Житія святих,  Квітень

Преподобний Віталій Александрійський

Місяця квітня на 22-й день

Преподобний Віталій, чернець монастиря преподобного Серіда, прийшов до Александрії за святителя Іоанна Милостивого (памʼять 12 листопада), патріарха Александрійського (609–620).

Святий, досягнувши старості (йому було 60 років), наважився взяти на себе надзвичайний подвиг: він записав до себе в помянник усіх блудниць Александрії і почав старанно молитися за них. Преподобний трудився з ранку до вечора і заробляв щодня 12 мідних монет. Увечері святий купував собі один боб, який зʼїдав не раніше заходу сонця. Решту грошей він віддавав одній із блудниць, до якої приходив на ніч і говорив: «Благаю тебе, за ці гроші тримай себе в чистоті цю ніч, не гріши ні з ким». Потім преподобний замикався з блудницею в її кімнаті, і, поки блудниця спала, старець всю ніч молився, читаючи псалми, а вранці тихо йшов від неї. І так він робив щодня, відвідуючи по черзі всіх блудниць, до того ж брав із них клятву, що вони збережуть у таємниці ціль його відвідувань. Жителі Александрії, не знаючи правди, обурювалися поведінкою ченця, всіляко ображали його, а він покірно терпів усі глузування і тільки просив не засуджувати інших.

Святі молитви преподобного Віталія врятували багатьох занепалих жінок. Одні із них пішли в монастирі, інші вийшли заміж, треті почали чесно працювати. Але розповісти про причину свого виправлення і тим зняти звинувачення з преподобного Віталія вони боялися — їх повʼязувала клятва, взята святим. Коли одна із жінок порушила її і стала виправдовувати ченця, вона впала в біснування. Александрійці після цього не сумнівалися в гріховності преподобного.

Деякі клірики, спокусившись поведінкою ченця, донесли на нього святому патріарху Іоанну Милостивому. Але він не повірив донощикам і сказав: «Перестаньте засуджувати, особливо ченців. Хіба не знаєте, що сталося на Першому Нікейському Соборі? Деякі із єпископів і кліриків принесли один на одного письмові доноси блаженної памʼяті царю Константину Великому. Він наказав принести запалену свічку і, навіть не прочитавши писань, спалив їх і сказав: “Якби я на власні очі побачив єпископа, або священника, або ченця, котрий грішить, то покрив би такого своїм одягом, щоб ніхто не бачив його гріха”». Так мудрий святитель присоромив наклепників.

Преподобний Віталій продовжував свій важкий подвиг: будучи перед людьми грішником і блудником, він приводив заблукалих до покаяння.

Одного разу, виходячи із блудилища, преподобний зустрів юнака-блудника, котрий йшов туди, який з лайкою вдарив його по щоці і закричав, що монах ганьбить імʼя Христа. Преподобний відповів йому: «Повір мені, що за мене, смиренного, і ти отримаєш такий удар по щоці, що вся Александрія збіжиться на твій крик».

Через деякий час преподобний Віталій оселився в невеликій келії і в ній вночі помер. Тієї ж години перед юнаком, який ударив старця, зʼявився страшний біс, ударив його по щоці й закричав: «Ось тобі удар від ченця Віталія». Юнак почав біснуватися. Він у несамовитості катався по землі, рвав на собі одяг і кричав так голосно, що зібрав безліч народу.

Коли через кілька годин юнак прийшов до тями, то побіг до келії преподобного, волаючи: «Помилуй мене, рабе Божий, що я согрішив проти тебе». Біля дверей келії він остаточно прийшов до тями і розповів присутнім про свою зустріч з преподобним Віталієм. Потім юнак постукав у двері келії, але не отримав відповіді. Коли двері зламали, то побачили, що преподобний преставився до Бога, стоячи на колінах перед іконою. У руках у нього був сувій зі словами: «Мужі александрійські, не засуджуйте завчасно, поки не прийде Господь, Праведний Суддя».

