Священномученик Димитрій Троїцький, диякон

Священномученик Димитрій народився 1884 року в селі Макшеєєво Коломенського повіту Московської губернії в сім’ї диякона Василя Троїцького. Після закінчення 1901 року Коломенського духовного училища він служив псаломщиком у Преображенському храмі в селі Починки Єгор’євського повіту Рязанської губернії. У 1924 році Дмитра Васильовича висвятили на диякона до Преображенського храму в цьому селі, що увійшло тоді до складу Московської області. У 1930 році диякон Димитрій за нездачу зернових був засуджений судом до півтора років висилки за межі області; приїхавши на місце заслання, він став служити дияконом. Повернувшись 1932 року після закінчення терміну в Починки, він знову став служити в храмі дияконом.
У січні 1933 року влада заарештувала священика Преображенського храму, диякона Димитрія і найбільш активних парафіян. На запитання, чи вів він стосунки зі священиком і людьми, які цікавлять слідство, і чи не збиралися вони по домівках, і про що говорили, диякон Димитрій відповів, що людей цих знав і стосунки вів, і разом вони збиралися, але “через погану пам’ять бесіди і їхні теми пам’ятати не можу, а потім я взагалі намагаюся від них відволікатися. Визначити… політичний настрій священика… по відношенню до радянської влади не можу”.
Викликані на допит свідки показали, що диякон скаржився на те, що його радянська влада розорила, хату відібрали, сад взяли, хіба можливо це було раніше? Звичайно, ні. Комуністи мучать православний народ, заганяють насильно в колгосп, тиснуть податками. Утім, заявив далі свідок, які саме вів диякон розмови проти радянської влади, він пригадати не може.
У результаті допитів свідків для слідчих ОДПУ стала очевидною цілковита невинуватість диякона і в обвинувальному висновку, складеному ними, довелося записати, що “обвинувачуваний Троїцький Дмитро Васильович винним себе в агітації не визнав, не заперечуючи того, що мав зв’язок зі священиком… у якого і збиралися”. І в цьому була вся вина диякона.
19 травня 1933 року трійка ОДПУ засудила диякона Димитрія до трьох років заслання до Казахстану, і його відправили в Алма-Ату.
У 1936 році він повернувся із заслання в село Починки. Будинок у його сім’ї відібрали, і дружина диякона жила в церковній сторожці, працюючи сторожем при храмі, в сторожці оселився і диякон Димитрій. Здоров’я його в’язницею і засланням було підірвано, і він подав за штат, і до храму ходив молитися як парафіянин.
У 1937 році знову піднялося гоніння на Руську Православну Церкву; 5 вересня допитали свідка, сторожа колгоспного городу, а за день співробітники НКВС виписали довідку на арешт диякона Димитрія, у якій йшлося: “За агентурною справою “Бєлорізнікі” проходить диякон Троїцький, який мешкає в селі Починки… диякон Троїцький… Будучи контрреволюційно налаштованим, Троїцький, підтримуючи зв’язки з реакційно-налаштованим духовенством, систематично проводить серед населення контрреволюційну агітацію… Троїцький говорив: “Довелося багато постраждати на засланні, багато здоров’я втратив через радянську владу. А скільки там ще страждає абсолютно невинних людей, страждає народ за одними доносами. Видно не ми одні страждаємо, а страждає весь народ; коли доводиться говорити з колгоспниками про умови їхнього життя і що вони переносять у колгоспі, переконуєшся, що важким є життя колгоспного селянина за радянської влади””.
Наступного дня, 6 вересня 1937 року, диякона Димитрія заарештували, ув’язнили в Єгор’ївській в’язниці, і того самого дня допитали.
Допити було закінчено, і 19 вересня трійка НКВС засудила диякона до розстрілу. Диякона Димитрія Троїцького було розстріляно 21 вересня 1937 року, його поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.