Страждання святого апостола Матфея

Місяця серпня на 9-ий день

Святий апостол Матфей родом був із Вифлеему, із племені Юдового. З дитинства вчився книжної премудрості й розуміння закону в Єрусалимі від святого Симеона Богоприємця. Від нього ж і на чесноти всілякі був наставлений і жив богоугодно, ходячи праведним шляхом заповідей Господніх. Коли ж Господь наш Ісус Христос після тридцяти років від свого народження від Пречистої Діви охрестився від Іоанна в Йордані, явив себе світові і, зібравши учнів, проповідував наближення Царства Божого й учив людей, роблячи знамення і чуд багато. Тоді, чуючи проповідь та учення Христове й чуда бачачи, Матфей пройнявся до Нього любов’ю і, знехтувавши світським, пішов за Ним з іншими учнями та людьми, насолоджуючись баченням лиця і пресолодкими словами воплоченого Бога. Той, хто випробовує серця й утроби — Господь, бачачи його сердечність і чисту совість, вибрав його собі не лише на учнівство, але й на апостольське служіння. І був спершу Матфей святий одним із сімдесятьох менших апостолів, про них же в Євангелії написано: «Явив Господь й інших сімдесят і послав їх по два перед лицем своїм». Тоді, після добровільного страждання, і воскресіння, і на небо вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, до більших апостолів приєднався, не зайнятим було серед них місце після Юди, що відпав, і дванадцятичисельний лик не був повний. Петро святий, верховний серед апостолів у первісній церкві, ставши посередині, виголосив слово про те, що годиться місце Юди, який відпав і загинув, заповнити, аби цілою та незмінною була дванадцятка начального апостольського лику, що його Господь наперед вибрав. Поставили тому двох: Йосифа святого, названого Варнавою, і цього святого Матія. І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, знаєш серця всіх, покажи, кого Ти вибрав із двох цих, аби прийняв жереб служіння цього й апостольства, від якого відпав Юда. І кинули жереб, і впав жереб на Матія, і зараховано до одинадцяти апостолів того дванадцятого, і вибір цей скоро утвердився від Господа зісланням у вогненних язиках Святого Духа: осів-бо й на святому Матії, як же й на інших, перших апостолах, однакову з ними благодать подаючи йому. Після прийняття Святого Духа, коли брали апостоли жереб, до якого краю кожному з них іти на проповідь Христову, випала Матієві святому за жеребом Юдея — щоб там проповідувати Христа Бога. І трудився в ній, обходячи міста й села і благовістуючи явлене спасіння світу. Не лише ж у Юдеї, а й серед язичників, як вибрана посудина, проніс ім’я Христове. Сказано-бо про нього, що й в Ефіопії зовнішній проповідував, і багато там перетерпів мук, волочений і битий, на катівні повішений, обдираний по ребрах залізом і вогнем палений. Усі ж ті муки — зміцнював його Христос — з радістю приймав і мужньо терпів.

Розповідають, що і в Македонії трудився святий Матфей у благовістуванні Христовому, де нечестиві елліни, взявши його, хотіли випробувати силу віри, яку він проповідував, і дали йому випити отруйне пиття, що зір очей страчувало: якщо хтось того куштував — зразу ставав сліпим. Апостол же святий, в ім’я Христове ту отруту випивши, неушкодженим залишився. Ще ж і осліплених тою отрутою, понад двісті п’ятдесят людей, просвітив, руки на них покладаючи й прикликаючи ім’я Христове. Не терплячи такого бачити, диявол явився невірним в образі малого хлопця, наказуючи вбити Матія, бо той честь їхню (бісівську) уневажнює. І коли хотіли схопити апостола, він, посеред них ходячи, був невидимий для них. Шукали його три дні — і не знайшли. Тоді явився їм святий, добровільно віддався в їхні руки. Вони ж, зв’язавши його, у темниці замкнули. Там явилися йому дияволи з гнівом, скреготали на нього зубами, але наступної ночі став перед ним Господь у світлі великому і з пут його звільнив, і відчинив двері темниці, і вільним його випустив. І коли настав день, знову апостол святий, відкрито посеред людей ставши, проповідував Христа сміливо. І коли деякі, оздоблені серцями своїми, не дише проповіді його не повірили, а й, розгнівавшись, хотіли убивчі руки на нього накласти, раптом розкрилася земля й пожерла їх, а ті, що залишилися, злякалися, навернулися до Христа й охрестилися.

