...
Житія святих,  Вересень

Священномученик Адріан Вожаков

Місяця серпня на 22-й день

Народився майбутній протоієрей Адріан напередодні свята святих мучеників Адріана і Наталії, 25 серпня 1887 р., у сім’ї селянина посада Ново-Архангельська.

Де, в якій школі Адріан спочатку навчався грамоти, ми не знаємо, відомо лише, що 1904 року він закінчив 2-х класну міністерську школу. А з вересня 1906 року служив псаломщиком і одночасно вчителював, але звання вчителя отримав лише в жовтні 1908 року.

20 травня 1915 р. висвячений на священника. У зв’язку з тим, що 13 червня того ж року отець Адріан призначається священником церкви Георгія Побідоносця в селі Андрусівка, Олександрійського повіту, Стецівської волості, Херсонської губернії, він разом із дружиною та донькою переїжджають на нове місце проживання.

У 3-х верстах від Чигирина знаходилося село Галаганівка Олександрійського повіту. 8 липня 1919 року розпорядженням єпархіального начальства священником Іоанно-Богословської церкви села Галаганівка був призначений Адріан Вожаков. Цього ж 1919 року, зі службових питань довелося отцю Адріану якось поїхати в м.Чигирин. Додому він не повернувся, оскільки був заарештований, але через брак причин до обвинувачення був незабаром звільнений з-під варти.

На початку двадцятих років ХХ століття нова біда спіткала церкву. Виникла нова єресь – самочинне розкольницьке угруповання, що називає себе “Жива церква”. Ці розкольники, які повстали проти законнообраного патріарха Тихона, відкрито підтримували більшовицьку владу. На жаль, багато священиків і мирян міста Олександрії та Олександрійського повіту перейшли в обновленство. Неодноразово батюшка у своїх проповідях звертався до парафіян не підтримувати політику нової влади і “живоцерковників”, спрямовану проти Православної Церкви. Повчав батьків виховувати дітей у релігійному дусі, незважаючи на всі скорботи і труднощі, продовжувати ходити на служби до храму Божого, сповідатися і причащатися.
20 березня 1923 року отець Адріан був призначений благочинним Глинського округу. У цей же період в Олександрійський округ благочинним місіонером по боротьбі з обновленством призначається ієромонах Варсонофій Юрченко. Завдяки його пастирській діяльності в лоно Православ’я повертається багато священнослужителів і мирян, повертаються відібрані обновленцями храми…
Але таке пожвавлення церковного життя і повсюдне повернення як священства, так і парафіян у лоно канонічної церкви озлоблювало не тільки обновленців, а й ГПУ. Повсюдно в окрузі відбулися арешти священнослужителів: ігумена Варсонофія Юрченка, протоієрея Миколи Піскановського та інших. У 1924 році органами ГПУ м. Олександрії також було заарештовано і отця Адріана Вожакова, після чого його було засуджено Олександрійським народним судом на 3 місяці.

29 квітня 1926 року Адріан Вожаков призначається настоятелем Олександрійської Покровської церкви.
Підкоряючись Волі Божій, отець Адріан разом із дружиною і дочкою переїжджають на нове місце проживання до м. Олександрія. Православна громада Покровської церкви м. Олександрії була відома в усій окрузі своєю стійкістю стояння у вірі з часу настоятельства ігумена Варсонофія Юрченка. Ще в 1924 р. напередодні Вербної неділі в Покровську церкву несподівано з’явився обновленський єпископ Іоанн (Славгородський) зі своїм кліром і пред’явив указ влади, надісланий із Харкова, про почергове служіння православної громади і обновленців. Але громада не побажала добровільно віддати ключі від храму. До тисячі людей, присутніх цього дня, перебувало як у церкві, так у великій церковній огорожі. Багато хто, особливо безстрашними були жінки, стали щільно біля дверей церкви і не дозволили обновленцям увійти до Покровського храму. На допомогу обновленцям влада направила загони міліції, комсомольців, комбез, навіть кінна міліція – не змогли розігнати людей, які зібралися на захист свого храму. Була викликана пожежна команда, яка струменями холодної води зі шлангів розігнала людей. До того ж день був вітряний і холодний. За допомогою слюсарів вирізали замок і відчинили двері храму. Обновленці на чолі з їхнім єпископом увірвалися до церкви. До кінця Великого посту і на Великдень православні були позбавлені можливості служити в храмі, в якому відбувалися відтоді обновленські служби. Незважаючи на подальші арешти настоятеля і членів парафіяльної ради було вжито всіх можливих заходів щодо повернення храму. Зібрано величезну кількість підписів, обрано представників від громади, які спочатку звернулися до Харкова, потім до Москви. З Божою поміччю, під час неодноразових поїздок до Москви, вдалося домогтися розпорядження на повернення Покровської церкви православним.

