Священномученик Афанасій Кислов, пресвітер p1e2j5alffurd6rf1p3j1hoa1cbb3
Житія святих,  Серпень

Священномученик Афанасій Кислов, пресвітер

Місяця серпня на 10-й день

Протоієрей Афанасій Григорович Кислов народився в березні 1880 р. у селі Тараскіно в російській селянській родині. Батьки його були бідні, працювали за наймом. У сім’ї Кислових було 3 дітей: Афанасій, старший, і дві дівчинки. Коли Афанасію виповнилося 4 роки, сім’ю спіткало велике горе: батько сімейства помер від розриву серця. Незабаром його молода вдова теж померла, і діти залишилися круглими сиротами. Усіх трьох узяв на виховання у свою сім’ю парафіяльний священик, протоієрей Йосип Никанович. Згодом на допиті в 1937 р. отець Афанасій покаже, що, будучи сиротою, він виховувався в сім’ї своїх “хрещених батьків”. Мабуть, він не захотів ставити під удар сім’ю Нікановичів і приховав у такий спосіб їхню приналежність до духовного стану, сказавши, що отець Йосип, який здійснив над ним таїнство хрещення, був усього лише його хрещеним батьком.
Протоієрей Йосип Никанович, потомствений пастир, ростив прийомних дітей так само, як і своїх. Підрослого Афанасія він визначив на навчання, а сестер його видав заміж. “Афанасій закінчив чотирирічне “народне училище”, – так він покаже на допиті про свою первинну освіту. У віці 16 років він поїхав на заробітки в Петербург і влаштувався писарем при торговій конторі.
У сім’ї батька Йосипа підростала дочка Анна, молодша за Панаса на 8 років. Дитинство Панаса і Анни проходило в одному будинку. Тиха, невисокого зросту дівчина, з величезною русявою косою, завершивши свою освіту у Вітебській жіночій гімназії, у віці 20 років зібралася заміж. Визначили день весілля, вже була готова весільна сукня. Але Опанас Григорович, виїхавши з Петербурга, знайшов Ганну Йосипівну в с. Кіцкове Ідрицького р-ну, де вона проживала, і став старанно просити її руки. Ганна Йосипівна погодилася… Панас Григорович і Ганна Йосипівна повінчалися 1908 р., і Бог благословив сімейство 9-ма дітьми: 4-ма хлопчиками і 5-ма дівчатками. Діти о. Афанасія: Леонід, 1911 р.н., Ніна, 1915 р.н., Серафима, 1917 р.н., Віктор, 1919 р.н., Таїсія, 1922 р.н., Євгенія, 1924 р.н., Григорій, 1926 р.н., Ганна, 1928 р.н., і Єфросинія, 1929 р.н.
Незабаром після вінчання Панас Григорович приймає рішення присвятити своє подальше життя служінню Церкві. 2 роки, з 1908 по 1910 рр., він навчається на псаломщика. Шлях його по духовному відомству розпочався не без участі та рекомендацій його прийомного батька, прот. Йосипа Никановича, який давно прозрів у ньому хороші задатки до духовного життя. Після закінчення навчання Афанасій був призначений псаломщиком до Успенської церкви с. Яслуйжи (Айзкал). Яслуйжі (Айзкалне) Прейліського повіту Вітебської губернії (нині ця парафія знаходиться на території Прибалтики, в Латвії).
У 1910 р. Преосвященний Серафим (Мещеряков), єпископ Полоцький і Вітебський, висвятив Афанасія в сан диякона. Рік дияконської хіротонії отця Афанасія був особливим для білорусів. Святі мощі преподобної Єфросинії, Княжни Полоцької, клопотання про перенесення яких порушували ще в 40-х р. ХIХ століття. Вітебськими архієреями, були перенесені в 1910 р. з Києво-Печерської лаври, де вони спочивали в Дальніх печерах, на батьківщину святої подвижниці, спочатку в м. Вітебськ, а потім і в Полоцьк, у Спасо-Єфросиніївський монастир. У Вітебську святі мощі були з натхненням зустрінуті народом Божим; десятки тисяч сердець злилися в подячному молебні з приводу прибуття дорогоцінної святині в рідний край. Отець Афанасій, його близькі та рідні також брали участь у цій знаменній події, і о. Афанасій вклонявся. Афанасій схиляв свої коліна перед великою святою подвижницею, просячи у неї благословення і допомоги на прийдешній шлях священнослужіння.
