Преподобний Агапіт (Таубе) сповідник

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 5-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

Преподобний Агапіт сповідник народився 4 листопада 1894 року в місті Гатчині Санкт-Петербурзької губернії в сім’ї високопоставленого чиновника барона Михайла Таубе і в Хрещенні був наречений, як і батько, Михайлом. У 1912 році Михайло закінчив гімназію і вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, але закінчити встиг тільки три курси, бо 1916 року був призваний служити в армію.

Михайло Таубе служив молодшим офіцером батареї в артилерійському дивізіоні, спочатку в чині прапорщика, а потім підпоручика на посаді помічника командира батареї. Під час боїв у 1916 році він був важко поранений і потрапив до шпиталю. У 1918 році його знову призвали до армії, і він служив у комісаріаті продовольства в Північній області, а потім ад’ютантом при штабі армії та діловодом.

У 1922 році Михайла демобілізували, і він став співробітником музею Оптиної пустині, заснованого безбожною владою на місці закритого монастиря. Багато хто із наукових співробітників музею приїхав із Петрограда. Михайла Таубе рекомендувала як співробітника директор Оптинського музею Лідія Василівна Защук. Його було призначено хранителем зібрання книг монастирської бібліотеки, переданої тоді у відання музею. Тут він цілком зміг познайомитися з богословською спадщиною і багатющими за своїм духовним змістом рукописами.

Приїхавши до Оптиної, Михайло став духовним сином спочатку старця Нектарія, а потім ієромонаха Никона (Бєляєва), який і постриг його в мантію з ім’ям Агапіт. За спогадами тих, хто знав його в цей період, це була людина висока, худа, завжди сумна і зосереджена, яка шукала в християнстві не так розради, як духовного подвигу. Багато хто думав, що він стане згодом єпископом і богословом.

Науковим співробітником музею чернець Агапіт був до травня 1925 року. Потім його звільнили, і він жив то на батьківщині, то біля Оптиної, готуючи себе до священницького служіння й заробляючи на життя викладанням іноземних мов.

Відповідаючи на його запитання щодо рукопокладення, ієромонах Никон 14 червня 1927 року писав йому:

«Чесніший у Господі отче Агапіте! Боже благословення хай перебуває над Вами на віки.

Сердечно співчуваю Вам у скорботах Ваших і молюся за Вас, як за сина мого духовного. Мене запитував отець Лаврентій, і я йому, пригадую, відповів, що раджу Вам приїжджати до нас… Щодо висвячення мушу повідомити наступне: архієпископ Феофан (Туляков) узагалі великий букваліст і стоїть на букві закону й навряд чи буде висвячувати клірика не із його єпархії. Невідомо нам і те, чи має він узагалі можливість висвячувати… Про всяк випадок добре було б послати листа вашому Є. І. з проханням дати свою згоду на висвячення у кого-небудь із православних архієреїв. Якщо це буде навіть простий лист, мені здається, він матиме силу…

Нехай вчинить з нами Господь з волі Своєї святої і нехай управить життя наше на спасіння.

Прошу святих молитов і бажаю Вам миру й радості про Господа та всякого добробуту…»

Надіслати цей лист отець Никон уже не встиг, оскільки 16 червня ченця Агапіта заарештували, а 11 липня заарештували і його самого. До свого арешту чернець Агапіт ходив у світському одязі, а коли прийшли його заарештовувати, він з радістю одягнув рясу і пішов до в’язниці християнським сповідником, немов тільки й чекав цього моменту.

1 липня слідчий висунув йому обвинувачення в тому, що він «має широкі зв’язки з центральними містами Союзу РСР і, будучи співробітником Оптинського музею… зв’язується з контрреволюційним угрупованням зазначеного музею… і спільно веде контрреволюційну агітацію та релігійну пропаганду серед широких верств селянського населення… Маючи тісний зв’язок з Никоном Бєляєвим, Таубе, як особа, пов’язана зі всім науковим світом, з метою… контрреволюційної діяльності надає та використовує всі для нього можливості…»

Співробітники ОДПУ відповідно до ідеології, прийнятої тоді в державі, розглядали ченців як членів контрреволюційної організації, і тому питання про те, чи пострижена людина в чернецтво, хто її постриг і чи відбулося це таємно, для ОДПУ було питанням політичним. І той, хто прийняв чернецтво, і, особливо, той, хто звершив постриг, у їхніх очах скоювали злочин та порушували закон, не прописаний у кримінальному кодексі. Бажаючи отримати відомості про місце і про учасників цього «злочину», слідчий запитав отця Агапіта:

— Скажіть, коли вас постриг у чернецтво Никон Бєляєв, де саме це відбувалося і хто під час цього ще був.

Отець Агапіт добре розумів, як слідчий тлумачитиме його відповідь, і знав, що він незаконно запитує його про це, адже такої статті, як постриг у чернецтво, немає в кримінальному кодексі, складеному з урахуванням того, що Церква відокремлена від держави. Окрім того, є питання суто особисті, цікавість щодо яких слідчого, як представника держави, так само є незаконною. Отець Агапіт сказав:

— На це питання я відмовляюся давати відповідь.

