Житія святих,  Серпень

Сповідник Димитрій Крючков, пресвітер

Місяця серпня на 27-й день

Священносповідник Димитрій народився 10 вересня 1874 року в селі Ляхівка Глухівського повіту Чернігівської губернії в сім’ї селян Івана та Євдокії Крючкових.
1882 року разом з іншими малоземельними селянами сім’я Крючкових виїхала в Омську губернію і оселилася в селі Різдвянка неподалік від міста Татарська. Але восьмирічний Дмитро не поїхав із батьками: у день їхнього від’їзду він утік і сховався. Для того, щоб прогодуватися, він влаштувався працювати до поміщика Ратченка в село Зарудське доглядати за бджолами і пропрацював там близько п’яти років.
У тринадцять років Дмитро перейшов працювати до поміщика Трофименка в місто Глухів, де навчився садівництва. У цього поміщика він пробув близько шести років і дев’ятнадцятирічним юнаком 1893 року з Глухова виїхав до Москви, де збирався вчитися.
Оскільки засобів до існування у нього не було, він був змушений їх заробляти і з цією метою влаштувався в церковний хор. До 1908 року він вступив псаломщиком у храм села Краскова під Москвою. Цього ж року він одружився з Анастасією Семенівною, родом зі Смоленської губернії. Шлюб їхній виявився бездітним. Псаломщиком Дмитро Іванович прослужив сім років. У 1915 році його висвятили на диякона до тієї ж церкви.
1917 року отця Димитрія перевели до Москви до церкви Воздвиження на Вражку (на Плющисі). Літо 1918 року стало пам’ятним для нього – тоді він знайшов свого духовного батька. Сталося так, що до церкви Воздвиження приїхав відспівати свою племінницю священик Володимир Богданов. Отець Димитрій співслужив із ним як диякон. По ходу богослужіння отець Володимир зробив йому кілька зауважень. Це перше коротке молитовне спілкування з отцем Володимиром справило на отця Димитрія дуже глибоке враження. Після закінчення відспівування отець Димитрій попросив дозволу бувати на квартирі у отця Володимира, щоб повчитися проведення богослужіння і не робити надалі помилок. Отець Володимир дав згоду, і дуже скоро отець Димитрій став його регулярним відвідувачем, а згодом і духовним сином.
1920 року отець Димитрій був висвячений на ієрея до того ж храму, в якому служив дияконом. У 1922 році, за клопотанням кліру церкви в ім’я преподобного Сави Освяченого (у Саввинському провулку), отець Димитрій був переведений туди. Це був рік, у який проводилося вилучення церковних цінностей. Масові арешти торкнулися і кліру церкви преподобного Сави: було заарештовано все її духовенство, зокрема й отець Димитрій. Священнослужителів звинуватили в антирадянських діях, що виразилися в читанні з амвона відозви Святішого Патріарха Тихона. Отець Димитрій був засуджений до трьох років виправно-трудових таборів. Маючи навички роботи з восьмирічного віку, в ув’язненні він займався шевським ремеслом і бджільництвом. З в’язниці він був звільнений достроково – 1924 року.
1925 року, звершуючи панахиду за протоієреєм Олексієм Мечовим, він познайомився з його сином – священиком Сергієм Мечовим, який згодом засвідчив вірність Христу мученицьким подвигом.
У 1927 році через негаразди зі старостою храму отець Димитрій був звільнений за штат. Отець Димитрій тяжко захворів, і хворів протягом року.
У 1928-1929 роках отець Димитрій був запрошений неофіційно “тимчасово послужити” позаштатним священиком у церкву в ім’я святих мучеників і безсрібників Кіра та Іоанна, що на Солянці (Сербське подвір’я).
У листопаді 1931 року помер протоієрей Володимир Богданов. Отець Димитрій відспівував його і їздив на кладовище служити панахиди. У такий важкий час, напередодні нових випробувань, він втратив духовного батька.
5 травня 1932 року отець Димитрій був заарештований вдруге. Отець Димитрій разом з іншими заарештованими священиками утримувався в Бутирській в’язниці. Він виявився залученим до слідства у справі єпископа Дмитрівського Серафима (Звездинського). Винним себе він не визнав. “Політичних поглядів, – сказав він, відповідаючи на запитання слідчого, – не маю. Майже ні з ким не знайомий, цікавлюся тільки внутрішнім життям”.
Згідно з вироком Особливої Наради при Колегії ОДПУ СРСР від 7 липня 1932 року отець Димитрій був на три роки висланий етапом у Західний Сибір, у село Тимськ Наримського краю. Після відбуття терміну, 1935 року, він оселився в місті Гжатську і влаштувався працювати лісорубом.
З початком нового періоду репресій наприкінці 1937 року шістдесятитрирічним старцем отець Димитрій переїхав ближче до Москви – в селище Томіліно Московської області. Тут він сам побудував на зароблені гроші будинок у сім квадратних метрів, який знайомі називали сарайчиком, і влаштувався працювати садівником при дитячому садку. У Москві жили його духовні діти і друзі; з ризиком бути заарештованим брав тепер отець Димитрій на свої плечі їхнє духовне окормлення. Він регулярно бував у Москві та селищах Підмосков’я, на квартирах і дачах служив літургію, сповідував і причащав, хрестив, відспівував. Репресії цього періоду дивом не торкнулися його. Господь зберігав його.

1941 року під час наступу німців на Москву дитячий садок, у якому працював отець Димитрій, евакуювався з Томіліна, але директорка садочка не запропонувала отцю Димитрію поїхати з ними, хоча він бажав цього.
Під час війни на місці колишнього господарства розмістилися військові госпіталі, при яких отець Димитрій був залишений садівником. Він вирощував розсаду капусти, помідори, буряк, моркву і квіти. Коли госпіталь виїхав із Томіліна, його залишили садівником при дитячих яслах заводу Семашка.
Нова хвиля арештів почалася 1946 року. Отець Димитрій ніколи б не був знайдений, якби не був відданий тими, заради яких ризикував життям у 1937-1939 роках.
Його втретє заарештували 17 травня 1946 року у віці сімдесяти двох років і ув’язнили у Внутрішню в’язницю МДБ СРСР. Тут йому довелося переконатися в тому, що майже всі знайомі йому заарештовані отці, брати і чада його зрадили. Наприклад, одна з духовних дочок отця Димитрія повідомила слідству: “…священик Димитрій, починаючи з 1936 по 1941 рік включно, систематично проводив нелегальні богослужіння”.
Інша розповідала: “…у 1945-1946 роках я з Крючковим зустрічалася у нашої знайомої, де також сповідувалася і причащалася. Востаннє це мало місце в березні…”
У всіх випадках, за найпереконливіших свідчень, коли слідство вже вважало його “викритим”, отець Димитрій незмінно говорив, що він обвинувачення не підтверджує: “Я все це заперечую”. На запитання про мету приїзду до нього відвідувачів відповідав: за насінням для городу, за квітами… Про мету своїх приїздів до Москви говорив: “У господарських справах… у зв’язку з необхідністю відремонтувати наявний у мене примус, інших розмов не було… я заходив на квартиру, щоб вона надала мені допомогу отримати кущ смородини у її знайомого…”
Слідству не вдалося заплутати його мережею повторюваних запитань. За час ув’язнення йому довелося пережити двадцять допитів, що тривали від двох до восьми годин. “Я ніколи не зізнаюся в будь-яких політичних злочинах”, – сказав він на одному з останніх допитів.
До моменту підписання обвинувального висновку його перевели в Лефортовську в’язницю. 30 вересня 1946 року отець Димитрій був засуджений до п’яти років заслання.
Священик Димитрій Крючков помер на засланні 9 вересня 1952 року і був похований у нині невідомій могилі на околицях міста Абакана.

Знайшли помилку