Після того знову апостол Христовий у жереб свій — Юдею — повернувся і проповідуючи Боже слово, багатьох синів ізраїлевих навертав до Христа Господа, переконуючи їх знаменнями й чудами: сліпих просвітлював, прокажених очищав, бісів з людей виганяв іменем Христовим, подавав кривим рівно ходити, глухим чути й помираючих до життя повертав.

Мойсея називав святим і закон Мойсеїв, на скрижалях від Бога даний, велів берегти, учив же вірити в Христа, якому сам Мойсей знаменнями і загадками прообраз дав і словами пророчими провістив і якого на спасіння світу Бог Отець послав, воплоченого від Пречистої і Пренепорочної Діви. І тлумачив їм Матфей святий усе, що пророки провістили про Христа, що вже збулося на Месії, який прийшов.

У той час був серед юдеїв найперший архіерей Анан, ненависник і хулитель імені Ісуса Христа й гонитель християн: за його велінням і святого Якова, брата Божого, з крілосу церковного скинули й убили. І коли святий Матфей, проходячи Галилейсысу землю, входив до юдейських зібрань і проповідував Христа, Сина Божого, осліплені невірством і злістю юдеї зрушилися на гнів, схопили його і до того Анана, архіерея свого, до Єрусалиму привели. Архіерей же, зібрання лукаве юдейське скликавши й апостола Христового на допит поставивши, почав до своїх говорити: «Знає сонм цей і ціла вселенна, якої ганьби зазнав рід наш, не з нашої провини, але декого з нас, хто вийшов через відречення й пожадливість римських ігемонів, краще ж скажу катування. Не достойні вони згадування: ввели нові єресі, ними ж стільки тисяч людей звабилося, стільки римських воїнів убито! І загинули звабники та зваблені, не без великого приниження нашому родові. Такі були зачинателі єресей: Юда Галилеєць і Февда-волхв, — вони загинули, і пам’ять про них загинула. Але понад усіх них став єресіарх Ісус Назарянин, який проповідував себе Сином Божим і Богом. Очі багатьох дивними своїми знаменнями й чудами подивував і серця їхні за собою потягнув. І нищив дотримання закону, але прийняв суд за законом, який ображав. І що кажу? Знаємо, що сам Бог дав закон святому Мойсеєві, патріархи та пророки його берегли, їм же й чуда творити Бог дав, яких Ісус діяти не міг. Хто не знає Мойсея, який з Богом, як із людиною, розмовляв? Хто не знає Іллі, якого вогненною колісницею до раю було взято? Хто не чув, що мрець, кинений на мертві Єлисеєві кості, воскрес? И інші святі Божі скільки зробили чуд, і жоден з них не посмів притягнути собі божественну честь чи винаходити новий закон, як же Ісус посмів. Пророки говорили смиренним голосом, від Духа Святого навчені. Він же від себе говорив слова горді, і дійшов до такого безумства, що й князям і архісвященикам безчесними словами докоряв, книжників же і фарисеїв називав лицемірами. І хто з пророків так посмів? Але відповідно до гордости своєї достойний собі кінець знайшов, прийняв винагороду за ділами своїми, аби пам’ять про Нього з ним загинула й учення Його, яке з Ним померло, аби ніхто не воскрешав. Це ж нам так болить, що храм Божий, град святий, закони батьківські під римським ярмом. І нема того, хто співстраждає, чи співчуває, чи забере з того. Тягнуть нас на суд невинно — і терпимо, дурять — і погоджуємося, грабують —і мовчимо. А найбільше, що галилейці передають нас у руки римлянам, бо кров Ісуса, нібито невинної людини, на нас і на рід наш покладати не соромляться. Годиться тому, аби вони (галилейці), небагато їх, загинули й не мали місця цього святого, аби весь рід наш римляни не винищили. Із двох бід (якщо неможливо обох уникнути) треба вибрати одну, яку легше витерпіти. Тому цей, що стоїть перед нами, учень Ісуса — достойний смерті. Проте спершу хай сам собі подумає, не шкодуємо йому часу на роздуми ані не бажаємо загибелі йому, лише виправлення. Нехай вибере одне з двох: чи дотримуватися закону, через Мойсея даного від Бога, і живим бути, чи називатися християнином і померти».

