Сповідник Никон (Бєляєв), Оптинський, ієромонах

Місяця червня на 25-й день

Преподобний оптинський старець Никон, сповідник (в миру Микола Митрофанович Бєляєв), народився 26 вересня 1888 року в Москві. Його дитинство пройшло у великій і дружній купецькій родині. Від батьків він успадкував любов до Церкви, чистоту і строгість вдачі. З роками у Миколи та його молодшого брата Івана виникло і зміцнилося свідоме прагнення до духовного життя. Вони вирішили піти в монастир, але не знали, в який. Порізали на смужки перелік російських монастирів і, помолившись, витягли смужку, на якій було написано: “Козельська Введенська Оптина пустинь”.

Вдома не перешкоджали благому рішенню, і 24 лютого 1907 року, в день обрітення глави Іоанна Предтечі, брати приїхали в Оптину. Їх обох із любов’ю прийняв преподобний старець Варсонофій, але якось особливо відзначив Миколу. З перших же бесід вони відчули незрозумілий тісний зв’язок один з одним, те, що називається “духовною спорідненістю”.

9 грудня 1907 року, в день святкування ікони Божої Матері “Несподівана Радість”, братів Бєляєвих було прийнято до числа скитської братії. У жовтні 1908 року брата Миколу призначили письмоводієм старця Варсонофія і звільнили від усіх послухів, окрім церковного співу і читання. До цього часу він стає найближчим учнем і співтаємцем старця Варсонофія, який, передбачаючи його високе призначення, готував його у свої наступники, передаючи йому свій духовний і життєвий досвід, керував його духовним життям.

У квітні 1910 року Миколай був пострижений у рясофор, а 24 травня 1915 року – у мантію. Він отримав ім’я Никон на честь святого мученика Никона (пам’ять 28 вересня). 10 квітня 1916 року преподобного Никона висвятили на ієродиякона, а 3 листопада 1917 року він удостоївся сану ієромонаха.

Після жовтневого перевороту Оптина була закрита, почалися гоніння. “Помру, але не піду” – так писав преподобний Никон у своєму щоденнику, будучи ще послушником монастиря. Ці слова виражали загальний настрій оптинської братії. Працездатні ченці створили “сільськогосподарську артіль”, що давала прожиток. Саме тоді преподобний Никон ревно трудився, роблячи все, що тільки можливо, щоб зберегти монастир. В Оптиній було важко, але служба в храмах тривала. Перший раз його заарештували 17 вересня 1919 року. Влітку 1923 року монастир було остаточно закрито; братію, крім двадцяти робітників при музеї, вигнали на вулицю. Настоятель преподобний Ісаакій, відслуживши останню соборну літургію в Казанському храмі, передав ключі від нього преподобному Никону, благословив служити і приймати прочан на сповідь. Так преподобний Никон за святий послух настоятелю став останнім оптинським старцем. Тоді ж преподобний Нектарій, який перебував на засланні, став направляти своїх духовних чад до преподобного Никона. До цього преподобний Никон не наважувався давати поради тим, хто звертався до нього, а коли почав приймати народ, то, даючи поради, завжди посилався на слова оптинських старців. Вигнаний з обителі в червні 1924 року, він оселився в Козельську, служив в Успенському храмі, приймав народ, виконуючи свій пастирський обов’язок. У ті страшні роки вірні чада Церкви особливо потребували зміцнення і розради, і саме такою духовною опорою був преподобний Никон. Його заарештували в червні 1927 року разом з отцем Кирилом (Зленком). Три страшні роки провів преподобний Никон у таборі “Кемперпункт”.

Після закінчення терміну його засудили до заслання в Архангельську область. Перед відправкою лікар знайшов у преподобного Никона важку форму туберкульозу легенів і порадив просити про зміну місця заслання. Звиклий все робити за послух, преподобний Никон попросив поради в отця Агапіта, засланого разом із ним. Той порадив не опиратися Божій волі, і преподобний Никон змирився.

3/16 серпня 1930 року його “перемістили” з Архангельська в місто Пінегу. Хворий, він довго поневірявся в пошуках житла, поки не домовився з мешканкою села Воєпола. Крім високої плати, вона вимагала, щоб батюшка, як батрак, виконував усі важкі фізичні роботи. Стан здоров’я преподобного Никона погіршувався з кожним днем, він недоїдав. Одного разу від непосильної праці він не зміг встати. І тоді господиня стала гнати його з дому.

Отець Петро (Драчов), теж засланий оптинець, перевіз вмираючого до себе в сусіднє село і там доглядав за ним. Фізичні страждання не затьмарили духу вірного раба Божого: занурений у молитву, він сяяв неземною радістю і світлом. В останні місяці своєї хвороби він майже щодня причащався Святих Христових Таїн. У самий день його блаженної кончини, 25 червня/8 липня 1931 року, він причастився, прослухав канон на вихід душі. Обличчя покійного було надзвичайно біле, світле, усміхнене чомусь радісно. Промислом Божим на поховання блаженноспочилого старця преподобного Никона одних священнослужителів зібралося дванадцять осіб. Він був відспіваний і похований за чернечим чином на кладовищі села Валдокур’є. Господь, дарувавши Своєму вірному слузі мирну кончину, і після преставлення вшанував його відповідним до його сану і заслуг похованням.

Пам’ять про нього жива в душах тих, хто любить і пам’ятає його. У день блаженної кончини преподобного отця нашого Никона оптинські насельники починаючи з 8 липня 1989 року служать панахиди на місці його спочинку на цвинтарі на Валдокур’ї. Життя праведних починається після їхньої кончини…