Священномученик Іоасаф Панов

Місяця серпня на 13-й день

Священномученик Іоасаф Панов народився 1860 року в сім’ї священика Стефана Панова та його дружини Агнії Олександрівни.

У отця Стефана Панова було семеро дітей. Будучи виховані в істинному благочесті, троє синів: Іоасаф, Михайло і Леонід — згодом прийняли сан священика. Пізніше, вже за радянських часів, священиком став і один із онуків отця Стефана.

1875 року Іоасаф закінчив Далматівське Духовне училище, а потім протягом декількох років був псаломщиком у Вознесенському соборі Єкатеринбурга. У 1889 році його висвятили в сан диякона, і він став виконувати своє служіння у Свято-Миколаївській церкві Верхньо-Туринського заводу Верхотурського повіту. Через два роки, у квітні 1891 року, указом Преосвященного Полікарпа, єпископа Єкатеринбурзького та Ірбітського, отець Іоасаф удостоївся зведення у сан священика і був переведений для служіння в село Нижнє Єкатеринбурзького повіту.

У другій половині XIX століття поблизу села Нижнього була влаштована пристань, завдяки чому воно стало перевалочною базою. Взимку до села невпинно тяглися обози із Сибіру з бочками меду, воску, топленої олії, з мішками пшениці, жита та вівса, кулями м’яса та сала. Все це передавалося на зберігання до весняного сплаву місцевим жителям. Кожної весни село Нижнє помітно пожвавлювалося, стаючи багатолюдним і галасливим: для сплаву барок з товарами по Чусовій у селі збиралося багато бурлаків. Усе це, безсумнівно, доставляло деякі труднощі місцевому священикові: йому доводилося духовно опікувати багато прийдешнього населення — від бурлаків до купців; склад парафіян постійно змінювався. Та й чисельність найкоріннішого населення села на початок XX століття була вже чималою — понад 2000 чоловік. Батюшці одному треба було здійснювати і богослужіння, і обряди, і обряди: Сповідь, Хрещення, Вінчання, відспівування… Так, у працях і невтомному служінні минуло тринадцять років його життя.

У листопаді 1904 року отця Іоасафа було переведено на служіння в Успенську церкву села Тигишського Камишловського повіту. Село це розташоване поблизу озера Тигіш, від якого і отримало свою назву.

У липні 1911 року отець Іоасаф на власне прохання, мабуть, через хворобу, був звільнений за штат, проте вже через півроку, на початку лютого 1912 року, йому було доручено тимчасове завідування приходом села Мостівського Ірбітського повіту.

У 1914 році до дня Святого Пасхи «за ревне та корисне служіння Церкві Божій» отець Іоасаф був удостоєний нагородження набедренником. На той час він був уже священиком села Миронівка Верхотурського повіту, де протягом кількох років служив разом з іншим майбутнім священномучеником, талановитим педагогом і ревним пастирем, отцем Іоанном Шишовим.

Після Жовтневого перевороту 1917 року представники радянської влади спочатку ставилися до духовенства хоч і вороже, але досить стримано. Проте з квітня-травня 1918 року ситуація стала змінюватися на гірший бік. Якщо офіційно радянський уряд легалізував терор лише 23 серпня/5 вересня 1918 року і самий розмах його припав на вересень того ж року, то на Уралі ця трагедія розігралася набагато раніше — у липні-серпні. Внаслідок цього від червоного терору на Уралі духовенство постраждало більше, ніж в інших російських регіонах.

13/26 серпня в селі Миронівка були заарештовані священики, що служили там: отець Іоасаф Панов і отець Іоанн Шишов. Їм було висунуто звинувачення в агітації проти Радянської влади та запропоновано слідувати «на станцію Єгоршино, до штабу, для допитів». Священики корилися, але поїхали не одні, а зі своїми синами. Отця Іоасафа викликався супроводжувати син Сергій, який щойно повернувся додому після закінчення Духовної семінарії, а отця Іоанна — син Володимир. Приблизно на відстані однієї версти від села, біля лісу, заарештовані були зупинені грубим окриком червоноармійців, які наказали священикам та Сергію зійти з коней. “Ну, попи, вставайте в ряд, піднімайте руки вгору, моліться своєму Богу, зараз вас розстріляємо”, – пролунав наказ червоних, коли арештанти зійшли на землю. “Слід лайка, залпи з рушниць, і три жертви принесені”, – писали пізніше в газеті “Уральське життя” зі слів очевидця – Володимира, сина отця Іоанна. Так священики, які служили біля одного престолу, і смерть зустріли разом, мужньо і безтурботно.

Священномученик Іоасаф Панов прославлений у Соборі новомучеників та сповідників Російських від Єкатеринбурзької єпархії у 2002 році.