Священномученик Феодор Распопов пресвітер | Благовіст

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 8-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Феодор Распопов народився 7 лютого 1891 року в селі Покровському Тобольської губернії в сім’ї селянина Івана Ферапонтовича Распопова і його дружини Дар’ї Яківни. Хлопчика хрестили в місцевій церкві 9 лютого.

У рідному селі Феодор жив до 1906 року, а в п’ятнадцять років вступив до першого класу Тобольської духовної семінарії. Навчався Феодор добре і в червні 1912 року закінчив семінарію з відзнакою, посівши за результатами випускних іспитів друге місце в табелі успішності. При семінарії працював проповідницький гурток, у якому Феодор із задоволенням займався, і йому часто довіряли виступати з проповідями в храмах міста Тобольська.

Закінчивши семінарію, Федір вступив до Казанської Імператорської духовної академії. Але провчився всього рік і у вересні 1913-го подав ректору прохання про звільнення з числа студентів “у зв’язку з бажанням служити в Тобольській єпархії”.

Він одружився з сестрою однокурсника часів Тобольської семінарії, Марією Родіонівною Марковою, 1914 року в них народився перший син, Олександр, а 1915-го народився другий, Антонін.

5 листопада 1913 року Федора Івановича призначили на священницьке місце до церкви села Гаєвського Верхотурського повіту. 15 листопада того ж року під час Божественної літургії в Скорб’ященській церкві Ново-Тихвинського жіночого монастиря його висвятив у сан диякона преосвященний Митрофан (Афонський), єпископ Єкатеринбурзький і Ірбітський. А за два дні під час Божественної літургії в хрестовій церкві Єкатеринбурга Федора Івановича висвятили на священника і призначили в Миколаївську церкву села Йолкінського Верхотурського повіту. Одночасно він став викладати Закон Божий у Йолкінському і Глубоківському училищах.

За три з половиною роки, 12 травня 1917 року, батюшку призначили священником у Михайло-Архангельську церкву села Туринська Слобода Туринського повіту, а в березні 1918 року він обійняв посаду благочинного і голови благочинницької ради четвертого благочиння Туринського повіту. Тоді ж, у березні 1918-го, парафіяни церкви Нижньо-Туринського заводу Верхотурського повіту висловили бажання мати другим священником у храмі на честь святителів Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста саме отця Феодора.

Згода Тобольської Духовної консисторії була отримана. Указом Преосвященного Григорія (Яцковського), єпископа Єкатеринбурзького і Ірбітського, від 20 червня/3 липня 1918 року отця Феодора знову прийняли на службу до Єкатеринбурзької єпархії з призначенням на священицьке місце при Нижньо-Туринській церкві на честь Трьох святителів. Однак на новому місці батюшці служити не довелося.

У липні 1918 року до отця Феодора звернувся мешканець села Туринська Слобода селянин Федот Малишев із проханням повінчати його, пред’явивши отримане в Туринську свідоцтво про розірвання шлюбу із законною дружиною. Отець Феодор відмовився звершити таїнство Вінчання і пояснив Малишеву, що розірвати шлюб може лише церковна влада. Давши настанову про шлюб, батюшка порадив прохачеві з миром іти додому, забувши про незаконне одруження. Малишев звернувся зі скаргою на отця Феодора до червоноармійців, заявивши їм, що отець Феодор не визнає радянської влади. Озброєні солдати вломилися у квартиру священника. Загоном командував парафіянин Туринської церкви Микола Саввинович Обросов.

– Тепер життя твоє в моїх руках, – зловтішно говорив він своєму духовному батькові. – Що хочу, те з тобою і зроблю.

– Помиляєшся, – відповідав йому отець Феодор, – усі ми у владі Божій, і без волі Його не впаде навіть волосина з голови нашої.

