...
Житія святих,  Березень

Мученики Кодрат, Кіпріан, Діонісій, Анект, Павло, Крискент та інші з ними

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 10-й день

Коли гоніння велике на християн від царів і князів нечестивих настало, по-різному і люто сповідників Христових мучили й убивали і багато вірних, боячись нестерпних мук, покидали міста, доми і маєтки свої та, втікаючи, ховалися в пустелях, і горах, і проваллях земних, воліючи краще зі звірами, аніж з нечестивими ідолопоклонниками жити, щоби змогти без вади зберегти святу свою в Христа Господа свого віру. У ті люті часи жінка благовірна на ім’я Руфина із міста Коринфа через страх перед катами втекла до пустелі і ховалася, поневіряючись непрохідними місцями. Вагітною ж була, коли втекла із міста. Коли сповнилися дні, народила дитинча — хлопчика. У пустелі після народження небагато днів проживши, померла. Бог же, Котрий дає їжу усілякій плоті, розкриває долоню Свою і все наповнює благом (Пс. 103-27:28), не зневажив дитинча, яке в пеленах осиротіло, а став йому батьком і матір’ю, опікуном і годувальником. Хмарам Своїм заповідав зверху — і вони сходили з висоти й схилялися долі, солодку росу виточували в уста дитині і так, наче молоком чи медом, його годували, допоки, підрісши, сам не зміг зілля пустельне їсти, і жив у пустелі подібно до святого Іоанна Хрестителя, Богом бережений і Святим Духом наставлюваний і напоумлюваний до богобачення. Коли ж він став уже юнаком, знайшли його люди вірні і до міста привели, де ж читання книжного хлопець навчився і лікарського набув уміння, всякі у людей хвороби лікував. Але не так земного лікування вмінням, як же з небес даною йому благодаттю зцілював недуги людські. Проте, від перебування спільно з людьми і від шуму ухиляючись, бо з дитинства до пустельної безмовності звик, подальші свої дні й літа в горах та пустелях проводив, самотність люблячи і в богомисленні вправляючись, хоч і до міста часом приходив ради потреби людей; лікуванням тілесні хвороби, словом же Божим душевні недуги зцілюючи, був для всіх потрібний і корисний. Проте недовго в місті затримувався, знову в любу йому пустельну самоту відходив, у ній же і до старості наблизився. А ті, що його в Христі полюбили, в пустелю до нього приходили, бажаючи баченням святоліпного лиця його і слуханням богонатхненних слів його насолоджуватися і з цього користь одержувати. Таким був Кіпріан, а з ним Діонісій і Анект, Павло і Крискент, які й постраждали з ним разом за Христа Господа.

