Сповідник Георгій Коссов, пресвітер p1arfsepf661v1vrn1hc2skq1pqj3
Житія святих,  Серпень

Сповідник Георгій Коссов, пресвітер

Місяця серпня на 26-й день

Істинний сповідник віри Христової протоієрей Георгій Олексійович Коссов народився 4 квітня 1855 року в селі Андросове Дмитровського повіту Орловської губернії.
Батьки прагнули дати Георгію гарну освіту. Спочатку він навчався в сільській школі, коли постало питання про продовження освіти, Георгій послухався поради батьків, які невпинно наставляли сина в правилах християнського благополуччя.
У семінарії Георгія Коссова відрізняла чистота душевна, смиренність і прояв любові нелицемірної. Побожний інтерес він виявляв до вивчення Святого Письма і праць Святих Отців, любив віддаватися молитвам і співу псалмів.
Після семінарії він пішов учителювати до себе на батьківщину, у Дмитрівський повіт, у земську школу. Уроки, до яких Георгій Коссов готувався з особливою ретельністю, були нібито малими проповідями, зверненими до самого серця дітей, які не могли не відчувати турботу і любов учителя. На іспитах він завжди отримував нагороди за своїх учнів. Коли Георгій Коссов став завідувати школою, яскраво проявився його педагогічний талант, помічалися у випускниках його школи богобоязливість, зразкова дисциплінованість і розвинені практичні навички.
А у вільний час Георгія нестримно тягнуло до храму. Він любив служби так, немов храм був рідною його домівкою. І це був поклик Божий до усвідомленого подвижництва.
Серйозна хвороба не втримала Георгія від подвигу в ім’я Христове. І в міру того, як посилювалися його молитовні прохання, зміцнювалася в нього надія на Всевишнє милосердя.
Георгій одружився з дівицею простого звання, сиротою, безприданницею, але благочестивою. У 1884 р. Георгія Коссова висвятили на священика і призначили на найбіднішу парафію в Орловській єпархії – село Спас-Чекряк Болховського повіту. І на цьому місці Господь прославив його ім’я.
Бідне становище парафії з 14 дворів жахнуло нового священика, і йому стало зрозуміло, чому тут не тримався причт.
За дві версти від села стояла стара й порожня церква, де під час служби навіть Святі Дари замерзали, – ось де він мав служити. А серця селян так були далекі від церкви і від Бога, що молодий священик одразу ж впав у розгубленість.
Не одну безсонну ніч провів у роздумах о. Георгій. Георгій, коли ж стало несила від безвиході, вирішив він піти до чоловіка високого за духовними заслугами, в Оптину пустинь. Там стояв на Божественній варті великий подвижник, прикрашений рясними духовними обдаруваннями – о. Амвросій. Старець приймав людей, деяких окремо, або всіх на загальне благословення, спочатку чоловіків, а потім жінок.
О. Георгій стояв у натовпі, далеко від входу. Коли нарешті старець з’явився, у білому балахоні й хутряній рясці, він зупинився на сходинці перед народом, який розступився, помолився перед поставленою іконою Божої Матері “Достойно є”. Потім уважно глянув у натовп. І яке ж велике було здивування о. Георгія, коли старець став вабити його через натовп до себе. Але ж він ніколи не бачив і не чув про Георгія Коссова, який і в монастир прийшов без ієрейського одягу. А старець заговорив: “Ти, ієрей, що там таке задумав? Прихід кидати?! Храм, бачиш, у нього старий, завалюватися став. А ти будуй новий, та великий, кам’яний, та теплий, та підлоги в ньому, щоб були дерев’яні: хворих привозитимуть, то їм щоб тепло було. Ступай, ієрей, додому, ступай, та дурість-то з голови викинь! Пам’ятай: храм-то будуй, як я тобі кажу. Ступай, ієрей. Бог тебе благословить!
Із великим подивом сприйняв о. Георгій повеління прозорливого прозорливого. Георгій повеління прозорливого старця. Як спорудити кам’яний храм, можна сказати, в пустелі! Яку старанність і працю треба покласти!
Повернувшись у Спас-Чекряк, о. Георгій вирішив продовжити своє служіння. Георгій вирішив продовжити своє служіння при храмі тутешньому, ще не відаючи, що цю обитель він зробить місцем подвигів, щоб було прославлено ім’я Бога. Він приступав до служіння з благоговійним трепетом. У молитві його осяювала радість очікування явлення слави Божої, а душа його переповнювалася захопленням від чудових справ Господніх. Перенесені спокуси розвинули в ньому смиренність, страх Божий зміцнив його подвижництво. Благодать просвітила його розум.
У святкові дні, особливо 22 жовтня, в день святкування Казанської ікони Божої Матері о. Георгій особливо довго і старанно молився. Георгій особливо довго і старанно звершував Богослужіння. І цього дня до Спаса-Чекряка стали прагнути не тільки парафіяни, а й паломники з інших місць.

