Священномученик Димитрій Легейдо, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / березня на 10-й день

Священномученик Димитрій народився 26 жовтня 1880 року в селі Великі Сорочинці Полтавської губернії в родині козака Константина Легейда. Успішно займаючись торгівлею, Константин Легейдо примножував земне майно. Але Дмитра не приваблювала торгівля, і він, як купець, що шукає дорогоцінної перлини, вибрав своїм поприщем служіння Богові. 1904 року Дмитро закінчив Тифліську духовну семінарію і був висвячений на диякона до храму в селі Ніни Ставропольської губернії, а потім — на священника і служив у храмі в станиці Неберджаєвській неподалік від Кримська Кубанської області. У 1918 році Кубань стала ареною запеклих боїв громадянської війни. У 1918 році, під час перебування в станиці Неберджаєвській білих, був заарештований і засуджений на смерть один із червоногвардійців; коли його вже повели на площу, щоб стратити, отець Димитрій заступився за нього і врятував йому життя. За влади білих священник регулярно передавав продукти ув’язненим червоногвардійцям.
У серпні 1931 року отець Димитрій був призначений служити до Вознесенської церкви в місті Геленджику Краснодарського краю. Своєю активною пастирською діяльністю і проповідями він незабаром привернув увагу ОДПУ, і про нього почали збирати відповідні відомості. 21 квітня 1932 року священника заарештували за звинуваченням в антирадянській релігійній діяльності, яку він спрямовував проти заходів радянської влади. У травні 1932 року співробітники ОДПУ допитали місцевих жителів, після чого були влаштовані очні ставки свідків зі священником.

“Не було б колгоспів, не було б тих мук, які є; над народом знущаються, але скоро буде Суд, який потрясе світ… — заявив священник, як стверджував на очній ставці свідок. — Служителі Христа переносять великі муки і знущання, але скоро буде Суд, який судитиме світ…”

Вислухавши його свідчення, отець Димитрій сказав: “Розмови в такому дусі не було. Про прославлення Христа розмови не заперечую, але що не було б колгоспів, не було б мук, і що комуністи послані за гріхи, я не говорив. Розмови про те, що служителі Христа переносять великі муки, не було, але не заперечую, що могла бути розмова, що ми піддаємося глузуванням”.

Після очних ставок слідчий знову допитав священника, і отець Димитрій сказав: “Винуватість свою в пред’явленому мені обвинуваченні я заперечую, хоча і не заперечую, що часом невдоволення з мого боку були. Здебільшого ці невдоволення зводилися до матеріальних питань. Пред’явлені мені свідчення свідків я частково визнаю — зокрема, розмову про прославлення Христа, про те, що чим більше грішать люди, тим суворіше будуть карані. Але частину розмов неправильно зрозуміиа. Навмисної антирадянської агітації проти влади я не вів, і про те, що потрібно виходити з колгоспів, що комуністи стоятимуть перед Страшним Судом, я не говорив”.

Обласне начальство ОДПУ вимагало від місцевих співробітників допитати ще низку свідків, щоб довести наявність контрреволюційної організації. Після допитів місцеві співробітники ОДПУ написали: “Перепроводжуючи додатковий слідчий матеріал і довідку у справі Легейда, повідомляємо, що виявити наявність антирадянського угруповання шляхом допитів пропонованих вами осіб не вдалося.

Усі допитані, по суті, є старезними стариками і старухами та цінних даних у процесі допиту не дали”.
Одна із додатково допитаних свідків показала: “Були випадки, коли я ділилася з ним своїм горем, як наприклад, у мене забрав фінінспектор… буфет, стіл, дзеркало та інші домашні речі… Отець Димитрій, втішаючи мене, сказав: “Не впадайте у відчай, моліться і терпіть, усе це земне, потрібно думати більше про загробне життя”.
У той час, коли на святах я у нього зустрічала парафіян, то зазвичай ті пили чай, співали і вели розмови… про внутрішнє життя кожного”.
28 листопада 1932 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила отця Димитрія до трьох років заслання в Казахстан, і його заслали до Чимкента, де йому довелося працювати інкасатором-рахунківцем.
11 вересня 1937 року влада заарештувала священника, і його ув’язнили в чимкентській в’язниці. 14 вересня отець Димитрій був допитаний і на запитання слідчого, чи брав він участь у контрреволюційній діяльності та чи визнає він себе винним, відповів, що в контрреволюційній діяльності участі не брав і винним себе не визнає.
19 листопада 1937 року трійка НКВС засудила священника до десяти років ув’язнення в концтабір, і 21 січня 1938 року він прибув з алма-атинським етапом до 10-го відділення Байкало-Амурського виправно-трудового табору.

13 березня начальник 1-ї колони, до якої був приписаний отець Димитрій, і помічники з праці та культурно-виховної роботи склали на священника характеристику, в якій написали, що від дня свого прибуття до табору той не виходив на роботу, є злісним відмовником і вихованню не піддається.

15 березня був допитаний лжесвідок, який також показав, що отець Димитрій був злісним відмовником від роботи і вів антирадянську агітацію. Самого священника водночас жодного разу не допитали. 31 березня 1938 року трійка НКВС засудила отця Димитрія до розстрілу, але розстріляти його вже не могли — 23 березня 1938 року священник Димитрій Легейдо помер і був похований у безвісній могилі.