Місяця березня на 10-й день

Коли гоніння велике на християн від царів і князів нечестивих налягло, по-різному і люто ісповідників Христових мучили й убивали, багато вірних, боячись нестерпних мук, покидали гради, доми і маєтки свої і, втікаючи, ховалися в пустелях, і горах, і проваллях земних, воліючи краще зі звірами, аніж з нечестивими ідолопоклонниками жити, щоби змогти без вади зберегти святу свою в Христа Господа свого віру. У ті люті часи жінка благовірна на ім’я Руфина з Коринфського граду через страх перед катами втекла до пустелі і ховалася, поневіряючись непрохідними місцями. Вагітною ж була, коли втекла з града. Коли сповнилися дні, народила дитинча — хлопчика. У пустелі після народження небагато днів проживши, померла. Бог же, що дає їжу усілякій плоті, відкриває руку свою і насичує все живе благоволінням, не зневажив дитинча, яке в пеленах осиротіло, але став йому батьком матір’ю, опікуном і годувальником. Хмарам своїм заповідав зверху — і вони сходили з висоти і схилялися долі, солодку росу виточували в уста дитині і так, наче молоком чи медом, його годували, допоки, підрісши, сам не зміг зілля пустельне їсти, і жив у пустелі подібно до святого Іоанна Хрестителя, Богом бережений і Святим Духом наставлюваний і нарозумлюваний до богобачення. Коли ж він став уже юнаком, знайшли його люди вірні і в град привели, де ж читання книжного хлопець навчився і лікарського набув уміння, всілякі в людей хвороби лікував. Але не стільки земного лікування вмінням, скільки ж зверху даною йому благодаттю зцілював недуги людські. Проте від співперебування з людьми і від шуму ухиляючись, бо з дитинства до пустельної безмовності звик, подальші свої дні і літа в горах і пустелях провадив, самотність люблячи і в богомисленні вправляючись, хоч і в град часом приходив заради потреби людей; лікуванням тілесні хвороби, словом же Божим душевні недуги зцілюючи, був для всіх потрібний і корисний. Проте недовго у граді затримувався, знову в любу йому пустельну самоту відходив, у ній же і до старості наблизився. А ті, що його в Христі полюбили, в пустелю до нього приходили, бажаючи баченням святоліпного лиця його і слуханням богонатхненних слів його насолоджуватися і з цього користати. Таким був Кипріян, а з ним Діонисій і Анект, Павло і Крискент, які й постраждали з ним разом за Христа Господа.

Страждання ж їх було таке. Від нечестивого царя Римського Деція прийшов у Коринф ігемон Ясон мучити й убивати християн: бравши їх, кидав до в’язниці. У той час і святий Кодрат взятий був разом із блаженними друзями своїми Кипріяном, Діонисієм, Анектом, Павлом і Крискентом і до в’язниці з ними до інших багатьох християн, що в путах були, вкинений. По якомусь же дні ігемон Ясон, на нечестивому судищі сівши, вивів християн із темниці і поставив собі на допит. Був же серед них старий Кодрат святий, наче воєвода вибраного того Христового полку, що ішов перед усіма й насмілювався за всіх відповідати катові без страху. Почав-бо кат до святого говорити так: “Кодрате, що тебе обезумило, що на такі люті муки самовільно хочеш віддатися? Чи на що сподіваючись, без страху в’язницю і пута вибираєш, позбавляєш себе батьківщини і друзів? Чому не вибереш, царським законам скорившись і поклонившись богам, з нами щасливим бути і солодким цим насолоджуватися життям?” Кодрат же святий відповів: “Ніхто ж, розум маючи природний, солодкого цього життя не відречеться. Але тому що Бог його дарував, через те треба Того, Хто подарував, більше, ніж подароване, полюбити і за благодать такому Дародавцеві похвалами і добродійним віддячити життям і Його славу нашим за нього стражданням розширити всюди. Ані не можна настільки любити коротке життя це, щоб позбутися його і, боячись, честь богоподібну приносити ідолам. Кого ж більшого і правдивішого можемо назвати від Того, Хто великими і вічними дарами благодатей нас від початку збагатив? З таких і стількох дарів кого іншого, якщо не самого Христа Спасителя, можемо пізнати? Кого ж Спасителем наректи є достойним, окрім Ісуса, який за нас муки і смерть перетерпів? Нам-бо, що добродійними хочемо бути, насамперед подбати належить, аби за істинну віру і благочестя перетерпіти муки і ніяк від віри і благочестя не відійти. А тим, які прихильників божественних таїнств звабити й розбестити намагаються, і намір мають злий, і молитва на гріх. Годиться ж кожному вибирати краще, ось знову думати належить, щоби не зразу йти вслід за тими, які, здається, носять образ добродійності, але про реальні справи роздумувати: якщо вони є злими, більший страх загибелі приносять. Знай-бо, що ми праотців наших уставів дотримали, крокуємо до тих, що є кращі. Чому не намагаєшся більше ворожими речами нас переконувати, щоб ми до твоєї частки приєдналися і, Христа покинувши, деінде відійшли? Істина нам є доброю Божою радницею, і закони благочестя для переконання мають велику силу. Вони подібні між собою, єднають нас. І далі міркуймо; за спільним законом природи всім належить померти, і ніхто від того закону смертного вільним бути не може. Коли ж смертна година надійде, усі людські помисли і діяння, неправедно зроблені, загинуть і слава короткочасна в порох перетвориться. А ті, що добродійно і великодушно зроблені, добродійним людям після смерті вічну готують славу. Ми-бо в нашому наміренні до чеснот і мужнього за Христа страждання перебуваючи і в тому наміренні упевнені, тим, що наслідувати нас хочуть, залишимо добрий приклад. Ті-бо, що праведно розуміють і вірять, ні про що більше не піклуються, лише прагнуть до тих, котрі кращі, мають світлі образи, які наставляють їх на досконалість”.

Ясон же, ігемон, до святого сказав так: “Кодрате, якщо того шануєш Бога, його ж благодіяннями з юності своєї насолодився, добре робиш, вдячним виглядаєш. Але знай, що. проповідуючи Христа, який був людиною, природу Божу робиш суєтною”. Сказав Кодрат святий: “Якщо хочеш, ігемоне, гнів відклавши і лють змінивши на лагідність, правду побачити, то про великі речі, хоч і нелегко про те говорити і я на те не годжуся, дещо скажу”. Сказав ігемон: “Про Христа розумування ваше ясно відкрий нам”. Тоді сказав святий Кодрат: “Початок буття світу — з Божою волею був, через слово ж Його створився і силою Духа Святого утвердився — так-бо хотів Отець. А тим Словом, що створило все творіння, є Син, а утвердив Дух Святий. Коли всі ж речі прекрасні і найкращі з визначенням їх початку і кінця Бог створив, захотів Творець, аби той, хто тими благами, які Він створив, буде насолоджуватися, дякуючи. Творця славив. Створив-бо рід людський, щоби йому все видиме подати у спадок, і вдихнув першому чоловікові дух життя, ввів його у рай, який є місцем насолод невимовних. Той же, зі створеною йому помічницею бачивши розмаїття гарних речей, зрадів і володіння райських садів прийняв для насолоди. Думали ж прабатьки наші, що, наскільки надзвичайно влаштував їх Бог у раю, достойно є дякувати своєму Творцеві і благодійникові, і так шляхом чеснот почали йти і Богом дану їм заповідь, щоб не куштувати з одного дерева, берегли. Але звабник, лукавий диявол, люттю кидаючись, в устах лукавство, всередині ж зло носячи, отруту, що в ньому була, виблював із заздрости до них, хотівши їх такого райського життя позбавити. Нищачи честь їхню, вклав їм бажання до переступлення Божої заповіді, що погодилися з тою лукавою радою. І було так, що ті, які жили в раю з Богом, відпали від благодаті Божої і позбулися раю — вигнані з нього. З того часу почали в бажаннях