Сповідник Сергій Правдолюбов, Касимовський, пресвітер

Місяця грудня на 5-й день

Священносповідник протоієрей Сергій Правдолюбов народився 1890 року в селі Маккавеєво в Рязанській губернії в сім’ї вчителя Касимівського духовного училища (згодом протоієрея Успенської церкви м. Касимова, священномученика) Анатолія Правдолюбова. Рід Правдолюбових був священичим із середини XVII століття. Сергій Правдолюбов закінчив Рязанську Духовну семінарію та Київську Духовну академію, одружився і в 1915 році був висвячений на священика до Спаської церкви у слободі Кукарка у Вятській губернії (згодом місто Радянськ). 1919 року його було призначено настоятелем Троїцького собору в Кукарці. Тут йому одразу ж випало тяжке випробування. У місто прийшов каральний загін латиських стрільців, вночі вони пройшли з рейдом містом, заарештовуючи та розстрілюючи на ходу найвпливовіших людей міста. Підійшли до Троїцького собору і, розбудивши сторожа, зажадали сказати, в якому будинку мешкає “головний піп”. Сторож показав не на будинок благочинного і настоятеля собору отця Сергія, а на будинок колишнього настоятеля, який був у похилому віці і перебував на спокої, але для сторожа за багаторічною звичкою і був “головним попом”. Старого священика розбудили, вивели з дому і одразу розстріляли. Отець Сергій завжди пам’ятав цей випадок і завжди молився за розстріляного замість нього старого священика.
Ще раз того ж року отець Сергій уникнув смерті. Усіх священиків міста Касимова, у тому числі й отця Сергія, заарештували, звезли до лісу і наказали копати великий рів неподалік залізничної гілки. Все духовенство було впевнене, що копають могилу собі. Плакали, молилися. Потім під’їхав товарний склад, і начальник прокричав: «Вам, попам, не звикати до покійника! Ось ми й пригнали вас сюди розвантажити та закопати 4 вагони тухлої риби. Після цього, на мою команду, можете бути вільними». Під час того, як батько Сергій копав рів, думаючи, що риє собі могилу, помер його син, немовля Володимир.
У 1923 році отець Сергій із сім’єю (дружиною та п’ятьма дітьми) переїхав на батьківщину, до Касимова, де був призначений настоятелем Троїцької церкви. У 1929 році він був заарештований разом з багатьма іншими священнослужителями міста та району та засуджений до двох років позбавлення волі. Парафіяни не залишили його, постійно піклувалися про звільнення свого пастиря, і до Великодня 1930 року отця Сергія було звільнено. Наступний арешт був у 1935 році, разом із братом, ієреєм Миколою Правдолюбовим, і сином Анатолієм отця Сергія заарештували за “Справою Матрони Анемнясєвської”. Його засудили до 5 років ув’язнення і разом із сином відправили до Соловецького табору особливого призначення, а через 2 роки до Ведмежогорсклагу в Карелії.
Звільнився отець Сергій у 1943 році, він повернувся до Касимова, але Троїцька церква була закрита, та інших священицьких місць не було. Отець Сергій зі своєю сім’єю існував випадковими требами та тимчасовим служінням у тому чи іншому храмі під час хвороби штатних священиків. Матінка Лідія Дмитрівна працювала та допомагала прогодувати сім’ю. У грудні 1943 року протоієрей Сергій Правдолюбов був мобілізований на трудовий фронт у каменоломні у селищі Малєєво у Рязанській області. Протягом 3-х років він працював там як сторож. Ці каменоломні з видобутку білого каменю раніше були місцем роботи ув’язнених.
Здоров’я отця Сергія було надірвано, він довго не бачився з рідними, і 1944 року він написав духовний заповіт, який називався «Моїм дітям та онукам. Про те, як проводити пости і готуватися до сповіді та долучення Святих Христових Тайн».
У 1946 році отця Сергія було призначено настоятелем Спаської церкви в місті Спаську в Рязанській області. Наступного року його син Анатолій був висвячений у диякона до цієї церкви, а незабаром став священиком та її новим настоятелем, а його батько поїхав жити до села Лебедяня, і до кінця днів служив у місцевому храмі. Помер протоієрей Сергій Правдолюбов у 1950 році у віці 60 років. Його поховали у Касимові, у Троїцькій церкві.

Тропарі, кондаки, молитви та величання