У цей час прийшла біснувата жінка, покарана преподобним за порушення таємниці його подвигу. Доторкнувшись до тіла святого, вона зцілилася і розповіла народу про все, що сталося з нею.

Коли про смерть преподобного Віталія дізналися врятовані ним жінки, вони зібралися й розповіли про чесноти та милості святого.

Святитель Іоанн Милостивий радів, що не повірив наклепникам і не засудив праведника. Потім за скупчення жінок, які покаялися, навернених преподобним Віталієм, святий патріарх урочисто проніс його останки через усе місто і віддав їх чесному похованню. Відтоді багато александрійців поклали собі заповіт не засуджувати нікого.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Виталию Александрийскому, глас 8

В тебе́, о́тче, изве́стно спасе́ся, е́же по о́бразу:/ прии́м бо крест, после́довал еси́ Христу́,/ и де́я учи́л еси́ презира́ти у́бо плоть, прехо́дит бо,/ прилежа́ти же о души́, ве́щи безсме́ртней.// Те́мже и со А́нгелы сра́дуется, преподо́бне Вита́лие, дух твой.

Кондак преподобному Виталию Александрийскому, глас 2

Чистото́ю душе́вною боже́ственно вооружи́вся,/ и непреста́нные моли́твы/ я́ко копие́ вручи́в кре́пко,/ пробо́л еси́ бесо́вская ополче́ния./ Вита́лие, о́тче наш,// моли́ непреста́нно о всех нас.

Молитва преподобному Виталию Александрийскому

О, свяще́нная главо́, преподо́бне о́тче, преблаже́нне а́вво Вита́лие, не забу́ди убо́гих твои́х до конца́, но помина́й нас всегда́ во святы́х и благоприя́тных моли́твах к Бо́гу: помяни́ ста́до твое́, е́же сам упа́сл еси́, и не забу́ди посеща́ти чад твои́х моли́ за ны, о́тче свяще́нный, за де́ти твоя́ духо́вныя, я́ко име́яй дерзнове́ние к Небе́сному Царю́: не премолчи́ за ны ко Го́споду, и не пре́зри нас, ве́рою и любо́вию чту́щих тя: помина́й нас недосто́йных у Престо́ла Вседержи́телева, и не преста́й моля́ся о нас ко Христу́ Бо́гу, и́бо дана́ тебе́ бысть благода́ть за ны моли́тися. Не мним бо тя су́ща ме́ртва: а́ще бо те́лом и преста́вился еси́ от нас, но и по сме́рти жив сый пребыва́еши, не отступа́й от нас ду́хом, сохраня́я нас от стрел вра́жиих и вся́кия пре́лести бесо́вския и ко́зней диа́вольских, па́стырю наш до́брый. А́ще бо и моще́й твои́х ра́ка пред очи́ма на́шима ви́дима есть всегда́, но свята́я твоя́ ду́ша со а́нгельскими во́инствы, со безпло́тными ли́ки, с небе́сными си́лами, у престо́ла Вседержи́телева предстоя́щи, досто́йно весели́тся, ве́дуще у́бо тя вои́стину и по сме́рти жи́ва су́ща, тебе́ припа́даем и тебе́ мо́лимся: моли́ся о нас Всеси́льному Бо́гу, о по́льзе душ на́ших, и испроси́ нам вре́мя на покая́ние, да невозбра́нно пре́йдем от земли́ на Не́бо, от мыта́рств же го́рьких, бесо́в возду́шных князе́й и от ве́чныя му́ки да изба́вимся, и Небе́снаго Ца́рствия насле́дницы да бу́дем со все́ми пра́ведными, от ве́ка угоди́вшими Го́споду на́шему Иису́су Христу́: Ему́ же подоба́ет вся́кая сла́ва, честь и поклоне́ние, со Безнача́льным Его́ Отце́м, и с Пресвяты́м и Благи́м и Животворя́щим Его́ Ду́хом, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь.

 

Ще в розробці