Сповідник Агапіт (Таубе), чернець p1e039a9r918cl1qffdmco2r1qtp3
Житія святих,  Липень

Сповідник Агапіт (Таубе), чернець

Місяця липня на 5-й день

Преподобносповідник Агапіт народився 4 листопада 1894 року в місті Гатчині Санкт-Петербурзької губернії в сім’ї високопоставленого чиновника барона Михайла Таубе, і в хрещенні його нарекли, як і батька, Михайлом. У 1912 році Михайло закінчив гімназію і вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, але закінчити встиг тільки три курси, коли 1916 року його призвали служити в армію. Михайло Таубе служив молодшим офіцером батареї в артилерійському дивізіоні, спочатку в чині прапорщика, а потім підпоручика на посаді помічника командира батареї. Під час боїв у 1916 році він був важко поранений і потрапив до шпиталю. У 1918 році його знову призвали до армії, і він служив у комісаріаті продовольства в Північній області, а потім ад’ютантом при штабі армії і діловодом. У 1922 році Михаїла демобілізували, і він став співробітником музею Оптиної Пустелі, заснованого безбожною владою на місці закритого монастиря. Багато хто з наукових співробітників музею приїхав із Петрограда. Михайла Таубе рекомендувала як співробітника директор Оптинського музею Лідія Василівна Защук. Його було призначено хранителем зібрання книг монастирської бібліотеки, переданої тоді у відання музею. Тут він цілком зміг познайомитися з богословською спадщиною і багатющими за своїм духовним змістом рукописами.
Приїхавши в Оптину, Михайло став духовним сином спочатку старця Нектарія, а потім ієромонаха Никона (Бєляєва), який і постриг його в мантію з ім’ям Агапіт. За спогадами тих, хто знав його в цей період, це була людина висока, худа, завжди сумна і зосереджена, яка шукала в християнстві не стільки розради, скільки духовного подвигу, і багато хто думав, що він стане згодом єпископом і богословом.
Як науковий співробітник музею чернець Агапіт пробув до травня 1925 року, а потім його звільнили, і він жив то на батьківщині, то біля Оптиної, готуючи себе до священицького служіння і заробляючи на життя викладанням іноземних мов.
Відповідаючи на його запитання щодо практичного здійснення цього, ієромонах Никон 14 червня 1927 року писав йому: “Чесніший у Господі отець Агапіт! Боже благословення нехай перебуває над Вами на віки вічні.
Сердечно співчуваю Вам у скорботах Ваших і молюся за Вас, як за сина мого духовного. Мене запитував отець Лаврентій, і я йому, пригадую, відповів, що раджу Вам приїжджати до нас… Щодо висвячення мушу повідомити наступне: архієпископ Феофан (Туляков) узагалі великий букваліст і стоїть на букві закону і навряд чи буде висвячувати клірика не з його єпархії. Невідомо нам і те, що чи має він узагалі можливість висвячувати… Про всяк випадок добре було б послати листа вашому Є.І. з проханням дати свою згоду на висвяту в кого-небудь із православних архієреїв. Якщо це буде навіть простий лист, мені здається, він матиме силу…
Нехай зробить із нами Господь з волі Своєї святої і нехай управить життя наше на спасіння.
Прошу святих молитов і бажаю Вам миру і радості про Господа і всякого благополуччя…”
Надіслати цей лист отець Никон уже не встиг, оскільки 16 червня ченця Агапіта заарештували, а 11 липня заарештували і його самого. До свого арешту чернець Агапіт ходив у світському одязі, а коли прийшли його заарештовувати, він із радістю одягнув рясу і пішов у в’язницю християнським сповідником, точно тільки й чекав цього моменту. 1 липня слідчий висунув йому обвинувачення в тому, що він “має широкі зв’язки з центральними містами Союзу РСР і, будучи співробітником Оптинського музею… зв’язується з контрреволюційним угрупованням зазначеного музею… і спільно веде контрреволюційну агітацію та релігійну пропаганду серед широких верств селянського населення… Маючи тісний зв’язок із Никоном Бєляєвим, Таубе, як особа, пов’язана з усім науковим світом, з метою… контрреволюційної діяльності надає та використовує всі для нього можливості…”.
Співробітники ОДПУ відповідно до ідеології, прийнятої тоді в державі, розглядали ченців як членів контрреволюційної організації, і тому питання про те, чи пострижена людина в чернецтво, хто її постриг і чи було це скоєно таємно, для ОДПУ було питанням політичним. І той, хто прийняв чернецтво, і, особливо, той, хто постриг, у їхніх очах скоювали злочин і порушували закон, не прописаний у кримінальному кодексі. Бажаючи отримати відомості про місце і про учасників цього “злочину”, слідчий запитав отця Агапіта:

– Скажіть, коли вас постриг у ченці Никон Бєляєв, де саме це відбувалося і хто при цьому ще був?
Отець Агапіт добре розумів, як слідчий інтерпретуватиме його відповідь, він знав, що слідчий незаконно запитує його про це, тому що такої статті, як постриг у чернецтво, немає в кримінальному кодексі, складеному з урахуванням того, що Церква відокремлена від держави; а крім того, є питання суто особисті, інтерес до яких слідчого, як представника держави, так само є незаконним, і отець Агапіт сказав:
– На це питання я відмовляюся давати відповідь.
– Чому?
– Оскільки стосується особистого мого життя.
Це була вичерпна з точки зору закону відповідь, і на цьому допити було припинено.
19 грудня 1927 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила ченця Агапіта до трьох років ув’язнення в концтабір на Соловки, але, як і його духовного батька, його залишили в Кемі. Перший час він жив разом з отцем Никоном у пересильному таборі в Кемі, але потім ченця Агапіта відправили на одне з табірних відряджень у ліс, на узбережжя Білого моря. Після закінчення терміну ув’язнення, 23 травня 1930 року Особлива нарада засудила його до трьох років заслання, і його відправили до Архангельська, куди він прибув одним етапом разом із отцем Никоном, що стало для нього великою втіхою. Тут їм довелося проходити медичну комісію. Лікар, обстеживши отця Никона, зауважив, що за станом здоров’я він міг би бути направлений у кращі кліматичні умови. Отець Никон, який звик відсікати свою волю… запитав поради з цього приводу в отця Агапіта, який не порадив йому робити що-небудь у цьому напрямку, і отець Никон послухався цієї поради, сказавши: “Воля Божа нехай звершується!” Після прибуття в… Архангельськ отець Никон і отець Агапіт деякий час жили разом. Незабаром отця Никона відправили в Пінегу, а отець Агапіт залишився один поблизу Архангельська.
Ченцю Агапіту на той час ніхто не надсилав посилок, і черниця Амвросія (Оберучева) запитала його в листі: чи не потрібно чогось послати. Він написав, що потребує чобіт, оскільки його відправляють на роботи в ліс, на болото. У черниці Амвросії було скількись шкіри, і чернець-чобітник, який раніше шив отцю Агапіту чоботи і знав його мірку, зшив їх для нього. Черниця Амвросія вирушила передати чоботи разом із продуктами отцю Агапіту в село за кілька кілометрів від Архангельська. “У цьому ж селі, – згадувала вона, – оселився і присланий сюди з Соловків владика Тихон (Шарапов) Гомельський. Він радо зустрів нас. Приміщення у нього було гарне, він знімав дві кімнати. В одній була марлевою фіранкою відокремлена частина для вівтаря”. Отець Агапіт знайшов квартиру для черниці Амвросії і відвідав її наступного дня. Він почав розповідати про отця Никона, з великою любов’ю і теплотою він згадував їхнє спільне життя і сумне розставання і попросив, щоб мати Амвросія обов’язково писала отцю Никону, оскільки її листи були для нього великою розрадою. Отримавши добротні чоботи, отець Агапіт віддав у лагодження валянки, а за день був заарештований разом із єпископом Тихоном.
Живучи в Архангельську, чернець Агапіт познайомився з архієпископом Архангельським Антонієм (Бистровим) і деякими засланцями єпископами і священиками, а з владикою Тихоном (Шараповим) він жив у найближчому сусідстві. 23 січня 1931 року архієпископа Антонія заарештували, у тій самій справі заарештували двадцять одну особу, і серед них ченця Агапіта. Незабаром після арешту його, як і багатьох інших підслідних, відправили до 5-го табірного пункту поблизу станції Пінюг, де його продовжували допитувати, і, зокрема, про те, чи знає він про таємні богослужіння, які здійснював єпископ Тихон. Заявивши, що він ніколи не бачив, щоб його сусід-єпископ здійснював удома таємні богослужіння, і що жодних бесід між ними не було, він сказав: “Винним в антирадянській агітації себе не визнаю, оскільки ніколи і ніде на політичну тему антирадянських розмов не вів”. Ченця Агапіта звинуватили в тому, що він був найближчим прихильником єпископа Тихона (Шарапова), виконував його завдання серед селян, брав участь у допомозі засланню духовенства, яку організував архієпископ Антоній, і видавав себе серед селян “за мученика і невинного страждальця за віру Христову”.
Незабаром черниця Амвросія отримала від отця Агапіта телеграму з адресою, в якій він просив надіслати йому валянки, бо взимку без валянок під час суворих морозів він опинився в дуже скрутному становищі. Вона зважилася зібрати йому посилку і відвезти. Їхати потрібно було електричкою. Якась дівчина взялася її проводити. “Посилку ув’язали в саночки, і тому довелося стояти з нею на майданчику, – згадувала черниця Амвросія. – Електрички повні одних робітників-чоловіків… Наша станція. Зі сходинок електрички треба сходити просто на обледенілу гірку. Я, звісно, впала. Через мою голову стрибають робітники. Чиясь рука опинилася над моєю головою і захищала мене від стрибаючих. Слава Тобі, Милосердний!

