Священномученик Димитрій Миловидов, пресвітер

Місяця серпня на 7-й день

Священномученик Димитрій народився 14 жовтня 1879 року в селі Троїцькі Борки Луховицького повіту Рязанської губернії в сім’ї священика Василя Миловидова. 1903 року Дмитро Васильович закінчив Рязанську Духовну семінарію і незабаром повінчався з Антоніною, донькою священика Олексія Хитрова, який служив у селі Княжеве неподалік від міста Єгор’євська. Згодом у них із дружиною народилося дев’ятеро дітей; з них четверо померли в дитячому віці, а двоє синів були вбиті під час Великої Вітчизняної війни. У 1911 році, після висвячення в сан священика, отець Димитрій був призначений до Троїцького храму в село Троїцькі Бірки, де прослужив до мученицької кончини в 1937 році.
Троїцький храм у всі недільні дні був сповнений молільників, а на великі свята люди з’їжджалися з найдальших сіл. Отець Димитрій служив із великою зосередженістю, і богослужіння проходили дуже урочисто. У храмі і у вівтарі в нього був ідеальний порядок. Про вівтар священик говорив: “Це наш шматочок раю”.
У спілкуванні з народом священик був простий, він чітко і ясно пояснював вірянам прочитане з Євангелія. Під час сповіді він для кожного був люблячим батьком, переживаючи потреби і прикрощі кожного, як свої власні. Бувало, залишаючись у храмі, він плакав, стоячи на колінах перед престолом. Йдучи рано вранці в храм, він після закінчення богослужіння йшов виконувати треби, і домашнім рідко коли вдавалося умовити його зайти додому пообідати, а приходив він додому пізно ввечері. Він служив і виконував треби навіть тоді, коли бував хворий.
У великі свята, коли до храму сходилося багато народу, отець Димитрій давав у своєму домі притулок усім, хто залишався без нічлігу, а незаможним ніколи не відмовляв у милостині. У селі священик навчав дітей Закону Божому, а тих, хто виявляв музичну обдарованість, – церковного співу. Крім того, Господь наділив його лікарськими талантами, і він збирав трави та користувався приготованими з них ліками хворих.
Перший раз священик був заарештований 1930 року за звинуваченням у невиконанні державних повинностей і засуджений до восьми років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, незважаючи на те, що згідно із законом його можна було засудити до терміну, що не перевищував двох років. Отець Димитрій був висланий у Красноярський край, але влада все ж розібралася в незаконності його засудження на такий тривалий термін, і 1933 року його звільнили, і він повернувся до рідного села, де знову почав служити в Троїцькому храмі.
До цього часу ситуація в селі змінилася – залякані погрозами переслідувань, люди стали боятися приходити в храм, і за службами, бувало, молилися лише кілька людей, а іноді й нікого не було, але отець Димитрій однаково звершував богослужіння, кажучи: “Це мій дім, я священик, я маю служити і молитися”. Храм не опалювався, але отець Димитрій, одягаючись тепліше, служив і взимку в будь-яку погоду. Згодом жителі села, побачивши на вулиці священика, намагалися обійти його стороною, а дехто й відкрито висловлював своє зневажливе до нього ставлення. Представники місцевої влади все частіше стали приходити до священика додому і наполегливо пропонувати залишити служіння в церкві та виїхати, але священик відмовився слідувати їхнім вимогам.
Іноді священика викликали в НКВС і тут, залякуючи і погрожуючи, примушували відмовитися від служіння в храмі. Отець Димитрій, повернувшись додому, розповідав рідним: “Було страшнувато, коли вони починали кричати і намагалися змусити виконати їхні вимоги. Я в цей час намагався їх не слухати, просячи допомоги в Бога і Цариці Небесної”.
Вдруге отець Димитрій був заарештований 8 серпня 1937 року і ув’язнений у в’язницю в місті Рязані, де його відразу ж почали допитувати, вимагаючи, щоб він погодився зі звинуваченнями в контрреволюційній роботі і терористичних настроях. Отець Димитрій винним себе не визнав і всі висунуті проти нього звинувачення категорично відкинув.
19 серпня 1937 року трійка НКВС засудила священика до розстрілу. Священик Димитрій Міловідов був розстріляний 20 серпня 1937 року і похований у безвісній могилі.