— Чому?

— Оскільки стосується особистого мого життя.

Це була вичерпна з точки зору закону відповідь, і допити було припинено.

19 грудня 1927 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила ченця Агапіта на три роки ув’язнення в концтаборі на Соловках, але, як і його духовного отця, його залишили в Кемі. Перший час він жив там разом з отцем Никоном у пересильному таборі, але потім ченця Агапіта відправили на одне із табірних відряджень до лісу, на узбережжя Білого моря.

Після закінчення строку ув’язнення, 23 травня 1930 року Особлива нарада засудила його на три роки заслання, і його відправили до Архангельська, куди він прибув одним етапом разом з отцем Никоном, що стало для нього великою втіхою. Тут їм довелося проходити медичну комісію. Лікар, обстеживши отця Никона, зауважив, що за станом здоров’я він міг би бути направлений у кращі кліматичні умови.

Прибувши до Архангельська, отець Никон і отець Агапіт деякий час жили разом. Невдовзі отця Никона відправили до Пінеги, а отець Агапіт залишився сам поблизу Архангельська.

Ченцю Агапіту на той час ніхто не надсилав посилок, і черниця Амвросія (Оберучева) запитала його в листі, чи не потрібно чогось послати. Він написав, що потребує чобіт, оскільки його відправляють на роботи в ліс, на болото. У черниці Амвросії було скількись шкіри, і чернець-чобітник, який раніше шив отцю Агапіту чоботи, зшив їх для нього. Черниця Амвросія вирушила передати чоботи разом з продуктами отцю Агапіту в село за кілька кілометрів від Архангельська. «У цьому ж селі, — згадувала вона, — оселився і присланий сюди з Соловків владика Тихон (Шарапов) Гомельський. Він радо зустрів нас. Приміщення у нього було гарне, він знімав дві кімнати. В одній була марлевою фіранкою відокремлена частина для вівтаря».

Живучи біля Архангельська, чернець Агапіт познайомився з архієпископом Архангельським Антонієм (Бистровим) і деякими засланими єпископами й священниками, а владика Тихон (Шарапов) був його найближчим сусідом. 23 січня 1931 року архієпископа Антонія заарештували, і в тій самій справі взяли під варту двадцять одну особу, зокрема й ченця Агапіта.

Незабаром після арешту отця Агапіта, як і багатьох інших підслідних, відправили до п’ятого табірного пункту поблизу станції Пінюг, де його продовжували допитувати, цікавлячись, серед іншого, тим, чи знає він про таємні богослужіння, які звершував єпископ Тихон. Заявивши, що він ніколи не бачив, щоб його сусід-єпископ звершував удома таємні богослужіння і що жодних бесід між ними не було, він сказав: «Винним в антирадянській агітації себе не визнаю, оскільки ніколи і ніде на політичну тему антирадянських розмов не вів».

Ченця Агапіта звинуватили в тому, що він був найближчим прихильником єпископа Тихона (Шарапова), виконував його завдання серед селян, брав участь у допомозі засланому духовенству, яку організував архієпископ Антоній, і видавав себе серед селян «за мученика і невинного страждальця за віру Христову».

2 грудня 1931 року ченця Агапіта було засуджено на три роки ув’язнення в концтаборі і відправлено до Маріїнських таборів у Сибір. Після закінчення строку ув’язнення він оселився в місті Орлі, де тоді жило багато засланих і тих, хто відбув ув’язнення в таборах. Іноді він приїжджав до Москви, де зустрічався зі знайомими з часів перебування в Оптиній пустині.

На початку 1936 року отець Агапіт захворів, утворилася пухлина на язиці, і друзі пропонували йому лягти в лікарню. Він виїхав до Москви, операцію було зроблено, але лікарі попередили, що можуть бути наслідки. Через деякий час було виявлено нову пухлину, операцію робити не було смислу. Перед останнім від’їздом до Орла отець Агапіт назавжди попрощався зі всіма знайомими — попрощався просто, спокійно, ніби на якийсь час ідучи від усіх, щоб, дасть Бог, зустрітися в іншому житті знову.

Його страждання впродовж хвороби дедалі більше зростали, ні їсти, ні говорити він уже не міг, але попри це не втрачав бадьорості духу і, поки були сили, ходив до храму. Коли отцю Агапіту було що-небудь потрібно, він писав записки старенькій господині будинку, яка жила в іншій його половині, через стіну від нього. Він попередив її, що, коли йому стане зовсім погано, він їй постукає.

18 липня він постукав у стіну, і коли господиня увійшла, то побачила, що чернець Агапіт лежить, не зводячи очей з ікони Божої Матері. «Обличчя його було зосереджене і лагідне. Ні біль, ні страх не спотворювали його. Він не стогнав, тільки дихання ставало дедалі рідшим…» Згодом вона розповіла, що «переносив він свої страждання так світло, що вона молиться за нього, як за святого».

Чернець Агапіт (Таубе) помер 18 липня 1936 року і був похований на одному із кладовищ у місті Орлі, але могила його згодом була втрачена.