...
Священномученик Аркадій Добронравов, пресвітер p1be3ad1fmb8r1s8pnn11lidogj3
Житія святих,  Квітень

Священномученик Аркадій Добронравов, пресвітер

Місяця квітня на 7-й день

Протоієрей Аркадій Добронравов народився 1868 року в селі Устя Ядринського повіту Казанської губернії (нині Аліковського району Чувашії) в сім’ї диякона Павла Добронравова.
У 1889 році Аркадій закінчив Казанську Духовну Семінарію, і його висвятили на священника до села Пічкаси Спаського повіту Казанської губернії. У 1893 році за ревні труди по влаштуванню нового храму отримав благословення Священного Синоду з грамотою. У 1894 році нагороджений набедреником. У 1896 році за проханням переміщений у храм Казанської Божої Матері міста Цивільськ.

У 1898 році нагороджений скуфією, у 1898 році за старанне ставлення до церковно-шкільної справи висловлено подяку Казанської Єпархіальної Училищної Ради з внесенням до формуляра. Цього ж року нагороджений срібною медаллю на Олександрівській стрічці, срібною медаллю за участь у діяльності Червоного Хреста під час Російсько-японської війни, срібною медаллю на подвійній Олександрівській стрічці. У 1905 році за відмінну службу надано благословення Священного Синоду з грамотою. 1907 року срібною медаллю за участь у діяльності Червоного Хреста, 1909 року срібною медаллю на подвійній Володимирській та Олександрівській стрічках. У 1909 році нагороджений камилавкою. У 1912 році нагороджений орденом Святої Анни 3 ступеня. Зведений у сан протоієрея. У 1925 році був звільнений з місця на деякий час обновленським єпископом Тимофієм (Зайковим). Єпископ Алатирський Герман (Кокель) бажав обрати отця Аркадія до Єпархіальної Ради, дозвіл на що просив у влади.
Протоієрея Аркадія, прослуживши протягом 35 років безперервно в храмі Казанської Божої Матері міста Цивільська, заарештували 30 квітня 1931 року. Один зі свідків у справі показував, що отець Аркадій “негайно після революції виявляв контрреволюційний саботаж, за що притягався надзвичайною комісією та заарештовувався, відкрито говорив у церкві, що радянська влада є антихристовою і закликав вірян не підкорятися їй”. Інший свідок – священник собору міста Цивільська показував: “священник Добронравов Аркадій, будучи затятим антирадянським елементом, вороже налаштований до заходів, які проводяться радянською владою і комуністичною партією, і цю ненависть він не лише приховує в собі, а й відкрито з амвона виступав з агітацією. 19 грудня 1929 року Добронравов у церкві говорив проповідь вірянам на тему: Блаженні вигнані правди заради. У цій проповіді він говорив, що за радянської влади багато безвинно страждали людей, у в’язницях і засланнях за правду і Євангельську істину. У січні місяці 1931 року 6 числа Добронравов у церкві під час похорону померлої ігумені говорив також проповідь, у якій сказав: влада громадянська стискала у своїх руках не таких стовпів, як померла ігуменя. Великі люди Церкви, керуючи монастирями, змушені були під натиском радянської влади здати монастирі. 26 квітня цього року я зайшов до священника Добронравова. У бесіді зі мною на тему про закриття церкви Добронравов сказав: поки я живий – церкву не закриють, тому що є люди, які постоять за мене і за церкву. У місті Цивільську за бажанням самих вірян виносили постанови про необхідність закриття однієї з церков. Добронравов чинить сильну протидію проведенню цієї роботи шляхом антирадянської агітації серед вірян протестувати проти закриття церкви. Так, наприклад, на свято Великодня на четвертий день він ходив у сусіднє село Тувси і тут агітував проти закриття церкви. У цьому селі селяни до приходу Добронравова винесли одноголосне рішення закрити церкву, а після нього стали вже відмовлятися від своєї постанови. Добронравов має близький зв’язок із черницями, які проживають у місті Цивільську”.