А після служби, коли вони підходили до о. Георгія із запитаннями, він відповідав докладно і душеспасительно. Якось виходило в нього відразу ж зрозуміти духовний стан людини, її духовну хворобу, вказував він насамперед християнські засоби лікування недуг. Люди стали виявляти до нього велику вдячність і шанування.
Швидко поширилася слава про подвижницьке життя і рясні чесноти вірного пастиря. Народ у великій кількості стікався до Спаса-Чекряка, бажаючи побачити чудове житіє сповідника віри, отримати від нього благословення, почути слово повчання.
Назавжди залишалася в серці людей, які побували на богослужіннях у Спас-Чекряку, пам’ять про ті духовно солодкі хвилини, якими втішила Цариця Небесна через Її чудотворну ікону. Не тільки пишністю й урочистістю вирізнялися служби тут, а якимось проникливим настроєм служіння священика Господу і Його Пречистій Матері, небесним Силам.
З усіх боків, а Спас-Чекряк знаходився на кордоні трьох губерній – Орловської, Калузької та Тульської, – йшли до батюшки за порадою люди різних звань і статків, статі та віку. Для приїжджих у нього був навіть збудований мандрівний будинок, щось на кшталт готелю, збудований із цегли, зробленої на своєму цегельному заводі. Свою господарську діяльність батюшка і почав з того, що влаштував у 1896 р. невеликий цегельний завод. На ньому й працювали парафіяни села. А приїжджі не тільки отримали дах над головою, батюшка приходив до них, разом вони куштували трапезу, він також відповідав на безліч запитань.
За даною благодаттю Божою о. Георгій зціляв людей. До нього привозили і біснуватих. Вони жахливо мучилися, одержимі ніби втрачали розум, приходили в несамовитість. Шаленіли, кричали, волали, іноді падали до ніг священика. Він молився, окроплював їх святою водою, і темні сили залишали хворих. Випадки зцілень були численні й щоденні. Бувало не раз, що хворого, розслабленого підносили до батюшки, а зі Спас-Чекряка він ішов бадьоро, на своїх ногах, підносячи молитви до милосердя Божого.
Для важко стражденних і хворих подвижник відкрив у Спас-Чекряку лікарню. Щодня він у ній робив “обходи” хворих, виліковував тих, кого рідні вже не сподівалися бачити здоровими.
Подвижника так шанували і вірили в його невпинне заступництво, що вважали, що, якщо батюшка помолиться, Господь обов’язково виконає його прохання. І Бог справді прислухався до слів праведника, прославленого даром прозріння. Пророцтва батюшки підносилися людям у повчанні Заповідей Божих. І слово його було джерелом зцілень для віруючих.
У 1896 році почалося будівництво храму на виконання веління отця Амвросія. А 1905 року вже красувався чудовий трипрестольний храм в ім’я Преображення Господнього, що знаменує справді преображення всього життя в цьому, нещодавно ще глухому селі, де текло сіре, нудне, голодне життя, в місці, яке не називали інакше, як Богом забуте. І, перетворилося воно на місце Божої слави.
Великі благодіяння Божі були явлені в Спас-Чекряку подвижнику за його святе житіє. Люди не втомлювалися дивуватися його благочестю, а Сила Божа спонукала його на дедалі більші справи.
Не маючи коштів, а сподіваючись тільки на чудодійну допомогу, о. Георгій, прийнявши вінець. Георгій, який прийняв вінець доброти з рук Господніх, почав влаштовувати в селі притулок. У Спас-Чекряку виникло небачене досі на Русі місце порятунку сиріток. Цей притулок для ста п’ятдесяти селянських сиріт о. Георгій, окрилений любов’ю до Бога, створював за допомогою людей і простого звання, і знатних, благородного походження. Вони несли свої копієчки і надбання.
До мудрого пастиря Христового прийшли вірні сподвижники – педагоги і вихователі. А начальство і духовне керівництво взяв на себе отець Георгій, подаючи всім приклад працьовитості, стриманості та смирення, уникаючи суєти світу.
22 жовтня 1903 р., у день святкування ікони Казанської Божої Матері, відбулося в Спас-Чекряку освячення другокласної школи, якої не було навіть у повіті. Освячення школи перетворилося на всенародне свято в Спас-Чекряку, на яке приїхали духовенство, губернські та повітові представники влади, духовні діти о. Георгія, шанувальники його святого. Георгія, шанувальники його святості.
У парафії о. Георгія було збудовано ще кілька шкіл: Сиголаївська (с. Сиголаєве), Шпилівська (с. Шпилеве) та Меркулівська (с. Меркулово), у яких о. Георгій був піклувальником і шанувальником його святості. Георгій був піклувальником і законовчителем. Його шанували благодійником і Болховського повіту, і всієї землі орловської. Без благословення о. Георгія в повіті не починалася жодна справа, за порадою, за допомогою обов’язково їхали до нього.
Звідусіль їхали до Спаса-Чекряка люди різних станів і станів, знатні й простолюдини, щоб переконатися в істинності тієї слави, яка поширилася про цей світлий куточок у глибині Росії.

