Сповідник Микола Лебедєв, пресвітер p1ar0fvg648m9ia01ne0121i67f3
Житія святих,  Серпень

Сповідник Микола Лебедєв, пресвітер

Місяця серпня на 19-й день

Священносповідник Микола Лебедєв народився 1869 року в селі Бережай Бежецького повіту Тверської губернії в сім’ї паламаря Василя Лебедєва. Сім’я була з бідних, і весь курс Тверської Духовної семінарії Микола навчався за казенний рахунок. У 1893 році він з відзнакою закінчив семінарію, і начальство як одному з найкращих учнів запропонувало йому продовжити за казенний рахунок освіту в Духовній академії. Але Микола відмовився від цієї пропозиції і поступив псаломщиком у храм у селі, де він народився і де служив колись його батько. Тут він пробув півроку і 1894 року його висвятили на священика до храму Казанської ікони Божої Матері в селі Власьєво, розташованому за кілька верст від Твері.
Село Власьево – одне зі старовинних сіл Тверської губернії. Перша письмова згадка про нього відноситься до середини ХVII століття. Тут на той час діяв дерев’яний храм на честь святителя Миколая чудотворця. Парафіянами храму тоді були сім’ї місцевих землевласників – Бабарикіни, Угрюмови – і селяни, що жили тут. Під час польсько-литовської навали місцеве населення стало учасником військових дій, храм спорожнів і врешті-решт зруйнувався. Близько п’ятдесяти років у селі не було храму, і тільки 1732 року власники села звернулися до архієпископа Тверського Феофілакта (Лопатинського) з проханням благословити їх на будівництво нового дерев’яного храму на пам’ять Казанської ікони Божої Матері, що з’явилася заступницею російського народу у смутні часи. Храм був побудований, але через деякий час також став непридатним. У 1779 році поміщиця села Власьєво отримала дозвіл єпископа Тверського Арсенія (Верещагіна) на будівництво кам’яного храму в ім’я Казанської ікони Божої Матері з боковим вівтарем Миколи чудотворця. Почалося будівництво храму, і в 1781 році боковий вівтар в ім’я Миколи чудотворця освятили, але потім будівництво розтягнулося на двадцять років, оскільки благодійниця виїхала з Власьєва, а її зять розтрачував гроші, призначені для будівництва церкви. У результаті храм був повністю збудований і освячений тільки 1799 року.
Відразу ж після початку служіння в Казанському храмі отець Миколай став вживати діяльних заходів щодо виховання парафіян у дусі православної моральності та викорінення пороків.
3 листопада 1929 року священика було засуджено до трьох років ув’язнення в Соловецький концтабір, де він пробув до 9 серпня 1931 року, а потім його вислали в місто Мезень Архангельської області. У липні 1932 року отця Миколу перевели в Архангельськ, а потім вислали в Усть-Куломський район у село Керчем’я Комі області. 19 серпня 1932 року закінчився термін заслання священика. Для виїзду з місця заслання була потрібна згода місцевого ОДПУ, але її не дали, і священик ще на рік залишився в Керчем’ї.
Дочка отця Миколи домоглася зустрічі з членом Верховного суду РРФСР Аароном Сольцем і виклала йому, хто був її батько і суть свого прохання. На заяві, поданій дочкою, він наклав резолюцію про звільнення священика. На закінчення зустрічі вона запитала його: “Чи можу я дізнатися про результати свого клопотання і коли?” – “Ваш батько приїде до вас, ви й дізнаєтеся”, – відповів той.
Влітку 1933 року становище священика сильно погіршилося. Посилки, які надсилала донька, через далекість відстані та утрудненість у засобах сполучення доходили нерегулярно і зі значним запізненням. Здоров’я отця Миколи в цей час сильно похитнулося, і він став швидко слабшати. Дочка священика знову написала листа Сольцу, закінчивши його словами: “Буду вірити, що ви за всієї своєї важливої роботи дотримаєте свого чесного і стійкого слова комуніста, і я дочекаюся, що мій батько справді приїде до мене”.
Однак, незважаючи на всі обіцянки влади, він не повернувся додому. Священик Микола Лебедєв помер на засланні в селі Керчем’я Усть-Куломського району Комі області 1 вересня 1933 року і був похований на сільському цвинтарі в безвісній нині могилі.
Після арешту отця Миколи храм у селі Власьево було закрито, знову його відкрили лише 1989 року. Це був перший храм у Тверській єпархії, в якому відновилося богослужіння після кількох десятиліть гонінь на Російську Православну Церкву.