Страждання святих мучеників Анікита і Фотія і багатьох з ними

Місяця серпня на 12-й день

Никомидії, граді витинійському, перебував нечестивий цар Диоклитіян і на християн перед усім синклітом і народом розгнівався, поклав посеред міста багато знаряддя для мук: мечів, сокир, рожен, кігтів залізних, сковорід, коліс, казанів —і всі люті винаходи на муки, і звірів страшних приготував, бажаючи всім тим налякати тих, які називаються ім’ям Христовим. І послав грізні погрози у всі кінці царства Римського, говорячи багато образливого на єдинородного Сина Божого.

Був тоді в Никомидійському граді муж благородний і саном чесний, один із комитів на ім’я Аніїсит. Він сповнився ревності за Господом Богом, став перед царем і сміливо визнав Господа Ісуса Христа, істинного Сина Божого і Бога. І про перше його безначальне Різдво, і про останнє його Воплочення, яке прийняв задля нашого спасіння, добрими словами розповів, насміхаючись з ідольської зваби, називаючи богів язичницьких глухими та безсердечними. Також і тим, що поклоняються їм, дорікнув. Врешті сказав: «Погрози твої, о царю, на християн приготовані й поставлені, анітрохи нас не лякають, всі-бо муки маємо за ніщо, не поклонимося бездушним ідолам. Цар же сповнився гніву та люті, слів його богопроповідницьких слухати більше не стерпів і звелів і зразу відрізати йому язик. Але Аніїсит святий і після відрізання язика говорив ясно, славлячи Христа Бога. Битий був жилами худоби жорстоко й довго, що й кості його пройшли крізь шкіру. Він же ті муки, наче в чужому тілі, мужньо терпів, голосно взиваючи до людей, що на нього дивилися, проповідуючи, що Христос — єдиний істинний Бог. Тоді звелів цар віддати його на поїдання звірам. І випустили на нього лева страшного, що сильно ревів. Коли ж наблизився до мученика, став покірніший від ягняти, і тулився до святого, і піт, що був на чолі й лиці мученика, лапою, наче губкою, витер. Святий же скликнув, кажучи: «Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що визволив мене від зубів звіра цього. Прошу тебе, Владико, щоб Ти і в іншому подвизі простягнув мені допомогу правиці твоєї, щоб я зміг гнів ката перемогти й сподобитися прийняти від Тебе вінець. Коли так святий помолився, був землетрус, і капище Іраклія впало з його ідолом, і частина одна від стіни градської відвалилася й багатьох еллінів побила. Звелів тому цар мечем відтяти голову мученикові. Коли замахнувся кат мечем, аби стратити мученика, зразу руки йому ослабли, і сам впав на землю, і був нерухомий, наче неживий. Бачачи те, Диоклитіян звелів прив’язати мученика на колесі катувальному, що між гострим залізом було, й вогонь підкласти, і обертати колесо, щоб, і гострим залізом на частини різаний і вогнем обпалюваний, помер. Святий же мученик, коли його прив’язували до колеса, говорив: «Господи Ісусе Христе, звільни мене з катівні цієї задля тих, що тут стоять. Хай не лякаються, дивлячись на мене, але, бачачи швидку твою поміч, укріпляться стати мужньо проти ката і нехай приймуть переможний вінець від Тебе». І зразу пута на ньому розв’язалися, і стало колесо нерухомим, і вогонь погас. Звелів тоді кат наповнити оловом казан, і розварити, і вкинути в нього страждальця. І видно було ангела Господнього, який разом з мучеником у казан входив, і як тільки торкнувся мученик казана — зразу посудина з оловом вистигла і стала як лід.