Отця Феодора заарештували. Перший час він перебував у приміщенні волосного правління, терплячи там усілякі глузування і знущання. Парафіяни, дізнавшись про те, що трапилося, хотіли клопотати про звільнення священника, але, налякані сільським писарем, нічого не зробили для доброї справи. Незабаром батюшку перевели в Туринську в’язницю, де він просидів чотири доби. Весь час після арешту отець Феодор був спокійний, навіть втішав інших.

– Не сумуйте за мною і не бійтеся, – говорив він близьким своїм, які турбувалися за нього, – справа скоро з’ясується, і я повернуся до вас живий і неушкоджений.

За словами очевидців, отець Феодор до останньої хвилини не втрачав бадьорості і спокою духу, розсіюючи цим тривогу і хвилювання оточення.

Увечері в суботу 7/20 липня отець Феодор брав участь у богослужінні, співав на кліросі. Після всенічного бдіння, о 23-й годині, в камеру до ув’язнених ввалилися дев’ять п’яних більшовиків на чолі з комісаром Обросовим. Схопили вісьмох людей, вивели їх на тюремний двір і поставили біля стіни. Намір представників радянської влади був зрозумілий, бо деякі з них несамовито кричали: “Крові, крові!”.

Зі всіх нещасних лише отець Феодор зберігав душевну рівновагу і втішав інших: “Не бійтеся, сподівайтеся на Бога”. Коли ув’язнені стояли біля стіни й очікували своєї долі, батюшка напівголосно прочитав їм усім відхідну.

Після першого пострілу впав старий єврей, забившись у передсмертній агонії, – нелюди добили його прикладами. Другим стояв отець Феодор. Вбивці зажадали викуп, сказавши: “Даєш тисячу рублів”.

– Я вірю, що на небі є Бог, а на землі справедливість, життя за гроші я собі купувати не буду. Тілом я не торгую, а над душею моєю ви не маєте влади, – відповів отець Феодор.

Деякі з очевидців стверджують, що викупу зі священника не просили, але катували побоями. Шість разів у нього стріляли, але кулі потрапляли в наперсний хрест. Після кожного пострілу він осіняв себе хресним знаменням, спокійно кажучи: “Хай будемо живі”. “Цей піп – якийсь, видно, святий, – і куля його не бере”, – злилися червоноармійці. Тоді до батюшки підскочив Обросов. Вдарив по щоці й крикнув: “Ось ти Богу молився, але Він тобі не допоможе, а я б міг урятувати”. Кати, богохульствуючи і лаючись, зірвали з мученика хрест; прицілюючись у свою жертву, блюзнірствували: “А ну, подивимося тепер, чи врятує тебе твій Бог!”. Отець Феодор замість відповіді благоговійно перехрестився.

Прогримів сьомий постріл, і батюшка впав на землю, одяг залила кров. Його смерть була миттєва. Це сталося в ніч на 8/21 липня 1918 року.

Після отця Феодора застрелили ще одну людину, а решта відкупилися грошима. Убитих кати кинули у вириту заздалегідь яму, причому навіть над мертвим тілом священника поглумилися: його скинули в яму, схопивши за волосся.

“Так закінчив життя своє гідний пастир отець Феодор, шанований і шанований усіма. Йому було всього лише двадцять сім років, і за його обдарувань (він був чудовим проповідником) та освіти (вийшов із другого курсу Казанської духовної академії) він міг би багато потрудитися на користь Христової Церкви й на благо своєї парафії. Але Господь судив інакше. Отець Феодор помер героєм-мучеником, постраждавши за правду, за Церкву Православну, охороняючи і захищаючи її устави”, – писали “Тобольські єпархіальні відомості”.

15/28 липня тіло убієнного отця Феодора з тюремної могили перенесли до собору; народу було багато, його відспівали за чином і поховали в соборній огорожі. Зі всіх промов, що пролунали того дня, найпроникливішу виголосив священник Олександр Буров, який теж чимало постраждав від червоноармійців і пройшов в’язницю.