Священномученик Арефа Насонов, пресвітер

Місяця грудня на 28-й день

Священномученик Арефа народився 24 жовтня 1888 року в селі Должик Житомирського повіту Волинської губернії у сім’ї селян Іоакима та Ганни Насонових.
Після закінчення міністерського училища та складання іспитів, необхідних, щоб обійняти посаду сільського вчителя, Арефа Акимович з 1913 року почав викладати у селі Должик. Він одружився з Агрипіною Григорівною Поляковою, яка закінчила гімназію і працювала вчителем. 1 серпня 1914 Арефа Насонов був висвячений у священика до храму в тому ж селі, при цьому він не залишив своїх викладацьких занять. Молодий священик відзначився тим, що багатьох розкольників звернув у православ’я, за що особливо поважався архієпископом Антонієм (Храповицьким), який керував Волинською єпархією.
1916 року батько Арефа переїхав до села Голишеве Рівненського повіту Волинської губернії і цього ж року евакуювався до села Андріївка Чембарського повіту Пензенської губернії. Тут він служив до 1931 року.
1931 року батька Арефа було заарештовано ОГПУ. Протримавши священика два тижні ув’язнення, влада відпустила його, так і не висунувши жодних звинувачень і жодного разу не допитуючи.
Після революції батько Арефа був позбавлений виборчих прав, і сім’я його вважалася позбавленнями. З 1929 року священик оподатковувався індивідуальним податком, а 1930 року за несплату держзобов’язань у сім’ї було відібрано корову.
1931 року отець Арефа перебрався до Можайська, де до 1932 року служив у храмі святих Іоакима та Анни. Священик разом із дружиною та сімома дітьми проживав у сторожці при церкві. Влада зробила спробу закрити храм, відібравши у віруючих ключі. Але ця спроба не вдалася. Храм святих Іоакима та Анни один із небагатьох, який за радянських часів не закривався.
3 вересня 1932 року батька Арефу заарештували і 4 вересня помістили до Бутирського ізолятора, де він утримувався весь час слідства. Його звинуватили у тому, що він, будучи священиком, «мешкав у 3-кілометровій зоні військовоскладу… систематично обробляв в антирадянському дусі громадян, які відвідували церкву». На слідстві священик підтвердив, що він належить «до течії тихонівців». Усі обвинувачення, що зводяться на нього, отець Арефа відкинув, заявивши, що винним себе не визнає.
Свідчення на нього, окрім інших лжесвідків, дав священик Феодор Казанський. Будучи допитаним як свідок, він сказав, що отець Арефа монархіст, засуджує колгоспне будівництво і не може примиритися з існуванням радянської влади, очікує якнайшвидшої її загибелі, і взагалі, «Насонов є небезпечним елементом в умовах можейської дійсності».
11 вересня 1932 року трійка ОГПУ засудила священика Арефу Насонова до трьох років заслання Казахстану. Через 8 місяців отець Арефа втік із заслання та поїхав до Пензенської області, де колись прожив близько 15 років. У Пензенській області він переховувався до 1936 року, але, певне, не міг залишатися без служби і попросився у священноначалія на парафію.
У 1936 році він був призначений служити до храму святих безсрібників Косми та Даміана у селі Бички Сараївського району Рязанської області.
Влада знову заарештувала отця Арефу 19 грудня 1937 року, в день пам’яті святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських.
31 грудня 1937 року трійка НКВС засудила отця Арефу до розстрілу. Священика Арефа Насонова розстріляли 10 січня 1938 року і поховали в невідомій спільній могилі.