6 років отець Афанасій служив дияконом у церкві великої парафії с. Сиротине Вітебської губернії. Революція 1917 року і наступні за нею трагічні події не змінили бажання о. Афанасія служити Богові. Афанасія служити Богу, і з 1918 року він дияконствує в церкві в ім’я Вознесіння Господнього с. Хвощно Вітебської губернії. Хвощно Вітебської обл.

У священики отець Афанасій був висвячений 1924 року і призначений настоятелем церкви с. Рудня. Рудня. О. Афанасій прийняв сан священика, коли гоніння від богоборців набували дедалі ширшого розмаху. Цим кроком він свідомо вступив на шлях страждань за ім’я Христове.
Характеристикою ставлення о. Афанасія до обновленства слугує також наступний факт. Коли до нього на парафію приїхав обновленський архієрей Михайло Свідерський, отець Афанасій не відчинив йому двері в церкву, хоч би скільки не стукали у двері його супроводжуючі. Тоді Михайло Свідерський пішов до нього додому, але й тут двері для нього були зачинені… Коли ж у парафію приїжджав архієрей тихонівської орієнтації, його зустрічали “по вищому розряду”. Стіл накривався особливим столовим приладдям, найкращими з можливих страв, Анна Йосипівна, потомствена матінка, вміла гідно прийняти високих гостей.
Унаслідок гонінь, зважаючи на масові арешти церковних ієрархів, і як результат наростаючого хаосу у вищому управлінні Російською Православною Церквою, духовенству на місцях, на парафіях, надзвичайно важко було орієнтуватися в тому, що відбувається. Що ж стосується о. Афанасія, то він дотримувався єдино вірної позиції – залишався в лоні патріаршої Церкви. Цей факт дуже показовий у характеристиці особистості о. Афанасія. Афанасія, який удостоївся згодом від Господа мученицького вінця за віру.
Гоніння на Церкву тривали. Церкви та майно обкладалися податками. У 1927 році Рудненську церкву обклали непомірно великим податком. У разі його несплати на священика очікував арешт. Сім’я жила в постійному страху. Тягнулися з останніх сил, продавали навіть і найнеобхідніше, приймали від людей будь-яку допомогу, самі голодували. Однак тверда впевненість о. Афанасія, що все відбувається. Афанасія, що все відбувається з волі Божої, покривала скорботи, давала сили жити. Непорушний авторитет батьків, життя під керівництвом їхнього глибоко православного світогляду берегли мир у сім’ї Кислових; діти любили батьків, одне одного і пронесли ці стосунки через усе своє життя.
Тільки двоє з дітей Кислових загинули на війні. Решта благословенні Богом особливим довголіттям. Усі вони живуть у різних містах Білорусі та Латвії в тісному спілкуванні. Первісток о. Опанаса – Леонід Опанасович Кислов, 1911 р. н., нині проживає в м. Могильові в повному розумі і глибокій повазі до своїх батьків.
У 1929 р. на Хрещення Господнє о. Афанасій разом із парафіянами здійснив вихід “на Йордань” для звершення чину великого освячення води. На річці Ловать, якою колись проходив шлях із варяг у греки, він освятив в ополонці воду. Парафіяни з радістю понесли до своїх домівок Агіасму – велику християнську святиню… Про молебень на Ловаті відразу стало відомо владі. Негайно в Рудня з’явилася опергрупа, батюшку заарештували і перепровадили в слідчий ізолятор райцентру Межи. Протягом місяця він перебував під арештом. Йому “пощастило” – слідчу справу на нього не було заведено. Але в катівнях СІЗО батюшку страшенно били. Додому отець Афанасій повернувся напівмертвим, однак, одужавши, знову поспішив звершувати богослужіння, що були для нього як виконанням пастирського обов’язку, так і великою відрадою, потребою душі.