Розпитали, де тут поміщаються ув’язнені. Версти дві чи більше треба йти… Заскорузлі низькі деревця, між ними стежка, якою ми й пішли… Спаси Господи дівчину. Вона везла санки і вирішила мене провести до місця…
Я стала чекати, домагаючись прийому. Нарешті, мене впустили в намет і розкрили посилку. Не знайшовши нічого недозволеного, віднесли, і я отримала відповідну записку з подякою. Зробилося зовсім темно, треба десь ночувати… мені дали нічліг: пустили якісь сімейні, добрі люди. Наступного дня навіть пригостили мене млинцями і на дорогу дали. Занесла їх, проходячи повз намет, просила віддати їх отцю Агапіту. Він знову відповів мені запискою”.
2 грудня 1931 року ченця Агапіта було засуджено до трьох років ув’язнення в концтабір і відправлено до Маріїнських таборів у Сибір. Після закінчення терміну ув’язнення він оселився в місті Орлі, де в той час жило багато засланих і тих, хто відбув ув’язнення в таборах. Іноді він приїжджав до Москви, де зустрічався зі знайомими по Оптиній Пустині.
На початку 1936 року отець Агапіт захворів, утворилася пухлина на язиці, і друзі пропонували йому лягти в лікарню. Він виїхав до Москви, операцію було зроблено, але лікарі попередили, що можуть бути наслідки, і через деякий час він виявив нову пухлину, операцію робити було безглуздо. Перед останнім від’їздом до Оріла він назавжди попрощався з усіма знайомими – попрощався просто, спокійно, ніби на якийсь час ідучи від усіх, щоб, дасть Бог, зустрітися в іншому житті знову.
Його страждання впродовж хвороби дедалі більше зростали, ні їсти, ні говорити він уже не міг, але при цьому не втрачав бадьорості духу і, поки були сили, ходив до храму. Коли отцю Агапіту було що-небудь потрібно, він писав записки своїй старенькій господині-господині, яка жила на іншій половині будинку, через стіну від нього. Він попередив її, що, коли йому стане зовсім погано, він їй постукає. 18 липня він постукав у стіну, і, коли господиня увійшла, то побачила, що чернець Агапіт лежить, не зводячи очей з ікони Божої Матері. “Обличчя його було зосереджене і лагідне. Ні біль, ні страх не спотворювали його. Він не стогнав, тільки дихання ставало дедалі рідшим…” Згодом вона розповіла, що “переносив він свої страждання так світло, що вона молиться за нього, як за святого”. Чернець Агапіт (Таубе) помер 18 липня 1936 року і був похований на одному з кладовищ у місті Орлі, але могила його згодом була втрачена.

Знайшли помилку