Під час обшуку в отця Аркадія було вилучено записи проповідей, які він читав за богослужіннями останнім Великим постом. В одній із них він писав: “Останнім часом невір’я все більше і більше зростає. Ворожнеча до Христової Церкви, що почалася з перших же днів її існування, не припиняється, а навпаки, все більше і більше посилюється. Знову ведуть на Голгофу Христа осміяного, знову лунають дикі крики: розіпни, розіпни Його, тобто знищити потрібно християнство, стерти з лиця землі, знову збираються люди і подібно до книжників навчають народ просити Пилата відпустити розбійника Варавву, а Христа розіп’яти, знищити. Навчають народ відректися від Христа, від християнської віри, від Церкви. Усе пускається в хід для викорінення віри: глузування над благочестивими настановами церкви, глузування над Великоднем, над ходінням у церкву, говінням, причащанням, над вінчанням, одним словом – повторюється те ж саме, що було за Пілата. Там просили відпустити розбійника Варавву, а Христа розіп’яти, а тепер навчають прийняти собі в супутники Сатану, скоритися його велінням, а Христа, Його вчення зрадити знищенню. І як тоді вороги Христа, знущаючись, вимагали знамення і говорили: якщо Ти Син Божий, то зійди з Хреста, і ми віруємо в Тебе, так і тепер вороги віри Христової вимагають чудес і знамень, але, звісно, не для того, щоб увірувати, а для ще більшого блюзнірства і знущання”.
В іншій проповіді, підготовленій за недільним Євангелієм про дружину, яка помазала миром ноги Спасителя і обтерла їх своїм волоссям, після розповіді про сенс євангельського читання отець Аркадій говорив: “Улюблені брати й сестри, чи так ми каємося у своїх гріхах, як каялася жінка-грішниця, про яку ви слухали зараз. Чи припадаємо ми в смиренні і свідомості своєї гріховності до ніг Ісуса Христа ниць, шукаючи у нього помилування? Чи плачемо ми про свої гріхи, як плакала ця жінка. Із сумом мусимо усвідомлювати, що навряд чи щось подібне помітимо між нами. Усі ми живемо в гріхах, але немає в нас свідомості нашої гріховності, совість наша спить, не відчуваємо ми потреби покаяння. Говіємо ми неохоче, і сповідуємося нещиро, не плачемо про свої гріхи, як плакала євангельська жінка-грішниця, і тому й не почуємо підбадьорливого голосу Спасителя: йди з миром, віра твоя врятувала тебе”.
1 травня 1931 року відбувся допит отця Аркадія, на якому він винним в антирадянській агітації себе не визнав.
8 травня тюремний лікар склав акт медичного огляду отця Аркадія, в якому записав, що “громадянин Добронравов, 64-х років, одержимий недостатньою діяльністю серця внаслідок хронічного міокардиту, і на цьому ґрунті задишка під час фізичного напруження, чому слідувати пішки на далекі відстані не може”.
Цього ж дня обвинуваченому Добронравову було оголошено, що досудове слідство у справі за обвинуваченням його у злочині, передбаченому статтею 58 частина 10 Кримінального Кодексу, тобто в систематичній антирадянській агітації у вигляді проповідей, використовуючи для цього вірян у церкві, завершено. На запитання, що обвинувачений бажає доповнити слідству, отець Аркадій заявив: “я антирадянською агітацією не займався, а винятково хотів сказати, щоб не вронювалося серед віруючих Божеське вчення”.
10 червня 1931 року отець Аркадій був засуджений особливою трійкою ОДПУ Нижегородського Краю за статтею 58 пункту 10 частини 2 до 5 років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Відбувати покарання отцю Аркадію довелося в Темниківському таборі в Мордовії. Не витримавши важких умов ув’язнення, отець Аркадій помер 20 квітня 1933 року. Табірний лікар вказав причину смерті: декомпенсований міокардит і психоз.
27 грудня 2007 року на засіданні Священного Синоду під головуванням Святішого Патріарха Олексія протоієрей Аркадій Добронравов зарахований до собору новомучеників і сповідників Російських.

Знайшли помилку