У 30-ті роки ХХ століття нова антирелігійна хвиля захлеснула всю країну – повсюдне закриття та руйнування православних монастирів і храмів “дощенту”…

1930 по 1934 р. їхня чисельність скоротилася на 30%. Ця доля не минула і міста Олександрії. Так по черзі було закрито і зруйновано храми міста: 1934 року зруйновано Свято-Миколаївську церкву, 1935-го – Успенський собор, а 1936-го дійшла черга і до Покровської церкви. Цього разу всі спроби церковної громади протистояти владі були безуспішними. Голова церковної ради Покровської церкви Авраменко Агафія Дмитрівна з даного питання їздила до Москви з проханням від громади, щоб не закрили Покровську церкву. Там пообіцяли, що храм не закриють, але коли матінка Агафія повернулася в місто – Покровську церкву вже підірвали. Тож усі служби та треби протоієреї Адріан Вожаков і Димитрій Сурмелі звершували вдома. Так тривало протягом року, поки не почалася нова хвиля арештів православних священнослужителів і мирян.

1937 рік – рік “Великої Чистки” і наступний за ним 1938 рік були найстрашнішими для духовенства і мирян – 200000 репресованих і 100000 страчених. Був розстріляний кожен другий священнослужитель.
11 вересня 1937 року, у День церковного святкування Усікновення глави Іоанна Предтечі, протоієрея Адріана знову заарештували. Деякий час він перебував в Олександрійській в’язниці, на момент 8 жовтня і 2 листопада 1937 р. перебував під вартою у в’язниці м. Дніпропетровська. У чому ж звинувачували священика? Звинувачували в тому, що, незважаючи на заборону нової влади звершувати церковні служби і таїнства вдома у парафіян, після закриття Покровського храму, він продовжував хрестити дітей і звершувати інші церковні таїнства вдома. Звинувачували його в контрреволюційній пропаганді, спрямованій на повалення Радянської влади. Нібито він агітував парафіян на початку 30-х років проти колективізації, що говорив про майбутній голод і майбутню війну з Німеччиною. Ставили йому за провину і те, що не проводив обряди і не допускав до причастя обновленців, поки ті не покаються. 2 листопада 1937 року Адріан Вожаков засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний 25 листопада 1937 р. о 24-00. Відомостей про місце розстрілу і місце поховання немає.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь священномученику Адриану глас 1.

Православия поборниче, / благочестия и чистоты ревнителю, / в годину лютых гонений паству свою сохранивший, / и небесным венцем мученически венчавшеся, / священномучениче Адриане, / молися ко Господу: / граду Александрии и стране нашей мир и благоденствие даровати // и людем православным получити велию милость.

Кондак глас 8.

Веру Христову, яко оружие непобедимое имея, /  свидетельствова даже до смерти от богоборцев / и венцем нетленным украсился еси, священномучениче Адриане, / темже и мы духовно память твою торжествующе, / из глубины сердец приносим ти похвальное пение: / радуйся священномучениче Адриане, // града Александрии похвало и Церкви Православныя веселие.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку