Мученик Патрокл

Місяця серпня на 17-й день

За царювання Авреліяна налягло велике гоніння на християн у Галії, як же і всюди. Був у граді Трикасені муж чесний, на ім’я Прокл, який жив на передмісті в домі, що залишився йому від батьків, мав багатство і надбань багато. Він служив Богові небесному вдень і вночі, люблячи Його закон і дотримуючись християнського благочестя. Навчений же був добре книжного розуміння, читав завжди Божественне Писання і весь час схиляв коліна свої до молитви. їв же раз на день о дванадцятій годині, перед їжею довго славословлячи Бога й молячись. А багатство, що мав, розділяв поміж потребуючими, вдовами та сиротами, а найбільше давав убогим християнам, що любили Бога з усього серця. І така велика була його щедрість, що думали вбогі, наче він роздавач небесних скарбів: не ховав собі скарбу на землі, але збирав його на небі й стримувався від усіх насолод світу, чекав на Царство Боже. Так той святий муж жив у страху Божому, у пості ж, і молитвах, і у всілякому боговгодженні, тож далася йому від Господа влада на бісів, і благодать зцілення дарувалася йому, і проганяв святий лукавих духів силою Христовою, і всілякі недуги в людях зцілював.

Тим часом Авреліян, цар нечестивий, лютий гонитель християн, із Сенонійського града до Трикасійського прийшов і, почувши про святого Патрокла, звелів схопити його й привести до себе. Побачивши його, мовив: «Я чув про твій нерозум, що марнотну віру шануєш і поклоняєшся тому, кого люди били по лиці». Святий же супроти його безумного слова не дав відповіді. Запитав Авреліян: «Як називаєшся?» Відповів святий: «Патрокл моє ім’я». Спитав Авреліян: «Якої ти віри? І якому поклоняєшся Богові?» Відповів Патрокл святий: «Поклоняюся Богові живому й істинному, що на небі живе й над смиренними зглядається, що все знає навіть раніше, ніж має бути». Сказав Авреліян: «Відступи від безумства того й поклонися нашим богам, і будеш мати в нас честь і багатство, і славним буде твоє ім’я». Мовив святий: «Я не знаю іншого Бога, окрім того єдиного правдивого, що створив небо і землю, і моря, і все видиме й невидиме». Сказав Авреліян: «Покажи нам, чи правда те, що кажеш». Промовив Прокл: «Направду істиною є те, що говорю, але тому що у вас брехня перемагає, тому ви істині не ймете віри, стає істина невидимою від брехні». Сказав Авреліян: «Я тебе передам вогню, якщо не принесеш жертви богам». Святий же відповів: «Приношу жертву хвали й самого себе в жертву Богові моєму, що благозволив прикликати мене на мучеництво за ім’я своє святе». Сповнився ж гніву цар Авреліян, звелів залізні розжарені пута накласти на ноги мученикові й залізною веригою, також розжареною, зв’язати йому руки ззаду й вкинути до темниці, доки не подумає, як має його стратити. Святий же в путах молився Богові, кажучи: «Хай буде милість твоя, Господи, утішить мене за словом твоїм до раба твого». І знову: «Зрадію і возвеселюся через милість твою, бо Ти зглянувся на смирення моє».

Через три дні Авреліян-цар, сівши на відкритому суді перед народом, звелів вивести мученика з темниці й поставити перед своїм судом. І коли привели святого, сказав до нього цар: «Іди, хульнику, викупи себе від смерті й принеси жертву богам». Відповів мученик: «Викупив Господь наш душі рабів своїх від смерті вічної і не покине тих, що уповають на Нього. Якщо хочеш мати щось зі скарбу мого, дам тобі, бачу-бо, що ти убогий». Запитав Авреліян: «Як ти убогим називаєш мене, царя, що незліченні багатства маю?» Відповів святий: «Маєш земні багатства, що скоро гинуть, проте убогий ти, навіть самого себе не маєш, як і святої віри в Господа нашого Ісуса Христа у своєму серці, як скарбу, не сховав ти, через те будеш засуджений з батьком твоїм дияволом від праведного Судді Бога». Сказав Авреліян: «Багато мені докоряєш, тому не можу бути милосердним до тебе». Мовив мученик: «Милосердний до мене Бог мій, якому з юності служу. Горе ж тобі буде, коли будеш ведений на те місце, де мучиться диявол, якому ти нині служиш. Там побачиш вічні муки, що на тебе чекають». Сказав цар: «Я не знаю, про що ти говориш, знаю, що ти в моїх руках і нема такого, щоб забрав тебе з моїх рук». Мовив святий: «Маєш тіло моє у своїй владі, але душі моєї торкнутися не можеш. Ніхто-бо не має влади над нею, окрім єдиного Бога, що її створив. Він і сказав нам, рабам своїм: “Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душу ж не можуть убити, бійтеся ж більше того, що може і душу, і тіло стратити в геєні вогненній. Сказав Авреліян-цар: «Не мають такої влади боги наші, вони правдиві до нас, коли що-небудь питаємо їх, дають відповіді, і тобі, ворогу й хулителю своєму, доти жити дозволяють». Запитав святий: «І хто ваші боги?» Відповів Авреліян: «Боги наші: Аполлон найкращий, і Дій великий, і мати богів Діяна — вони-бо людям неоманливо провіщають майбутнє». Сказав Патрокл святий: «Про Аполлона, якого ти називаєш богом, чув я від батьків наших: пастухом худоби був у царя тесалійського Адмета. Про Дія, якому ти, як богові, поклоняєшся, знаємо, що був чоловіком нечистим і нечестивим, блудником, перелюбодійником, хижаком і винахідником всілякого зла, що сіяв ворожнечу й крамолу серед людей, чинив убивства й грабував чуже, помер же найпаскуднішою смертю, і земля не прийняла трупа його. А щодо Діяни, яку називаєте матір’ю богів ваших, то хто не знає біснування її полудневого? О прокляте безумство, осліплені невірством люди, що шанують суєтне та брехливе!» Сказав цар: «Велике моє терпіння, що такі твої образи слухаю дотепер, але останнє тоді кажу слово: якщо не поклонишся з жертвами Аполлонові, Дію та Діяні, у цю ж годину тебе вб’ю». Відповів мученик: «Нечистий мучителю, подібний ти на розбійника, який убиває невинного чоловіка, тіла ж його з’їсти не може. Так же й ти, над тілом моїм нахваляючись, якщо й уб’єш мене, то не з’їси, якби і з’їв ти моє тіло, душі моєї пошкодити не зможеш». Коли таке сказав мученик, розлютився Авреліян дуже і зразу засудив його на страту мечем. Звелів же воїнам, аби не на сухій землі його потяли, а в болоті водянистому, аби навіть людського поховання не удостоївся, а щоб гади, птиці та звірі його з’їли.

