Місяця січня на 11-й день

Священносповідник Володимир народився 11 січня 1874 року в місті Петрівську Київської губернії в сім’ї священнослужителя Григорія Хіраско. Після закінчення Духовної семінарії Володимир Григорович працював учителем у церковнопарафіяльних школах. У 1899 році його висвятили на священика. У 1911 році отець Володимир був призначений настоятелем храму на честь ікони Божої Матері “Всіх скорботних Радість” у Мінську. Храм був побудований при училищі сліпих. У Мінську отець Володимир викладав Закон Божий у чоловічій і жіночій гімназіях. Крім того, він був членом Мінського єпархіального піклування про бідних духовного звання. Зведений у сан протоієрея. У 1919 році отець Володимир був заарештований, але незабаром звільнений. Вдруге протоієрея Володимира заарештували 29 грудня 1925 року за звинуваченням у зв’язку з Польським Генеральним консульством.
Парафіяни, намагаючись підтримати священика, писали йому до в’язниці: “Вельмишановний отче наш духовний Володимире! Вітаємо Вас зі святом Різдва Христового!… знайшлися і такі люди, які вважають Вас злочинцем і вже заарештували Вас і посадили до в’язниці за ту святу правду, якої велів слідувати Сам Іісус Христос. Зрозуміло, це вже давно відомо, що брехня правду дико ненавидить. Так чинив у Віфлеємі Ірод, який побив чотирнадцять тисяч немовлят для того, щоб знищити правду, а правда залишилася жити, і буде жити. Так і тепер чинять кваліфіковані безбожники, які перебувають при владі… Вони вважають Ісуса Христа злочинцем, ідуть стопами Ірода, Іуди-зрадника і всіх тих розбійників, які вбивали Христа… Дорогий, милий наш пастир! У сьогоднішній урочистий день Різдва Христового ми не в змозі Вас бачити… як нам боляче, як прикро, як мимоволі сльози ллються з наших очей за Ваше незаслужене страждання…”

“Дорогий отче Володимире! Вітаємо Вас зі святом Різдва Христового! Дай Бог Вам усього найкращого. Де Бог – там любов, а де любов – там щастя і радість навіки. Милий наш батюшка, Вас мучать за віру християнську. Ми не можемо ні спати, ні їсти з нагоди Ваших мук…”
Слідчі, знайшовши ці листи, зажадали від священика, щоб він назвав імена тих, хто писав, але отець Володимир категорично відмовився. У березні 1926 року його було засуджено до трьох років заслання, яке він був відправлений відбувати в місто Орел. Навесні 1929 року він повернувся до Мінська і став служити в тій самій церкві. Незабаром у газеті “Рабочий” з’явилася стаття, в якій отець Володимир звинувачувався в контрреволюційній діяльності.
26 березня 1929 року священика заарештували. Даючи свідчення на слідстві, він сказав: “У місто Мінськ з Орла я повернувся у вівторок 12 березня… перший раз богослужіння звершив у суботу 17 березня. Ніяких зустрічей і привітань ніхто мені не влаштовував. Я ж сам звернувся з привітанням до своїх парафіян, у якому говорив, що з радістю зустрічаюся з ними і дякую Богові за те, що неминучі в житті кожної людини прикрощі й тяготи віра в Бога допомогла мені перенести і що ця віра може полегшити тяготи життя кожного з християн, і тому слід бути твердим у вірі. Наступного дня, у неділю, я виголосив проповідь на тему про всепрощення… ця тема була обрана тому, що той недільний день носить назву “Прощеної неділі”… У середу на першому тижні Великого посту перед причащанням я говорив причасникам на тему: “Пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоєму”, закликаючи віруючих людей добрим життям дати можливість Господу згадати з їхнього життя хоч що-небудь добре… У двох останніх моїх промовах, виголошених мною 24 березня, жодних антирадянських або контрреволюційних гасел не було. У першій із них проводилася думка про те, що торжество православ’я полягає в доброму християнському житті… у другій промові, сказаній на пасії, тобто службі, присвяченій спогаду страждань Христа, я говорив про те, що всякого роду страждання і поневіряння в житті потрібно переносити покірно за прикладом Христа. Закінчуючи свої свідчення з приводу зазначених у кореспонденції газети “Рабочий” фактів, які нібито свідчать про мою контрреволюційну діяльність, я, власне кажучи, думаю, що ніяких фактів у цій кореспонденції немає…”
1929 року протоієрея Володимира Хіраско було засуджено до трьох років ув’язнення. З ув’язнення священик звільнився 1932 року тяжко хворим і через кілька місяців помер.