Місяця вересня на 26-й день

Священномученик Димитрій народився 24 жовтня 1890 року у сім’ї псаломщика Спаської церкви у селі Івашково Волоколамського повіту Московської губернії Іллі Івановича Розанова. У 1907 році Дмитро закінчив Волоколамське Духовне училище, в 1914-му – Віфанську Духовну семінарію і в тому ж році був висвячений на священика до Троїце-Одигітрієвської Зосимової пустелі Московської губернії, де ігуменія Софія (Бикова) припадала тегу Софія (Бикова).

Безтурботними були роки служіння отця Димитрія в Зосимовій пустелі доти, доки не настали гоніння на Церкву після приходу до влади безбожників. Перші роки гонінь пустель залишалася у відносному спокої, існуючи під виглядом сільськогосподарської комуни. Досвідчена не лише в духовному житті, а й у господарському, ігуменя Афанасія (Лепешкіна), яка змінила ігуменю Софію, якій на той час було близько вісімдесяти років, вміло вела стосунки з владою – розсудливо і витримано, не гублячи і не принижуючи високий сан керівниці православного. монастиря.

12 травня 1922 року з монастиря було вилучено на підставі декрету від 23 лютого 1922 року останні церковні цінності. Отцю Димитрію вдалося домовитися з владою і віддати замість риз з ікон Божої Матері та Спасителя, віночка з Розп’яття, ризи від хреста з мощами та кришки від Євангелія – срібні монети, медалі, лампади, ложки, підсклянники, сільнички тощо. ваги.

Гоніння на початку тридцятих років, які мали на меті винищити всі ознаки чернечого життя, не оминули і не могли оминути обителі. Спочатку був закритий монастир, і черниці розселилися по навколишніх селах і селах, не бажаючи йти далеко від стін гарячо улюбленої обителі, а в травні 1931 всі черниці і послушниці були заарештовані; при арешті їх розділили на дві групи, в одну потрапила ігуменя Афанасія з черницями та послушницями, в іншу – священик Димитрій Розанов з черницями та послушницями. Батька Димитрія було заарештовано 28 травня і ув’язнено, як і всі насельниці Зосимової пустелі, у в’язницю при Наро-Фомінському відділенні НКВС.

Допитані черниці показали, що радянську владу вони вважають безбожною і молитву за неї вважають гріхом, що їхня радянська влада заарештувала лише за те, що вони вірують у Бога, і ці дії з боку влади інакше як гонінням на православну віру вони не можуть назвати. «Наша Церква вважається Церквою істинного християнства і стоїть на позиції Петра Крутицького».

Одразу після арешту слідчий допитав отця Димитрія. Відповідаючи на його запитання, священик сказав, що черниць Зосимової пустелі він знає дуже добре, він у них бував, і вони у нього, розмова між ними стосувалося питань приватного життя та спогадів про минуле. Щодо розмов на антирадянські теми, то таких розмов не було. Говорили лише на теми викривлень колгоспного життя і те на підставі прочитаного в газетах та того, що говорить народ у транспорті. Що ж до антирадянської агітації серед селян, то такої агітації був, а яке ставлення до цих питань черниць монастиря, не знає.

31 травня слідчий знову допитав священика. «З боку монахинь, – сказав отець Димитрій, – спостерігалися відвідування мене… але на політичну тему мені з ними говорити не доводилося, за що їх заарештували, мені невідомо… але доводилося чути, що у цих церквах не підкоряються митрополиту Сергію, а підкоряються Петру Крутицькому. Сам я особисто Петра Крутицького не знаю… Та церква, в якій я служу, належить до сергіївської орієнтації».

Багато селян у 1930-1931 роках відмовлялися вступати до колгоспу, і черниці були звинувачені в тому, що це саме вони вплинули на селян; що ходячи по домівках селян, які запрошували їх посидіти з дітьми, або, приходячи за матеріалом для шиття та в’язання, вони вели релігійну проповідь, закликаючи селян відвідувати церкву та дотримуватися церковних настанов та посад, що й призвело, за твердженнями співробітників ОГПУ, до масового відмови селян вступати в колгоспи.