Відвідав Спас-Чекряк класик російської літератури М. Пришвін, і про ті чудеса, що явилися в Спас-Чекряку, він написав нарис “Новая земля”. Розповідав він і про святий колодязь батюшки Єгора, і про велику віддану віру шанувальників подвижника, і про дивовижні випадки прозріння і лікування християн.
Високо шанував подвижника святий Іоанн Кронштадтський і виговорював орловським прочанам, навіщо вони їздять до нього, коли у них є такий святий батюшка, який заслужив своїм богоугодним життям любов у Господа.
Наступного дня після жовтневого перевороту о. Георгія в Спас-Чекряку відвідав Орловсько-Севський єпископ Серафим (Остроумов), майбутній новомученик. Після бесіди з прозорливцем він покинув його будинок зі сльозами на очах.
Доручаючи себе Промислу Божому, о. Георгій продовжував втішати свою паству. Георгій продовжував втішати свою паству, яка проживає в настільки бунтівному світі. І завдяки його святим зусиллям Спас-Чекряк був ніби острівцем посеред розбурханого моря.
Церкву відокремили від держави. Влада стала розпалювати ненависть до неї і духовенства. Переслідувати стали всіх духовних осіб та їхніх родичів.
Восени 1918 року червоноармійці приїхали і за батюшкою в Спас-Чекряк, щоб забрати його до в’язниці. Але, побачивши його незвичайну лагідність, смиренність і велелюбність, дещо навіть розгубилися: як таку людину заарештувати?
У повітовій в’язниці не відали, що робити з новим знаменитим арестантом, як же записувати його у вороги народу. На свої кошти утримував сирітський будинок, кілька шкіл, цегельний завод, лікарню, завжди допомагав селянам. Люди його любили і стіною були за нього. Зі здивуванням дивилися більшовики на високу особистість пастиря, в очах якого сяяла справжня любов до Бога і людей та бажання служити їм до останнього подиху.
Промисел Божий продовжував зберігати угодника серед заколоту, що розбушувався. Влада випустила його з в’язниці, побоюючись гніву народного. Але на початку двадцятих років у Спас-Чекряк прибула спеціальна комісія з вилучення церковних цінностей і зажадала здати всі вироби із золота і срібла. Цінностей у священика не виявилося, його звинуватили в приховуванні, заарештували, відправили вже не в повітову в’язницю, де могли до нього проявити якусь поблажливість, а в губернську.
Бажаючи принизити його сан, служителі в’язниці давали отцю Георгію виконувати найбрудніші принизливі роботи. Але інші арештанти самі прагнули виконати їх, всіляко захищаючи батюшку, що полюбився їм, від утисків. Влада і цього разу не змогла пред’явити батюшці доказів його винності і знову була змушена відпустити. Бог продовжував оберігати свого угодника.
Життєві негаразди і невпинні пастирські труди погіршили здоров’я священика. Почалися болі в шлунку, печінці. Хвороба сковувала так, що не було сил встати на ноги.
Але й на смертному ложі не полишав батюшка своєї дбайливості про ближніх, не відмовляв людям, які приходили до нього, приймав їх лежачи і говорив їм: “Все. Залишаю вас. Сподівайтеся тепер на Бога. А до мене з вашими бідами приходьте на могилку, як до живого. Як і раніше, буду за вас молитися і вам допомагати”.
Перед смертю о. Георгія обвалився святий колодязь у Спас-Чекряку, а неподалік забило нове джерело. Батюшці принесли з нього води. Він помолився над нею, попросив вилити воду в джерело, яке, як заповідав, стане священною криницею, буде тепер зцілювати віруючих.
Помер він 26 серпня 1928 року за старим стилем. Усіх років його земного життя понад 73. Безліч народу поспішало до Спаса-Чекряка, бажаючи віддати борг шанування і любові, попрощатися з тим, хто жив заради Бога. Владі не вдалося заборонити поклоніння покійному. Плач стояв за ним великий. Багато хто тільки тепер зрозумів, до якої святості був долучений.
Труну з тілом у величній хресній ході обнесли навколо церкви і поховали святого біля церкви біля вівтаря.
Минули десятки років, багато чого змінилося і в Росії, і в Спас-Чекряку. Але незмінно з’явилося те, що не може рука людська зруйнувати – справи Божі. Не загладилася і впевненість у святості о. Георгія Коссова. Духовні діти його поставили пам’ятник і огорожу на могилі. До неї “не заростала народна стежка”. Люди відчували на собі допомогу від молитов до о. Георгія, ставали свідками чудес за його представництвом. Він з’являвся у сновидіннях, люди зцілювалися, купаючись у батюшкиній святій криниці.
У серпні 2000 року на ювілейному Архієрейському Соборі Георгій Коссов за своє святе житіє був канонізований у чині священносповідника. Орловське духовенство знайшло мощі священносповідника Георгія Коссова в день пам’яті Великомученика Георгія Побідоносця, який у дні земного буття батюшки був його ангелом-охоронцем. І відтепер 9 грудня буде днем обрітення святих мощей священносповідника Георгія Коссова.