Сповідник Гео́ргій (Лавров), Даниловський, архімандрит p1eca7nju01guj16kc16t71t4u1uee3
Житія святих,  Червень

Сповідник Гео́ргій (Лавров), Даниловський, архімандрит

Місяця червня на 21-й день

Преподобномученик Георгій, архімандрит (в миру Лавров Герасим Дмитрович Лавров) народився 28 лютого 1868 року в Єлецькому вузді Орловської губернії в благочестивій, заможній селянській родині. Герасим закінчив лише три класи школи. Одного разу, коли йому було 12 років, він із батьками приїхав на Богомілля до Оптинської пустині й підійшов під благословення до старця Амвросія. Старець обійняв його за голову, благословив і сказав, що йому слід залишатися тут. Але тільки з 1898 року, після смерті батька, Герасим став послушником Введенської Оптиної пустелі, де 1899 року його постригли з ім’ям Георгій, і 1902 року висвятили на ієромонаха. Відомо про його розбіжності в питаннях управління скитом зі скитоначальником старцем Варсонофієм (Пліханковим), що спричинило в Оптиній поділ у середовищі ченців – подія досі там нечувана.

З 1915-го по 1918-й рік отець Георгій був настоятелем Георгіївського монастиря в місті Мещовську Калузької губернії.

Після закриття монастиря в грудні 1918 року, батюшка був звинувачений у “таємній змові” і “зберіганні зброї”. З Мещовської в’язниці батюшку разом із групою заарештованих повезли до в’язниці Калуги, де їх мали розстріляти. Перед цим отцю Георгію було чудесне видіння, після якого він утішив усіх заарештованих, сказавши, що вони залишаться живі. І справді, їхній вагон чомусь причепили до іншого поїзда, що йшов до Москви. Після прибуття в Москву заарештованих помістили в Таганську в’язницю Москви. Поки проводили дізнання, в 1919 році вийшла амністія і розстріл замінили п’ятьма роками ув’язнення.

До 1921 року батюшка перебував в одиночній камері. У в’язниці він переніс операції. Тюремний лікар Жижиленко (майбутній таємний єпископ Максим) навчив його медичним навичкам, і старець був поставлений на посаду санітара, завдяки чому мав доступ до найрізноманітніших людей, зокрема й до камер смертників. Батюшка сповідував і причащав охочих, намагався всіх утішити і підбадьорити. Іноді він зі сльозами вмовляв вмираючих сповідатися, якщо бачив, що людина йде з цього життя озлобленою.

У Таганській в’язниці він отримав благословення на старчество від митрополита Кирила (Смирнова). З в’язниці отець Георгій був узятий “на поруки” майбутнім священномучеником Владикою Феодором (Поздєєвським), який надав йому можливість проживання і служіння в очолюваному ним Свято-Даниловому монастирі. Там батюшка приймав безліч людей у келії при вході в Покровську церкву. Хоча він був малоосвіченим, до нього йшла інтелігенція, молодь. “Золотце, золотий мій, дитино” – так він звертався до людей. Старець мав дар розрізняти душевні й духовні хвороби. У нього часто бував Тверський архієпископ Тадей (Успенський, пам’ять 18 грудня).

Під час розбіжностей, що виникли через декларацію митрополита Сергія, отець Георгій переконував братію не вносити нових розділень у Церкву і залишився на боці Заступника Патріаршого Місцеблюстителя.

У травні 1928 року батюшку заарештували вдруге. Його звинуватили в тому, що “відігравав роль старця в чорносотенному монастирі, вів антирадянську пропаганду серед контингенту, що його обслуговував”.

Батюшку засудили до трьох років заслання в селище Кара-Тюбе Уральської області (нині Казахстан). Там він жив у важких умовах, але втішався звершенням Літургії у своїй хатинці. На засланні батюшка захворів на рак гортані.

Після звільнення старець оселився в Нижньому Новгороді. Насилу вдалося духовним чадам знайти для нього кімнатку. 21 червня (4 липня н. ст.) 1932 року після причащання Святих Таїн отець Георгій помер і був похований на місцевому Бугровському кладовищі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобноисповеднику Георгию Даниловскому, глас 2

Изде́тска мона́шескую жи́знь возжела́л еси́,/ преподо́бне о́тче Гео́ргие,/ в не́йже любо́вь Христо́ву стяжа́в,/ па́стырь до́брый мно́гим лю́дем бы́л еси́,/ последи́ же и изгна́ние претерпе́в,/ венце́м испове́дничества украси́лся еси́./ И ны́не, предстоя́ престо́лу Святы́я Тро́ицы, непреста́нно моли́// спасти́ и просвети́ти ду́ши на́ша.

Кондак преподобноисповеднику Георгию Даниловскому, глас 4

Ева́нгельским сло́вом вооружи́вся,/ вся́ку ско́рбь жития́ сего́ тле́ннаго и непостоя́ннаго претерпе́л еси́,/ утеша́я ча́д твои́х любо́вию, я́же во Христе́ Иису́се,/ преподо́бне Гео́ргие, Дани́ловская похвало́,// моли́ Христа́ Бо́га спасти́ на́с, чту́щих тя́.

Молитва преподобноисповеднику Георгию Даниловскому

О, пресла́вный уго́дниче Бо́жий, преподо́бне о́тче Гео́ргие, Дани́ловы оби́тели похвало́ и украше́ние! Ты́ от ю́ности своея́ мона́шеское житие́ возжела́л еси́, в не́м же подвиза́вся, любо́вь Христо́ву стяжа́л еси́, и бы́л еси́ па́стырь до́брый притека́ющих к тебе́; последи́ же изгна́ния и мно́ги ско́рби претерпе́в, Небе́сное Ца́рство насле́довал еси́. И ны́не при́зри на на́с, ча́д твои́х, моля́щихся тебе́, и упра́ви ду́ши на́ша ко спасе́нию; оби́тель же на́шу святу́ю ми́ром и благоче́стием утверди́ и в ве́ре правосла́вней на́с укрепи́, да чи́стым житие́м благоугоди́м Бо́гу, Ему́ же вся́кая сла́ва подоба́ет, че́сть и поклоне́ние, во ве́ки. Ами́нь.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку