Преподобний Єлеазар Анзерський (Севрюков)

Місяця січня на 13-й день

Уродженець гор. Козельська, син купця Севрюкова, Єлеазар ще в молодому віці прийшов у Соловецьку обитель і, випробуваний послухами, пострижений був у чернецтво; суворим постом, фортецею в молитві, глибокою увагою до себе самого він здобув собі повагу братії та любов ігумена Іринарха. Ревнуючи служити Господу з самозреченням більш тяжким, з благословення преподобного Іринарха пішов він на Анзерський острів, за 20 верст від обителі, і тут став подвизатися пустельником, не розважає його ніхто. Спершу жив він на горі біля озера. Для прожитку свого на пустельному острові робив він своїми руками дерев’яні чашки, ставив їх біля морської пристані, і тимчасові гості – моряки залишали пустельнику хліб та інші їстівні припаси.
Через 4 роки, 1616 р., пострижений у схиму, перейшов він до старої церкви св. Миколая, поставленої для тимчасових трудівників на солеварнях. Тут поставив він собі малу келійку і жив із Господом. Мало-помалу зібралося до нього кілька ревнителів скитського житія. Преподобний Єлеазар ввів для сподвижників древній чин скитського житія. Келії безмовних пустельників поставлені були за версту одна від одної. У суботу ввечері збиралися вони для спільної молитви і наступного дня, здійснивши недільний спів, розходилися по келіях для богомислення. Молитва, псалмоспів, рукоділля за силою становили звичайне заняття їхнє. Про душевні збентеження відкривали вони преподобному старцю. Преподобний був не тільки великим подвижником, а й любителем духовної просвіти. “Від багато чого Божественного писання, – сказано про нього у вкладній книзі скиту, – різні повісті зібравши, і три книги Цвітника своєю рукою написавши уставом; такожде і чин чернечого келійного правила в писанні – від іскусу, добре витлумачивши”. В інший час преподобний то уклінно молився, то рубав дрова і носив їх на спині своїй. Чимало довелося йому зазнати спокус то від духа злоби, то від людей немічних. Якось з’явився йому спокусник у вигляді брата обителі із запрошенням в обитель. Подвижник не хотів іти в дорогу, перш ніж здійснить правило келійної молитви, і став на молитву. Але коли доводилося йому читати молитву Господню – “Отче наш”, уявний брат виходив із келії; подвижник дивувався і продовжував молитися. Нарешті, після кількох дослідів повторення тієї самої історії уявний брат зник без сліду, а подвижник побачив, що якби вирушив він в обитель, то бурхливе море поглинуло б його.

Цар Михайло, який сумував про те, що не має спадкоємця престолу, і дізнався про преподобного Єлеазара від колишнього келаря Лаври, а тепер подвижника Соловецького, Олександра Булатнікова, викликав старця до Москви і просив молитов його. Старець сказав цареві, що народиться спадкоємець, і після теплого благання старця 1629 року народився царевич Олексій. Вдячний цар Михайло до гробу свого благотворив Анзерському скиту. Цар Олексій після вступу на престол наказав будувати кам’яний храм у скиту, розпочатий з волі батька його, але будівництво якого було зупинено. Він бажав бачити старця особисто, і старець, уже старезний, знову був у Москві. Старець був обласканий царем. Але в Соловецькій обителі обурювалися на те, що Анзерському скиту надали незалежність від обителі. Внаслідок того не тільки не закінчувалася побудова храму, незважаючи на царський указ, але сам старець ув’язнений був у кайдани і темницю. Преподобний утворив з учнів своїх суворих подвижників. Таким був Никодим, який був наступником наставника свого в скиту; великий Никон також був учнем Єлеазара. Коли цей анзерський скитник став сходити зі ступеня на ступінь влади і сили, він робив усе, що міг, для спокою преподобного Єлеазара. Будучи митрополитом, писав він до архімандрита: “побережіть Анзерських старців, будівничого і братію”, і наказував виконати прохання старця Єлеазара – відпустити в його скит лікарняного старця Кирика; в 1655 р. патріарх Никон випросив у царя відпускати в Анзерський скит більше, ніж раніше, свічок, ладану, вина і борошна для церковної служби; встановив бути 17 братам у скиту і послав від себе срібні оклади на ікони і дари скитникам грошима і рибою.
Св. старець помер після 40-річних подвигів січня 13-го дня 1656 р.

Тропарі, кондаки, молитви та величання