження. Малишев звернувся зі скаргою на отця Феодора до червоноармійців, заявивши їм, що отець Феодор не визнає радянської влади. Озброєні солдати вломилися у квартиру священика. Загоном командував парафіянин Туринської церкви Микола Саввинович Обросов.
– Тепер життя твоє в моїх руках, – зловтішно говорив він своєму духовному батькові. – Що хочу, те з тобою і зроблю.
– Помиляєшся, – відповідав йому отець Феодор, – усі ми у владі Божій, і без волі Його не впаде навіть волосина з голови нашої.
Отця Феодора заарештували. Перший час він перебував у приміщенні волосного правління, терплячи там усілякі глузування і знущання. Парафіяни, дізнавшись про те, що трапилося, хотіли клопотати про звільнення священика, але, налякані сільським писарем, нічого не зробили для доброї справи. Незабаром батюшку перевели в Туринську в’язницю, де він просидів чотири доби. Весь час після арешту отець Феодор був спокійний, навіть втішав інших.
– Не сумуйте за мною і не бійтеся, – говорив він близьким своїм, які турбувалися за нього, – справа скоро з’ясується, і я повернуся до вас живий і неушкоджений.
За словами очевидців, отець Феодор до останньої хвилини не втрачав бадьорості і спокою духу, розсіюючи цим тривогу і хвилювання оточуючих.
Увечері в суботу 7/20 липня отець Феодор брав участь у богослужінні, співав на криласі. Після всенічного бдіння, о 23-й годині, в камеру до ув’язнених ввалилися дев’ять п’яних більшовиків на чолі з комісаром Обросовим. Схопили вісьмох людей, вивели їх на тюремний двір і поставили біля стіни. Намір представників радянської влади був зрозумілий, бо деякі з них несамовито кричали: “Крові, крові!”.
З усіх нещасних один отець Феодор зберігав душевну рівновагу і втішав інших: “Не бійтеся, сподівайтеся на Бога”. Коли ув’язнені стояли біля стіни й очікували своєї долі, батюшка напівголосно прочитав їм усім відхідну.

Після першого пострілу впав старий єврей, забившись у передсмертній агонії, – нелюди добили його прикладами. Другим стояв отець Феодор. Вбивці зажадали викуп, сказавши: “Даєш тисячу рублів”.
– Я вірю, що на небі є Бог, а на землі справедливість, життя за гроші я собі купувати не буду. Тілом я не торгую, а над душею моєю ви не маєте влади, – відповів отець Феодор.
Деякі з очевидців стверджують, що викупу зі священика не просили, але катували побоями. Шість разів у нього стріляли, але кулі потрапляли в наперсний хрест. Після кожного пострілу він осіняв себе хресним знаменням, спокійно кажучи: “Та будемо живі”. “Цей піп – якийсь, видно, святий, – і куля його не бере”, – злилися червоноармійці. Тоді до батюшки підскочив Обросов. Вдарив по щоці й крикнув: “Ось ти Богу молився, але Він тобі не допоможе, а я б міг урятувати”. Кати, богохульствуючи і лаючись, зірвали з мученика хрест; прицілюючись у свою жертву, блюзнірствували: “А ну, подивимося тепер, чи врятує тебе твій Бог!”. Отець Феодор замість відповіді благоговійно перехрестився.
Гримнув сьомий постріл, і батюшка впав на землю, одяг залила кров. Його смерть була миттєва. Це сталося в ніч на 8/21 липня 1918 року.
Після отця Феодора застрелили ще одну людину, а решта відкупилися грошима. Убитих кати кинули у вириту заздалегідь яму, причому навіть над мертвим тілом священика поглумилися: його скинули в яму, схопивши за волосся.
“Так закінчив життя своє гідний пастир отець Феодор, шанований і шанований усіма. Йому було всього лише двадцять сім років, і за його обдарувань (він був чудовим проповідником) та освіти (вийшов із другого курсу Казанської духовної академії) він міг би багато потрудитися на користь Христової Церкви й на благо своєї парафії. Але Господь судив інакше. Отець Феодор помер героєм-мучеником, постраждавши за правду, за Церкву Православну, охороняючи і захищаючи її статути”, – писали “Тобольские Епархиальные ведомости”.
15/28 липня тіло убієнного отця Феодора з тюремної могили перенесли до собору; народу було багато, його відспівали за чином і поховали в соборній огорожі. З усіх промов, що прозвучали того дня, найпроникливішу виголосив священик Олександр Буров, який теж чимало постраждав від червоноармійців і пройшов в’язницю.

Знайшли помилку