Святий же Матфей, руки піднісши вгору, сказав: «Мужі, браття, про ту провину, яку ви на мене накладаєте, не треба багато говорити. Бо те, що я християнин, не провина, а слава. Сам Господь говорить у пророцтві: «Назву рабів моїх в останні дні іншим ім’ям». Сказав Анан-архієрей: «Як то не є провиною, аби закон старий ні за що не мати, Бога не шанувати, приймати ж байки чарівні та суєтні?» Відповів святий:

«Якщо слів моїх послухаєте, відкрию вам, що те, що ми проповідуємо, не байки і чари, а сама істина, законом від початку засвідчена». Коли ж архієрей погодився слухати, відкрив Матфей святий свої апостольські уста, почав зі старозавітних книг розповідати їм про прообрази й провіщення Христа Ісуса, як обіцяв Бог праотцям Аврааму, й Ісааку, і Якову із сімені їхнього підняти такого мужа, яким же мали благословитися всі племена. Про те й Давид засвідчив, кажучи8: «Благословляться у Ньому всі коліна земні, і всі народи прославлять Його». І як неопалима купина9 була прообразом воплочення Його від Чесної Діви. Про неї ж Ісая прорік0: «Ось Діва у лоні прийме і народить Сина, назвуть Його Емануїлом, ім’я Його «з нами Бог» означає». Мойсей же ясно провістив, кажучи: «Пророка вам поставить Господь з-поміж братів ваших, як і мене, Його слухайте у всьому, що казатиме вам». Також той же Мойсей дав прообраз добровільного Його страждання через змія, піднесеного на дереві в пустелі, а Ісая прорік: «Як ягня на заріз, ведуть Його». І знову: «І з беззаконними Його матимуть». Прообразом триденного Його ж воскресіння був Йона, який із черева кита вийшов неушкоджений.

Коли так багато пояснював Матфей святий про Христа Ісуса із книг їхніх єврейських, не витерпів Анан-архієрей, великої люті сповнився, із гнівом сказав до нього: «Чи посягаєш руйнувати закон? Чи не знаєш Писання, яке каже: «Якщо якийсь пророк чи ясновидець з’явиться в Ізраїлі, бажаючи відвернути вас від Закону Господа Бога вашого, смертю нехай помре чоловік той». Відповів Матфей святий: «Той, про кого говоримо, не лише пророк, а й Господь пророків, і Бог, і Божий Син, Його ж божество істинними знаменнями проявляється, і через Нього я в Нього повірив і сподіваюся у визнанні пресвятого імені Його перебувати непохитно». Сказав архієрей: «Якщо дати тобі час для роздумів, чи покаєшся?» Відповів святий: «Не буде такого, щоб я відступив від істини, яку знайшов, — Ісуса Назарянина, якого ви відкинули і на смерть передали, істинного Сина Божого, рівного з Отцем, співприродного Йому і співпредвічного. Серцем вірю, й устами визнаю, і кажу, що я — раб Христовий».

Тоді архієрей, затикаючи свої вуха й скрегочучи зубами, почав з люттю кричати, кажучи: «Ображає! Ображає!» І додав: «Хай слухає закон». І зразу розгорнули книгу закону й читали те місце, де написано: «Чоловік, який проклинає Бога свого, гріх має. Той, хто ображає ім’я Господнє, хай смертю помре, камінням нехай поб’є його все зібрання, хай не пожаліє його око ваше, щоб відняти зло від Ізраїля». Коли те місце в книзі прочитане було, сказав архієрей до Христового апостола: «Уста твої на тебе говорили, хай буде кров твоя на голову твою». Те мовивши, архієрей засудив апостола Христового на смерть — аби камінням був побитий. І, взявши святого, повели на страту. Коли прийшли на місце, назване Ветласкила, тобто «дім побитих камінням», сказав святий до юдеїв, які його вели: «Лицеміри, добре про вас прорік Давид: “ Зловлять душу праведну і кров невинну засудять. І Єзекеїл говорить: “Губите душі, які не повинні вмирати».

Коди те святий сказав, два свідки, за чином закону, поклади руки свої на голову йому і свідчили, що ображає Бога, Мойсея і закон. І вони перші кинули в нього камінням. І просив їх святий, аби ті перші два камені, які вони кинули, поховали з ним — на свідчення страждання його за Христа. І почали інші кидати каміння в нього й бити. Він же, піднісши руки свої до неба, передав дух. Додали ще катування беззаконні: коли вже мертвий був мученик, сокирою, за римським звичаєм, відтяли йому голову, догоджаючи римлянам, наче той Христовий проповідник був противником цісаря. І так святий апостол Матфей, подвиг добрий сповнивши, закінчив свій шлях. Вірні ж, взявши апостолове тіло, поховали чесно, славлячи Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.