Страждання ж їхнє було таке. Від нечестивого царя Римського Декія прийшов до Коринфа ігемон Ясон мучити й убивати християн: бравши їх, кидав до в’язниці. У той час і святий Кодрат взятий був разом із блаженними друзями своїми Кіпріаном, Діонісієм, Анектом, Павлом та Крискентом і до в’язниці з ними до інших багатьох християн, що в путах були, вкинений. За деякий час ігемон Ясон, на нечестивому судищі сівши, вивів християн із темниці і поставив собі на допит. Був же серед них старий Кодрат святий, наче воєвода вибраного того Христового полку, що ішов перед усіма й насмілювався за всіх відповідати катові без страху. Почав-бо кат до святого говорити так: “Кодрате, що тебе обезумило, що на такі люті муки самовільно хочеш віддатися? Чи на що сподіваючись, без страху в’язницю і пута вибираєш, позбавляєш себе батьківщини і друзів? Чому не вибереш, царським законам скорившись і поклонившись богам, з нами щасливим бути і солодким цим насолоджуватися життям?” Кодрат же святий відповів: “Ніхто ж, розум маючи природний, солодкого цього життя не відречеться. Але тому що Бог його дарував, через те треба Того, Хто подарував, більше, ніж подароване, полюбити і за благодать такому Дародавцеві похвалами та доброчесним віддячити життям і Його славу нашим за нього стражданням розширити всюди. Ані не можна так любити коротке життя це, щоб позбутися його і, боячись, честь богоподібну приносити ідолам. Кого ж більшим і правдивішим можемо назвати за Того, Хто великими і вічними дарами благодатей нас від початку збагатив? З таких і стількох дарів кого іншого, якщо не Самого Христа Спасителя, можемо пізнати? Кого ж Спасителем наректи є достойним, окрім Іісуса, Який за нас муки і смерть перетерпів? Нам-бо, що добродійними хочемо бути, насамперед подбати належить, аби за істинну віру та благочестя перетерпіти муки і ніяк від віри та благочестя не відійти. А тим, які прихильників Божественних таїнств звабити й розбестити намагаються, і намір мають злий, і молитва на гріх. Годиться ж кожному вибирати краще, ось знову думати належить, щоби не одразу йти вслід за тими, які, здається, носять образ чесноти, а про справжні діла роздумувати: якщо вони є злими, більший страх загибелі приносять. Знай-бо, що ми праотців наших уставів дотримали, крокуємо до тих, що є кращі. Чому не намагаєшся більше ворожими промовами нас переконувати, щоб ми до твоєї частки приєдналися і, Христа покинувши, деінде відійшли? Істина нам є доброю Божою радницею, і закони благочестя для переконання мають велику силу. Вони подібні між собою, єднають нас. І далі міркуймо: за спільним законом природи всім належить померти, і ніхто від того закону смертного вільним бути не може. Коли ж смертна година настане, усі людські помисли і діяння, неправедно зроблені, загинуть і слава короткочасна на порох перетвориться. А ті, що добродійно і великодушно зроблені, доброчесним людям після смерті вічну готують славу. Ми-бо в нашому намірі до чеснот і мужнього за Христа страждання перебуваючи і в тому намірі певні, тим, котрі наслідувати нас хочуть, залишимо добрий приклад. Ті-бо, що праведно розуміють і вірують, ні про що більше не піклуються, лише прагнуть до тих, котрі кращі, мають світлі образи, які наставляють їх на досконалість”.

Ясон же, ігемон, до святого сказав так: “Кодрате, якщо Того шануєш Бога, Його ж благодіяннями з юності своєї насолодився, добре робиш, вдячним виглядаєш. Але знай, що. проповідуючи Христа, Котрий був людиною, природу Божу робиш суєтною”. Сказав Кодрат святий: “Якщо хочеш, ігемоне, гнів відклавши і лють змінивши на лагідність, правду побачити, то про великі речі, хоч і нелегко про те говорити і я на те не годжуся, дещо скажу”. Сказав ігемон: “Про Христа розумування ваше ясно відкрий нам”. Тоді сказав святий Кодрат: “Початок буття світу — з Божою волею був, через Слово ж Його створився і силою Духа Святого утвердився — так-бо хотів Отець. А тим Словом, Яке створило все творіння, є Син, а утвердив Дух Святий. Коли всі ж речі прекрасні і найкращі з визначенням їхнього початку і кінця Бог створив, захотів Творець, аби той, хто тими благами, які Він створив, буде насолоджуватися, дякуючи, Творця славив. Створив-бо рід людський, щоби йому все видиме подати у спадок, і вдихнув першому чоловікові дух життя, ввів його у рай, який є місцем насолод невимовних. Той же, зі створеною йому помічницею бачачи розмаїття гарних речей, зрадів і володіння райських садів прийняв для насолоди. Думали ж прабатьки наші, що, оскільки надзвичайно влаштував їх Бог у раю, достойно є дякувати своєму Творцеві і Благодійникові, і так шляхом чеснот почали йти і Богом дану їм заповідь, щоб не куштувати з одного дерева, берегли. Але звабник, лукавий диявол, люттю кидаючись, в устах лукавство, всередині ж зло носячи, отруту, що в ньому була, виблював із заздрості до них, хотівши їх такого райського життя позбавити. Нищачи честь їхню, вклав їм бажання до переступлення Божої заповіді, і вони погодилися з тою лукавою радою. І було так, що ті, які жили в раю з Богом, відпали від благодаті Божої і позбулися раю — вигнані із нього. З того часу почали в бажаннях суєтних, наче гріховними путами зв’язані, бідувати ті, котрі спершу були учасниками Божої Слави. Проте Бог над творінням своїм змилосердився і, на неміч людську милостиво зглянувшись, захотів не божеством невидимим, а у плоть вбраним до нас, окаянних і втрачених, прийти і пожити, щоб так від пут ворожих звільнити нас — нас, царству смерті поневолених, повернути на свободу і від загибелі визволити. Благоволив-бо, що Слово Його, “коли ж настаала повнота часу” (Гал. 4:4), у Пречистій Діві Богородиці вселившись, через воплочення одягнулося в людину. Пречиста ж та Діва, зачавши від Духа Святого, Бога в тілі породила. І так очам людським воістину видно було в тілі Бога, Якого ж Христом називаємо. Він-бо Себе для людського пізнання виявив, Бог цей Істинний, й істинно в людину від Діви одягнувся і, проти супостатної влади воюючи, межі вишнього царства Свого поширив, смерті-бо устави скинув і її пелени розірвав силою Божественною, пекло зруйнував і вивів звідти прабатьків з багатьма людьми, що від них походять, — і Спасителем нарекли Того, Хто першим усі народи і краї від погибелі спас. Доброти ж Своєї скарби відкривши, захотів, аби дари Його для всіх були спільними. І, визволивши всіх зі смути катівської, спадок свій від згуби вільним і цілим береже. Ніщо ж бо для Нього не є таємним: ані початок народження нашого, ані довгота чи короткість життя, ані відхід смертний, ані щось інше не є невідомим. Але те, що Отчим законоположенням уставлено, Синові до виконання є явне і відоме. Це той Христос, Якого ми проповідуємо. Це Той, Хто турбується про спасіння роду людського, це Той, Хто подає нам невичерпне багатство Своєї благодаті. Він завжди і всюди є для тих, хто служить Йому, — завжди присутній і допомагає”. Ігемон же, хоч і дивувався словам святого Кодрата, проте сказаній істині вірити не хотів. “Про речі високі, Кодрате, брехню говориш, видається мені, бо підпорядковуєш Бога бентегам людським. І про Нього кажеш, що зміг вміститися в лоно Діви, Яка Його в утробі носила і породила. І так розповідаєш про одного Бога, котрого видно було на землі, Котрий носив тіло людське, про іншого ж — що деінде є істинний Бог”, Сказав святий Кодрат: “Тайн благочестя нечестивим людям випробовувати не годиться: бо не мала є то річ для пізнання й легко нікому не відкривається, ані ми не дозволяємо невірним переглядати святе. Добровільно Син Божий Себе смирив, схилився до рабського образу, і Бог захотів стати людиною, аби витягнути нас із рабства бісівського. Ти ж, невірства і безбожництва сповнений, цього зрозуміти не можеш. Знай же, що ані підступним своїм лукавством, ані гнівними своїми погрозами не відкинеш нас від Христа, Господа нашого”. Тоді ігемон доброго раба Христового звелів оголеного залізом сильно бити. Слуги ж найнемилосердніші із жорстокістю наказане виконували. А святий мученик мужньо терпів, битий же, говорив до ката: “Чи не знаєш, ігемоне, що все насильство противне свободі і не має сили переконання? Переконуючи таким чином, неправедним і насильником себе виявляєш. Той же, хто радить і повчає, лагідним і людинолюбцем себе показує. Тому, муками нас до ідолопоклоніння схиляючи, не сподівайся притягнути нас насильством до нечестя свого, аби ми через страх відреклися благочестя. Бо ми, котрі любимо Христа, як на лукаві ласки не зважаємо, так і всіма муками, які на нас винайти можеш, не журимося. Христос-бо нам усі скорботи і болі надією винагороди полегшує й утверджує нас не скорятися супротивникові, великодушними й непереможними у страдальницькому подвизі робить”. Кат же, ще більше розлютившись, звелів святого головою донизу повісити й кігтями залізними обдирати тіло його. Потім, вогонь під ним розпаливши, обпалювали страстотерпця, але той все терпів мужньо, лишався непереможним.