У 1930 році церкву обклали ще більшим податком. Парафіяни істотної допомоги надати більше не могли. Батюшка став робити найрізноманітніші спроби знайти кошти для покриття податків. Він спеціально їздив до рідної сестри позичити гроші, однак потрібну суму набрати не зміг. З дня на день у сім’ї очікували співробітників НКВС.
В очікуванні арешту потягнулися довгі голодні дні. У разі арешту о. Афанасія Анна Йосипівна з дітьми залишалася без годувальника. До цього часу в родині підростало вже 9 дітей.

На сімейній раді було вирішено повернутися на батьківщину Кислових, на Псковщину. Зміна місця проживання могла запобігти неминучому арешту і давала надію знайти способи до продовження існування сім’ї.
У 1930 р. Кислови переїхали в Себежський р-н Псковського округу. Батюшці вдалося зареєструватися священиком Микільської церкви с. Прихаби Себежського району. Церква була велика, трипрестольна, в ній, всупереч важким історичним катаклізмам, збереглося безліч стародавніх ікон, цінні богослужбові посудини і облачення всіх кольорів. Нині, на початку XXI століття, храму в Прихабах немає, немає навіть самого села. Про Прихаби нагадує тільки Прихабське озеро, за яким вдалося знайти колишнє його місце розташування на географічній карті Псковської області.
О. Афанасій став звершувати богослужіння. Оселився він із сім’єю в с. Смагино, за кілометр від церкви. На криласі співала і читала одна черниця. Вона ж була і дзвонарем, і сторожем. Матушка Ганна Йосипівна дуже любила церкву і богослужіння, але для неї брати участь у ньому було небезпечно, та й сімейні клопоти були чималі. Батюшка благословив їй пекти просфори. Коли матінка їх випікала, у домі все завмирало. Усі знали, що звершується особлива, свята справа; старші діти допомагали. Благоговіння до святині та страху Божого старші Кислови привчали своїх дітей змалку.
Наскільки було можливо за обставинами того часу, о. Афанасій продовжував прихід. Афанасій продовжував парафіяльну діяльність. Хрестив він вдома, де для цього була припасена старовинна купіль. Зважаючи на відсутність хресних, батюшка часто благословляв свою доньку Таїсію в хрещених хрещениць. На коні таємно їздив на треби по приходу на прохання парафіян.
О. Афанасій особливо любив Різдво Христове і різдвяні служби. Від Різдвяного посту в родині звільнялися тільки найменші. Різдвяну службу проводили вночі, як і годиться за Статутом. Усі йшли до церкви; вдома залишалася тільки старша дочка, яка накривала на стіл. Після закінчення святкового богослужіння о. Афанасій служив удома молебень. Після закінчення його і величання Народженому Богонемовляті сідали за стіл і розговлялися. Батька любили діти, авторитет його був незаперечний, але “не за страх, а за любов”. Бажаючи прислужитися батькові, діти наввипередки бігли, наприклад, “помити татові калоші”. Кожного батюшка благословляв окремою іконкою, яку встановлювали в домашньому іконостасі, і вранці діти прикладалися до “своїх” ікон. Батьківські благословенні ікони зберігаються в сім’ях дітей Кислових, як сімейні реліквії.
Батюшка сам навчав своїх дітей Закону Божого і молитов. Діти розсаджувалися рядком на російській грубці, вчили молитви, співали богослужбові піснеспіви. Часто вдома за участю дітей відбувалася подоба всенічного бдіння. У о. Афанасія був гарний голос, баритон, він любив співати і читати вголос дітям Євангеліє. Він був завжди спокійним, урівноваженим, ніколи не підвищував тон і все переносив гідно. Зовні був високим, міцної статури і тієї особливої зовнішності, в якій завжди і скрізь вгадується носій священного сану.