суєтних, наче гріховними путами зв’язані, бідувати ті, що спершу були учасниками Божої Слави. Проте Бог над творінням своїм змилосердився і, на неміч людську милостиво зглянувшись, захотів не божеством невидимим, але у плоть вбраним до нас, окаянних і втрачених, прийти і пожити, щоб так від пут ворожих звільнити нас — тих, що царству смерти поневолені, повернути нас на свободу і від загибелі визволити. Благоволив-бо, що Слово Його наприкінці літ, у Пречистій Діві Богородиці вселившись, через втілення вбралося в людину. Пречиста ж та Діва, зачавши від Духа Святого, Бога в тілі породила. І так очам людським воістину видно було в тілі Бога, якого ж Христом називаємо. Він-бо себе для людського пізнання виявив, Бог цей Істинний, й істинно в чоловіка від Діви одягнувся і, проти супостатної влади воюючи, межі вишнього царства свого поширив, смерті-бо устави скинув і її пелени розірвав силою божественною, пекло зруйнував і вивів звідти прабатьків з багатьма людьми, що від них походять, — і Спасителем нарекли Того, Хто першим усі народи і краї з погибелі врятував. Доброти ж своєї скарби відкривши, захотів, аби дари Його для всіх були спільними. І, визволивши всіх зі смути катівської, спадок свій від згуби вільним і цілим береже. Ніщо ж бо для Нього не є таємним: ані початок народження нашого, ані довгота чи короткість життя, ані відхід смертний, ані щось инше не є невідомим. Але те, що Отчим законоположенням уставлено. Синові до виконання є явне і відоме. Це той Христос, якого ми проповідуємо. Це Той, Хто турбується про спасення роду людського, це Той, Хто подає нам невичерпне багатство своєї благодаті. Він завжди і всюди є для тих, що служать Йому, — завжди присутній і допомагає”. Ігемон же, хоч і дивувався словам святого Кодрата, проте сказаній істині вірити не хотів. “Про речі високі, Кодрате, брехню говориш, видається мені, бо підпорядковуєш Бога бентегам людським. І про Нього кажеш, що зміг вміститися в лоно діви, яка Його в утробі носила і породила. І так розповідаєш про одного Бога, якого видно було на землі, що носив тіло людське, про іншого ж — що деінде є істинний Бог”, Сказав святий Кодрат: “Таїнства благочестя нечестивим людям випробовувати не годиться: бо не мала є то річ для пізнання, ані легко нікому не відкривається, ані ми не дозволяємо невірним переглядати святе. Добровільно Син Божий себе смирив, схилився до рабського образу, і Бог захотів стати людиною, аби витягнути нас із рабства бісівського. Ти ж, невірства і безбожництва сповнений, цього зрозуміти не можеш. Знай же, що ані підступним своїм лукавством, ані гнівними своїми погрозами не відкинеш нас від Христа, Господа нашого”. Тоді ігемон доброго раба Христового звелів оголеного залізом сильно бити. Слуги ж найнемилосердніші із жорстокістю наказане виконували. А святий мученик мужньо терпів, битий же, говорив до ката: “Чи не знаєш, ігемоне, що все насильство противне свободі і не має сили переконання? Переконуючи, неправедним і насильником себе виявляєш. Той же, хто радить і переконує, лагідним і людинолюбцем себе показує. Тому, муками нас до ідолопоклоніння переконуючи, не сподівайся притягнути нас насильством до нечестя свого, аби ми через страх відреклися благочестя. Бо ми, які любимо Христа, як на лукаві ласки не зважаємо, так і всіма муками, які на нас винайти можеш, не журимося. Христос-бо нам усі скорботи і болі надією винагороди полегшує й утверджує нас не скорятися супротивникові, великодушними й непереможними у страдальницькому подвизі робить”. Кат же, ще більше розлютований, звелів святого стрімголов повісити й кігтями залізними обдирати тіло його. Тоді, вогонь під ним розпаливши, обпалювати страстотерпця, але той все терпів мужньо, лишався непереможним.