16 липня 1931 року трійка ОГПУ засудила одинадцять насельниць Зосимової пустелі до різних термінів ув’язнення та заслання. Батька Димитрія було засуджено до трьох років заслання в Казахстан, куди і було відправлено з тюремним етапом.

Повернувшись із заслання, отець Димитрій 23 травня 1935 року отримав призначення до храму на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» у село Федорівське Волоколамського району Московської області. 31 березня 1936 року він був зведений у сан протоієрея.

У лютому 1937 року, після арешту священика Євгена Архангельського, який служив у Покровському храмі в селі Ново-Васильєвське Лотошинського району, отця Димитрія було переведено на його місце, і тут його застали останні гоніння. Голова сільради, характеризуючи священика, писав, що священик Димитрій Розанов веде антирадянську агітацію, використовуючи церкву як трибуну для антирадянської роботи і проповідує настільки успішно, що віруючі плачуть на його проповідях. Як приклад такої проповіді голова навів слова отця Димитрія, коли той сказав, що як його попередник перебуває у в’язниці, так можливо, і йому доведеться страждати.

У серпні 1937 року співробітник НКВС допитав чергових свідків, які показали, що отець Димитрій людина досвідчена і добре служить, що в проповіді він закликав молитися за свого попередника на приході, священика Архангельського, який постраждав від більшовиків і мучився в радянській в’язниці, просив молитися собі, щоб Господь його захистив, щоб не кинули більшовики та його у в’язницю, а також закликав парафіян особливо старанно молитися у дні Страсного тижня.

Протоієрей Димитрій був заарештований 8 вересня 1937 року.

– Слідство має фактичні дані про вашу контрреволюційну діяльність, як, наприклад, такі. 15 лютого 1937 року після закінчення служби ви звернулися до віруючих із проповіддю, в якій сказали: «Помоліться за вашого пастиря Архангельського, помоліться і за мене, щоб і мене не спіткала його доля». Цей факт ви визнаєте? – спитав його слідчий.

– Так, це я визнаю. Я говорив у проповіді віруючим: «Архангельський, ваш пастир, більше сюди не повернеться, помоліться за нього, помоліться і за мене».

– А ви знали, що Архангельського заарештовано органами НКВС як ворог народу?

– Так, я це знав.

– Отже, ви закликали віруючих молитися за ворога народу, свідомо викликаючи співчуття до нього?

– Так, це я визнаю.

– 21 березня 1937 року ви говорили… іншим священнослужителям: «У Ново-Васильєвському релігія радянською владою розбита… Для зміцнення її ми маємо багато способів: Святе Письмо, бесіди. Я раджу вам не відмовлятися від церкви…» Ви визнаєте цей факт?

– Це я визнаю. Я говорив тоді, що присланий сюди за послух усупереч своєму бажанню, бо тут працювати важко одному, роботи багато… Потрібен мені другий священик, і я звертався до священика Василівського, щоб він знову повернувся до священичого служіння.

– Ви казали колишньому священикові Василівському: «Усі обіцянки влаштувати тебе на роботу нічого не варті, це обман, вся сталінська конституція – фількіна грамота та обман». Цей факт ви визнаєте?

– Так, це я визнаю, всі обіцянки влаштувати його на роботу нічого не варті…

– Ви казали: «Скоро радянська влада зміниться, ми доклали до цього чимало зусиль, і потім знову заживемо, як і раніше?» Визнаєте цей факт?

– Ні, цього факту я не визнаю.

Після допитів отця Димитрія було ув’язнено до Бутирської в’язниці в Москві. 8 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила його до розстрілу. Протоієрей Димитрій Розанов був розстріляний наступного дня, 9 жовтня 1937 року, і похований у спільній невідомій могилі на полігоні Бутове під Москвою.