Після цього ігемон до другого, тобто до святого Кіпріана, звернувся, облесними словами на своє однодумство навернути його намагався, але Кіпріан святий, хоч і юний був літами, проте без боязні і мужньо до прийняття мук себе готував. А святий Кодрат до нього і тих, що з ним на рани готувалися і знімали одяг, казав: “О друзі і співподвижники мої, подумайте, як багато доброго приготував вам Господь, честь за благочестя, слава за мучеництво, а найбільше, що сподобитеся бути достойними милості Іісуса Христа, Його ж допомога зверху до вас одразу надійде. Нині-бо годиться явити свою в Христа Бога непохитну віру, нині час подвигу настав, щоб усім серцем виконати закон любові, душу свою за Любого покласти, аби показати себе прикладом для всіх тих, що у подвиг страдальницький увійти за Христа хочуть. Будьте міцні у вашому терпінні на подив усім, хто дивиться на видовище це. Нині різниця між добрими і злими пізнається. Нині до збереження благочестя більша пильність нехай докладеться, аби не стали ви різноголосні у віруванні, а єдиної віри, єдиного сповідання тримайтеся, бо маєте перед Богом на Суді Страшному стати. Не покидайте шляху чеснот, бо вже мусите закінчити свій шлях і швидко звідси перейти до Христа. Доброго Бога добрим серцем сповідайте, не жалійте цвіту юності вашої, до нестаріючого вже одразу маєте перейти життя. Думайте, що ви є при дверях кінця (Мф. 24:33), юні ж ви, легше вам перетерпіти за Христа Бога муки, бо маєте тілесну міць. Сміливо віддайте себе на муки і мужньо їх перетерпіть, щоб, перемігши ворога, прославитися від Господа і до лику святих мучеників на небесах бути причисленими”. Кат же, слова святого Кодрата, до дружини сказані, почувши, розгнівався серцем і відразу звелів Кіпріана святого, оголеного й повішеного, подібно, як же і Кодрата, мучити: биттям, струганням і вогнем припіканням. Тоді Діонісія, після нього Анекта, потім Павла, на кінець Крискента однаково мучив і від них осоромлений і переможений був — засудив їх спершу на поїдання звірам, а коли ж звірі святих мучеників не торкнулися, на порубання мечем віддав їх. Але спочатку за ноги зчеплених волочити містом звелів. І, коли це було, люди безчинні, а найбільше дітей багато, палицями і камінням волочених святих мучеників били, допоки за місто на місце смертне їх не виволокли. Там святі, випросивши трохи часу, помолилися старанно до Господа і схилили під меч святі свої голови. І потяті були місяця березня у десятий день. На місці ж тому, де відтяті були їхні чесні голови і земля кров’ю їхньою забагрянилася, витекло чистої води джерело на незабутній спомин Коринфському граду про страждання святих. Після убивства шістьох святих мучеників: Кодрата, Кіпріана, Діонісія, Анекта, Павла і Крискента — мучені були й інші взяті християни та в різний спосіб страчені: Діонісія іншого ножем зарізали, Вікторина ж, Віктора і Никифора [Тертій вже ігемоном після Ясона став] у ступу кам’яну вклали і на смерть стовкли. Клавдієві руки й ноги відтяли — і в стражданні він помер. Діодор у приготований для себе вогонь сам вскочив і, як у чертозі світлому, спочив з миром. Серафіонові голову відтяли, Папія вкинули в море; також і Леоніда, котрий багато лютих мук перетерпів за Венуста-ігемона, який після Тертія в Коринфі був, у морі втопили.

На муки за Христа наважувалися і святі жони, наслідуючи святого Кодрата і зберігаючи у своїх серцях його настанову, Хорісса, Нунеріє, Василіса, Ніка, Галі, Галина, Феодора і багато інших жінок, а також і чоловіки. Одні із них переселилися до Господа, будучи усіченими мечем, інші будучи потопленими у водах або вбитими іншими муками. Усі вони разом із вождем і вчителем своїм святим Кодратом причислені до лику мучеників, прийнявши переможні вінці із правиці Христа Бога, Якому слава з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь.

Знайшли помилку