Коли так Аніїсит святий за Христа подвиг здійснював, родич його, на ім’я Фотій, бачачи силу Христову, яка преславно берегла раба свого, відкинув весь страх і вийшов з-поміж людей, що дивилися, прибіг до святого мученика, обійняв його з любов’ю і поцілував, батьком й опікуном спасіння свого його називаючи і показуючи, що готовий з ним разом терпіти Христа ради всілякі муки. До царя крикнув, кажучи: «Осоромся, о ідолопоклоннику, боги твої — ніщо!» І сказав цар із гнівом до слуг: «Порубайте його мечем». І коли один зі слуг, оголивши меч, підняв його вгору, щоб ударити мученика в шию, обернулася, силою Божою, рука його з мечем на нього самого —і вдарив себе по колінах, і впав на землю, відійшовши. І зв’язали Фотія зі святим Анікитом веригами залізними і до темниці разом посадили.

Через три дні Диоклитіян вивів мучеників, кажучи до них: «Якщо послухаєте мене й поклонитеся богам, честю всілякою вшаную вас і маєтками збагачу». Святі ж відповідали: «Честь твоя і багатство хай будуть з тобою на загибель». Розлютився кат, звелів повісити їх нагих на катівні й залізними кігтями обдирати тіла їхні, тоді свічками палаючими обпалювати, після того камінням бити. Але у всіх тих муках були святі веселими й дякували Богові, що анітрохи не відчували болю, беріг-бо їх Господь неушкодженими задля слави імені святого свого. Після того прив’язали їх за ноги до диких коней і волочили. Але й так не здолав їх кат, збереглися без шкоди, і коли їх волочили — наче на колісниці їхали, співали, славлячи непереможну Господню силу, й один одного словами зміцнювали. Дикі ж коні раптом зупинилися, і ноги святих відв’язалися, і встали вони здорові.

Потім знову, за наказом ката, дуже їх били. І, розмішавши з сіллю оцет, вилили на рани їхні, і кинули до темниці. І перебували святі мученики в тій темниці три роки. Коли минуло три роки, знову виведено їх на муки. І звелів кат розжарювати громадську лазню три дні й замкнути в ній мучеників. Святі ж у лазні тій молилися до Бога. І тріснула лазня, і джерело води вийшло, і була їм прохолода. Коли сторожа через два дні відчинила лазню, то побачила, що святі живі в ній

I ходять і співають. І сповістили про те цареві. Він же, наче не вірячи, прийшов сам подивитися, а святі, побачивши царя, крикнули йому: «Це ми, о кате, у всіх муках переможці, ти ж —переможений й осоромлений!» І повернувся цар осоромлений, звелів взяти мучеників і тримати в путах, поки подумає, як їх стратити. І зробив велику піч, скріплену чотирма стовпами залізними, яка могла багато людей у собі помістити, і розпалив її, як колись Навуходоносор вавилонську, бажаючи вкинути в неї не дише цих двох святих мучеників, але і всіх, яких знайде, християн на спалення. Християни з жінками та дітьми, не чекаючи, поки нечестиві тягнутимуть їх до печі і вкинуть, самі до неї кинулися, голосно взиваючи: «Ми — християни, єдиного Бога шануємо!» Увійшли ж спочатку святі мученики Аніїсит і Фотій у ту піч, тоді і всі християни там зібралися, здійняли до неба руки і, помолившись, кинулися всередину печі й промовляли з полум’я, кажучи: «Дякуємо Тобі, всесильний Боже Отче, що через єдинородного Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, зібрав нас у вінець цей мученичий. Молимося Тобі, премилосердний, простягни згори руки твої і прийми душі наші у вічний спокій, який Ти приготував тим, що визнають Тебе». І так молячись, прийняли кінець.

Святі ж Аніїсит і Фотій три години у вогненній печі живі перебували. Тоді, помолившись, передали душі свої в руки Божі. І витягнули слуги тіла обох залізним знаряддям, і бачили, що анітрохи не пошкоджені вогнем, що навіть до волосся їхнього вогонь не торкнувся. І багато хто з невірних повірив у Христа Бога навіки. Амінь.