Будинок Кислових складався з 2-х половин: на одній жила сім’я, а друга безроздільно належала батюшці. Сюди без дозволу не входили. Тут була велика старовинна ікона Божої Матері в різьбленому кіоті, і батюшка подовгу молився перед нею. У цей час батюшку турбувати було не прийнято.
У 1935 році на Великдень о. Афанасія заарештували прямо в храмі, під час богослужіння. Протягом 2-х тижнів він перебував під арештом “для з’ясування якихось обставин”. Його відпустили без оформлення “справи”. О. Афанасій після цього арешту знову повернувся додому напівживим. Він мовчав, нічого не розповідав, і тільки одного разу в нього вирвалося, що він сидів у камері разом із кримінальниками, які сідали на нього верхи і змушували його по черзі на собі возити. Але духом батюшка залишався міцним і, видужавши, знову повернувся до Престолу Божого.
Жити легально священикові до кінця 30-х р. було небезпечно. Рідні та близькі не раз пропонували і просили о. Афанасія сховатися. Афанасія сховатися, але він завжди відповідав їм так: “Ісус Христос страждав, і я піду страждати за Нього…”. Діти о. Афанасія згадують, що їхній батько давав зрозуміти, що знає, якою смертю він помре. Але поняття про це прийшло до них через багато років, після того, як відбулася ця смерть…

Сім’я жила в ті роки впроголодь. Батюшці запропонували перейти служити до церкви районного міста Себеж, там було б більше і грошей, і продуктів, але Ганна Йосипівна просила батюшку залишитися в Прихабах. Вона казала: “Якщо тебе заарештують, хто нам там допоможе? Я піду з дітьми по світу. А тут – мене люди знають, допоможуть”… Так воно згодом і було.
У Прихабському храмі батюшка прослужив 7 років. Загалом у священному сані о. Афанасій служив Святій Церкві з 1910 по 1937 рр.. – 27 років. З них 20 років при радянській владі, несучи на своїх раменах усі скорботи й тяготи, які на Церкву та її служителів звалили гонителі. Скарг від нього ніхто ніколи не чув. За свідченням дітей о. Афанасія, він мав звання протоієрея. Однак з’ясувати, хто з єпархіальних архієреїв і коли міг нагородити його цим званням, не виявилося можливим.
Вночі 13 серпня 1937 р. о. Афанасія заарештували. У будинку провели обшук, перевернули все догори дном. Забрали церковні книги, зокрема й сімейні реліквії: старовинну Біблію, Євангеліє в срібному окладі, великий срібний хрест, гроші, наявні в наявності. Діти під час обшуку плакали, особливо молодші. Анни Йосипівни на момент арешту не виявилося вдома. Матушка поїхала в область, у м. Калінін, домагатися повернення землі під город, який був у них конфіскований. Батюшку вивели на вулицю. За 50 метрів від будинку чекав автомобіль. Діти побігли слідом. О. Афанасій попрощався з дітьми, благословив кожного з них, і його відвезли в Себеж. Більше вони батька не бачили. Наступного дня матінка зібрала передачу і послала до в’язниці райцентру старшого сина Леоніда. Але о. Афанасія вже не було там. Його відвезли в м. Калінін. Ніяких звісток відтоді ні від нього, ні від слідчих органів на запити сім’ї не надходило аж до 1970-х років.
Слідчий у справі о. Афанасія за день до арешту, 12 серпня 1937 р., допитав 4 лжесвідків із числа селян Прихабської парафії. Усі вони під тиском слідства дали свідчення на батюшку про його нібито антирадянську діяльність.
Єдиний допит о. Афанасія відбувся 13 серпня 1937 р. після нічного арешту. На всі зведені на нього слідством звинувачення в антирадянській діяльності о. Афанасій відповідав негативно. Афанасій відповідав негативно. Він говорив, що служив Богу і людям, проти влади, Богом поставленої, не йшов, людей навчав євангельських істин, аж ніяк не торкаючись політики: “Немає влади, яка не від Бога, а владу, яка є, від Бога встановлена” (Рим. 13:1).
Однак уже наступного дня, 14 серпня, слідчий склав обвинувальний висновок: “…Кислов Панас Григорович є священиком Прихабської церкви, мав близьке спілкування з населенням низки сільрад Себезького, Ідрицького та Опочецького районів, серед яких вів контрреволюційну агітацію проти колгоспного будівництва, завдяки чому в багатьох населених пунктах, які входять у парафію Прихабської церкви, є великий відсоток одноосібників, що відмовляються вступати до колгоспів. Крім цього, одноосібники Прихабської, Томсинської сільрад під впливом священика Кислова в 1935-1936 рр. упиралися в отриманні паспортів і виконанні інших заходів… Поширював провокаційні чутки про війну… Під час допиту обвинувачений Кислов показав, що антирадянської агітації не вів. …Під час обшуку в нього було виявлено багато сухарів сушених, із печеного хліба, і 102 руб. 50 коп. розмінної срібної монети радянського карбування, що повністю підтверджує його контрреволюційну діяльність. Слідчу справу № 4129 вважав би направити на розгляд Трійки УНКВС Калінінської обл.”. Особлива трійка при УНКВС СРСР по Калінінській обл. звинуватила Кислова Панаса Григоровича в тому, що він “систематично вів контрреволюційну агітацію проти соввлади і колгоспного будівництва, … поширював провокаційні чутки про війну і загибель соввлади”, і ухвалила засудити його за ст. 58-10 КК РРФСР до вищої міри покарання – розстрілу.
23 серпня 1937 року о. Афанасія Кислова розстріляли в катівнях внутрішньої в’язниці НКВС м. Твері. Відомостей про місце його поховання немає.
Сім’я Кислових залишилася в Прихабах. Троє старших дітей у пошуках роботи поїхали хто куди. Життя стало нестерпним. Як і припускала Ганна Йосипівна, довелося їй “ходити по світу, збирати шматочки хліба, щоб хоч трохи нагодувати шістьох малих дітей. Вона була готова на будь-яку роботу, але її не брали. Зі школи дітей виганяли за те, що їхній батько був священиком. У школі широко розгорталася антирелігійна кампанія. “Релігія – опіум для народу”, “релігія – дурман”… Під гітару зі сцени вчителька співу виконувала спеціально складені нею коломийки “Про попа Опанаса Афанасія”, у яких батюшка злісно висміювався. Дітей принижували, висміювали, дражнили. Вдома діти плакали, мати втішала – вони ж знали, яким був їхній батько!” (За спогадами Т. А. Кислової)

Діти о.Опанаса були здібними, добре вчилися, але їм занижували позначки і ганьбили їх. Багато горя всім їм довелося пережити. Але вони виросли, здобули спеціальності, і крім 2-х, які загинули на війні, всі залишилися живі. Нині в о.Афанасія 16 онуків і 28 правнуків. Матушка Ганна Йосипівна, мудра, добра жінка, кохана всіма, прожила до 86 років, оточена турботами, теплом і увагою. Похована на монастирському кладовищі Свято-Духової Пустині в Латвії.
Протягом багатьох років сім’я Кислових надсилала запити в різні інстанції, намагаючись з’ясувати долю глави сімейства, сподіваючись, що о. Афанасій живий. Афанасій живий. І тільки 1970 року стало відомо, що його розстріляли незабаром після арешту в 1937 році.
О. Афанасій прийняв мученицьку кончину за Христа, яка увінчалася нині його славою. Протопресвітер Афанасій Кислов зарахований Російською Православною Церквою до лику святих новомучеників і сповідників Російських.