Після цього ігемон до другого, тобто до святого Кипріяна, звернувся, облесними словами на своє однодумство навернути його намагався, але Кипріян святий, хоч і юний був літами, проте без боязні і мужньо до прийняття мук себе готував. А святий Кодрат до нього і тих, що з ним на рани готувалися і знімали одяг, казав: “О друзі і співподвижники мої, подумайте, наскільки багато доброго приготував вам Господь, честь за благочестя, слава за мучеництво, а найбільше, що сподобитеся бути достойними милості Ісуса Христа, Його ж допомога зверху до вас зразу надійде. Нині-бо годиться явити свою в Христа-бога непохитну віру, нині час подвигу надійшов, щоб усім серцем виконати закон любові, душу свою за Любого покласти, аби показати себе прикладом для всіх тих, що у подвиг страдальницький увійти за Христа хочуть. Будьте міцні у вашому терпінні на подив усім, хто дивиться на видовище це. Нині різниця між добрими і злими пізнається. Нині до збереження благочестя більша пильність нехай докладеться, аби не стали ви різноголосні у віруванні, але єдиної віри, єдиного сповідання тримайтеся, бо маєте перед Богом на Суді Страшному стати. Не покидайте шляху чеснот, бо вже мусите закінчити свій шлях і швидко звідси перейти до Христа. Доброго Бога добрим серцем сповідайте, не жалійте цвіту юності вашої, до нестаріючого вже зразу маєте перейти життя. Думайте, що є при дверях кінця, юні ж ви, легше вам перетерпіти за Христа Бога муки, бо маєте тілесну міць. Сміливо віддайте себе на муки і мужньо їх перетерпіть, щоб, перемігши ворога, прославитися від Господа і до числа святих мучеників на небесах бути зарахованими”. Кат же, слова святого Кодрата, до дружини сказані, чуючи, розгнівався серцем і зразу звелів Кипріяна святого, оголеного і повішеного, подібно, як же і Кодрата, мучити: биттям, струганням і вогнем припіканням. Тоді Діоннсія, після нього Анекта, потім Павла, на кінець Крискента однаково мучив і від них осоромлений і переможений був — засудив їх спершу на поїдання звірам, коли ж звірі святих мучеників не торкнулися, на порубання мечем віддав їх. Але спочатку за ноги зчеплених волочити по граді звелів. І коли це було, народ безчинний, а найбільше дітей багато палицями і камінням волочених святих мучеників били, допоки за град на місце смертне їх не виволокли. Там святі, випросивши трохи часу, помолилися старанно до Господа і схилили під меч святі свої голови. І потяті були місяця березня у десятий день. На місці ж тому, де відтяті були їхні чесні голови і земля кров’ю їхньою забагрянилася, витекло чистої води джерело на незабутній спомин Коринфському граду про страждання святих. Після убивства шістьох святих мучеників: Кодрата, Кипріяна, Діонисія, Анекта, Павла і Крискента — мучені були й інші взяті християни і в різний спосіб страчені: Діонисія другого ножем зарізали, Вікторина ж, Віктора і Никифора [Тертій вже ігемоном після Ясона настав] у ступу кам’яну вклали і на смерть стовкли. Клавдієві руки й ноги відтяли — і в стражданні він помер. Діодор у приготований для себе вогонь сам вскочив, як у чертозі світлому, спочив з миром. Серафіонові голову відтяли, Папія вкинули в море, також і Леоніда, за Венуста-ігемона, який після Тертія в Коринті був, після того як багато лютих мук перетерпів, у морі втопили.

На муки за Христа наважувалися і святі дружини, наслідуючи святого Кодрата і зберігаючи у своїх серцях його настанову, Хорісса, Нунеріє, Василіса, Ніка, Галі, Галина, Феодора і багато інших жінок, а також і чоловіки. Одні з них переселилися до Господа, будучи усіченими мечем, інші будучи потопленими у водах або вбитими іншими муками. Усіх їх разом із вождем і вчителем своїм святим Кодратом зараховано до лику мучеників, прийнявши переможні вінці з правиці Христа Бога, Якому слава з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь.