...
Святого свящєномучєника Олександра,єпископа Команського 305e7ece32
Серпень,  Житія святих

Святого свящєномучєника Олександра,єпископа Команського

Місяця серпня на 12-й день

У граді Комани, що близько Неокесарії, його тоді прикрашав святий єпископ Григорій-чудотворець, був один чоловік, Олександр на ім’я. У жебрацькому образі перебував, його ж богоугодне життя було самому лише Богові відоме, а від людей цілком заховане. Був ученням філософ премудрий і міг мати багатство і честь серед людей, але вибрав для себе добровільну убогість Бога ради. Насміхаючись зі світу, перемінив мудрість свою на невігластво, вдаючи з себе одного з невчених і простаків, сповнюючи на собі апостольське слово, що каже: «Якщо комусь здається, що він мудрий серед вас у віці цьому, хай буде дурний, щоб премудрим бути». До крайнього смирення доходячи і з труду рук своїх бажаючи годуватися, блаженний Олександр віддав себе на останню роботу —видобувати вугілля і продавати його, і з того добував собі їжу на день. Був же посміховиськом і забавкою для дітей, бо працюючи і на торг приносячи вугілля, був чорний на лиці, наче ефіоп, і одяг його був чорний, і називали його всі Олександром-вуглярем, бо добував вугілля. Господь же, що на висотах живе, і над смиренними зглядається, і підносить їх, смиренного раба свого Олександра, якого в цьому житті хотів прославити і для Церкви своєї з нього мати користь і прикрасити ним її, підніс його до пречесного ступеня архієрейства таким чином.

Коли помер єпископ Команський, послали люди в Неокесарію до святого Григорія-чудотворця, просячи його, аби прийшов до їхнього града поставити єпископа. І прийшов до них Григорій святий. Був собор і вибори такого мужа, що був би достойний святительського сану. Багатьох різних вибирали: одні — благородних, інші — багатих, інші — добромовних, інші — з іншими чеснотами і на зріст показних —і приводили до чудотворця, хвалячи їх і достойними називаючи. Святий же чудотворець Григорій не спішив вибрати й назвати когось, але чекав звістки від Бога, поки той явить достойного. І, промовляючи до собору, згадав, як Бог вибрав Давида на спасіння Ізраїля: коли-бо Єссей привів свого старшого сина Еліява до святого Самуїла-пророка і спитав пророк Господа, чи він достойний помазання на царство, сказав до пророка Господь: «Не дивися на лице його ані на зріст». Годиться тому й нам (сказав Григорій святий) не на лиця дивитися, коли вибираємо пастиря цього граду, а шукати, кого Бог на те приготував. Бо дивитися на лице — то людське; Боже — дивитися на серце і не із зовнішнього вигляду судити про достоїнство, але з внутрішнього, невидимого, у серці чоловіка, відкритого самому Богові». Коли святий Григорій говорив те, не було приємним нікому слово його, і нарікали, сміючись, і казали собі: «Якщо не дивитися на зовнішній вигляд і шанованість при виборі єпископа, то треба вибрати Олександра-вугляра й поставити єпископом». Почали й інші сміятися, чуючи, що згадано Олександра.

А святий Григорій подумав собі, кажучи: «Не без Божого Промислу згадано чоловіка того, з якого всі сміються». І почав розпитувати: «Хто є той Олександр, про якого згадуєте? Хочу побачити його». Стояв же тоді Олександр зовні й пильнував мулів для тих, що там зійшлися. І пішов хтось, узяв Олександра й привів на собор. Коли увійшов він посеред собору, усі звернули на нього очі й почали сміятися, бо він був увесь чорний, обмащений вугіллям, наче мурин, і одяг його — латане лахміття, очорнене вугіллям. І коли всі з нього сміялися, він стояв перед святителем чесно, себе слухаючи, анітрохи не зважаючи на тих, що з нього сміялися. А чудотворець Григорій святий мав ясновидні очі, пізнав духом благодать Божу, що була в ньому, і що це муж, якого Бог на святительство наперед приготував. І, вставши зі свого місця, взяв окремо очорненого того чоловіка й на самоті спитав його, хто він. Просив його в ім’я Боже, аби сказав про себе правду. Олександр же, хоч утаїти себе хотів, проте й казати неправди перед таким святителем не міг, ще ж і присяги боявся — і розповів усе про життя своє: що спершу філософом був, тоді Бога ради в таку добровільну убогість і смирення прийшов. Розмовляючи з ним, святитель побачив, що він дуже освічений, не лише в зовнішній філософії, а й у Божественному Писанні. Звелів тому відвести його до вітальні своєї, й умити, і в одяг добрий одягнути, і привести його на собор.

Тим часом Григорій святий, на місці своєму на соборі сидячи, зайнятий був богонатхненою бесідою. І через короткий час вивели Олександра посеред собору, умитого, у світлому одязі, дуже гарного лицем — і ледве впізнали його й дивувалися. І почав Григорій святий до нього говорити, ставлячи питання зі Святого Письма. Той же відповідав розумно, і пізнали всі, що він учений і премудрий, і дивувалися вельми, як такий муж утаїв таку в собі премудрість, живучи посеред них як препростий невіглас. І мали докори сумління, що з такого мужа премудрого, який Бога ради смирився, насміхалися, за дурного його маючи. Тоді видно було сповнення слів Господніх, який говорить у Писанні, що людина дивиться на лице — Бог же на серце. Усі, що були на тому соборі, радісно й одноголосно вибрали його, щоб був їм за єпископа. І виводячи блаженного Олександра по ступенях, Григорій святий рукопоклав його спочатку на єрея, тоді поставив єпископом. Після поставлення його звелів чудотворець, аби сказав повчальне слово до людей. І коли почав блаженний говорити повчання, текла, як ріка, з уст його благодать Духа Святого, розчулюючи серця всіх. І була радість і веселість для цілого града через такого вченого пастиря Олександра, і славили Бога.

Григорій святий пішов до Неокесарії, а Олександр пас у Команах стадо Христове, прикладом був для вірних словом і життям. При цьому святителі трапилося одному філософові з Аттик, молодому літами, бути в Команах. Він, чуючи архієреєву повчальну бесіду до людей, підсміхався з нього, що не аттичними прикрасами красномовствує, а простою бесідою повчає. Не дбав бо святитель про красу слів у своїх повчаннях до народу, але про користь душі мав турботу. І було багато в бесіді його простого, для простих сказаного, але вельми душекорисного. Якось насмішник той, молодий аттичний філософ, мав таке видіння: здавалося, що бачить стадо білих голубів, дуже гарних, що якимось дивним сяйвом блищали, за словом псаломським: «Крила голубині посріблені й передпліччя в блиску золота». І був голос до нього такий: «Це слова Олександра-єпископа, з якого ти посміявся». Той же, збудившись із видіння, посоромився через гріх свій і, до арI хиєрея прийшовши, просив прощення.

Після цього піднялося гоніння на християн за царювання Диоклитіяна. І взяли святого Олександра, Команського єпископа, нечестиві елліни, і примушували його до ідолопоклоніння — не відрікся Христа. Мучили-бо його, у вогонь вкидали — і помер святий мученицыси за Христа Бога нашого.

Знайшли помилку