Взяли ж воїни мученика Христового, повели його до берега ріки, що називалася Секвана, аби в болоті при березі стратити його. Святий же з веселістю на смерть ішов, молився, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, не дай тілу моєму в місці цьому болотистому загинути, але дай славу Пресвятому імені твоєму, щоб возвеличилося перед очима ворогів твоїх і щоб не казали народи: «Де Бог їхній?»! Почуй, Владико, молитву мою, як же Ти почув Мойсея й Аарона, що молилися за людей твоїх, і розділив їм море, перевів їх по сухому. Так звели й мені перейти цю ріку на той берег, на місце не болотисте, щоб на сухій землі пролилася за Тебе кров моя і спочило тіло моє не в болоті. “Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув, визволи мене від тих, що гонять мене». Коли так святий помолився, потьмарилися очі воїнів, що вели його, і перестали бачити мученика. Він же, у ріку ввійшовши, пішов вбрід водою до пів литки, ріка ж та велика та глибока, ще ж тоді й дощами була наводнена, проте ані до колін не досягнула мученикові. І прийшов на той другий берег сухий, зійшов на гору, що там була, кажучи: «Береже Господь душі преподобних своїх і з рук грішників визволить їх». Воїни ж, не побачивши мученика, якого вели, здивувалися й налякалися, боячись царя, аби не сказав, що добровільно відпустили засудженого, і не почав карати їх. Казали собі: «Який великий Бог того чоловіка, що визволив його з рук наших невидимо». Інші ж із них казали: «То не чоловік, а якийсь привид, що зник з очей наших». Так вони довго сперечалися й до царя повернутися не сміли. Одна жінка, кумирослужителька, що човном з того берега ріку перепливла, почула суперечку їхню та журбу й сказала їм: «Чоловіка-християнина, якого ви шукаєте, бачила я по той бік ріки: на горі ниць лежав і до свого Бога молився». Вони ж, маючи швидкі ноги до пролиття невинної крови, зразу ріку човном переплили і, на гору вийшовши, знайшли святого, як же їм сказала та жінка. І сказав старший воїн із гнівом до святого: «Справді ти вартий смерті, що втік від нас. Але ось знову ти в руках наших і вже не втечеш від нас, аж поки не вмреш чи не принесеш жертви богам, якщо хочеш живим бути». Відповів їм святий: «Я бісам нечистим не поклонюся, лише єдиному істинному Богові». Запитали його воїни: «Який Бог твій — чи народжений, чи створений?» Мовив святий: «О блуд суєтний! О невірство звабливе! О слова безумні! Про Бога безначального хто може що говорити, рід-бо його хто перекаже? Він сказав —і було все; Він звелів — і створилося видиме й невидиме; Він послав Спасителя роду людському, Сина свого єдинородного, Господа нашого Ісуса Христа, що кров свою за нас пролив, щоб нас від загибелі та смерті вічної визволити. Воскрес же у третій день із мертвих, вознісся на небо, бачили те учні, і послав їм, як же обіцяв, Святого Духа. І як же Дух Святий устами апостольськими учив, так і вірити годиться, Иого-бо вчення здорове й істинне. Той, хто не вірить Його ученню, не побачить життя вічного, але гнів Божий на ньому залишиться навіки. Ми ж, християни, віримо без сумніву і сподіваємося отримати життя вічне від Христа, Бога нашого, і страждаємо за Нього з любов’ю й помираємо з усього серця, знаючи, що, чи живемо, чи помираємо, ми —Господні. Усі ж, що поклоняються бісам, як же ви, з бісами разом занурені будуть у вогонь геєнський».

Коли те святий говорив, воїни ще більше на гнів зрушилися і, назвавши його хулителем богів їхніх, оголили меч, щоб потяти його. Мученик же сказав до Бога: «У руки твої, Господи, передаю дух мій, Ти-бо знаєш, що за ім’я твоє пресвяте помираю». І відтяли голову святому мученикові Патроклові. Після страти взяли воїни голову його, далеко від тіла відкинули й пішли. Було ж у той час на горі тій поблизу двоє жебраків, старих літами, які брали раніше з рук святого милостиню й самі були християнами. Вони бачили кончину мученикову й чуди при кончині слова його. Коли пішли воїни, взяли жебраки тіло мученикове й голову зі страхом великим, боялися, аби їх не схопили нечестиві, і сховали до вечора, і сповістили таємно протопресвітерові града того, на ім’я Євсевій. Коли ж настала ніч, прийшов протопресвітер з Ливерієм-дияконом і, обвивши чистим полотном святе те тіло, поховали тої ж ночі, співаючи відповідні псалмоспіви, через страх — тихо і з небагатьма свічками. Прийняв кончину Христовий мученик Патрокл святий, коли царював у римлян Авреліян, у нас же володарював Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.