Преподобний Віталій Александрійський

Місяця квітня на 22-й день

Преподобний Віталій, чернець монастиря преподобного Серіда, прийшов до Олександрії за святителя Іоанна Милостивого (пам’ять 12 листопада), патріарха Олександрійського (609-620).

Святий, досягнувши старості (йому було 60 років), наважився взяти на себе надзвичайний подвиг: він записав до себе в пам’ятний список усіх блудниць Олександрії і почав старанно молитися за них. Преподобний трудився з ранку до вечора і заробляв щодня 12 мідних монет. Увечері святий купував собі один боб, який з’їдав не раніше заходу сонця. Решту грошей він віддавав одній із блудниць, до якої приходив на ніч і говорив: “Благаю тебе, за ці гроші тримай себе в чистоті цю ніч, не гріши ні з ким”. Потім преподобний замикався з блудницею в її кімнаті, і поки блудниця спала, старець всю ніч молився, читаючи псалми, а вранці тихо йшов від неї. І так він робив щодня, відвідуючи по черзі всіх блудниць, до того ж брав із них клятву, що вони збережуть у таємниці мету його відвідувань. Жителі Олександрії, не знаючи правди, обурювалися поведінкою ченця, всіляко ображали його, а він покірно терпів усі глузування і тільки просив не засуджувати інших.

Святі молитви преподобного Віталія врятували багатьох занепалих жінок. Одні з них пішли в монастирі, інші вийшли заміж, треті почали чесно працювати. Але розповісти про причину свого виправлення і тим зняти звинувачення з преподобного Віталія вони боялися – їх пов’язувала клятва, взята святим. Коли одна з жінок порушила її і стала виправдовувати ченця, вона впала в біснування. Олександрійці після цього не сумнівалися в гріховності преподобного.

Деякі клірики, спокусившись поведінкою ченця, донесли на нього святому патріарху Іоанну Милостивому. Але він не повірив донощикам і сказав: “Перестаньте засуджувати, особливо ченців. Хіба не знаєте, що сталося на Першому Нікейському Соборі? Деякі з єпископів і кліриків принесли один на одного письмові доноси блаженної пам’яті царю Костянтину Великому. Він наказав принести запалену свічку і, навіть не прочитавши писань, спалив їх і сказав: “Якби я на власні очі побачив єпископа, або священника, або ченця, що грішить, то покрив би такого своїм одягом, щоб ніхто не бачив його гріха””. Так мудрий святитель присоромив наклепників.

Преподобний Віталій продовжував свій важкий подвиг: будучи перед людьми грішником і блудником, він приводив заблукалих до покаяння.

Одного разу, виходячи з блудилища, преподобний зустрів юнака – блудника, який йшов туди, який з лайкою вдарив його по щоці і закричав, що монах ганьбить ім’я Христа. Преподобний відповів йому: “Повір мені, що за мене, смиренного, і ти отримаєш такий удар по щоці, що вся Олександрія збіжиться на твій крик”.

Через деякий час преподобний Віталій оселився в невеликій келії і в ній вночі помер. Тієї ж години перед юнаком, який ударив старця, з’явився страшний біс, ударив його по щоці й закричав: “Ось тобі удар від ченця Віталія”. Юнак почав біснуватися. Він у несамовитості катався по землі, рвав на собі одяг і кричав так голосно, що зібрав безліч народу.

Коли через кілька годин юнак прийшов до тями, то побіг до келії преподобного, волаючи: “Помилуй мене, раб Божий, що я згрішив проти тебе”. Біля дверей келії він остаточно прийшов до тями і розповів присутнім про свою зустріч із преподобним Віталієм. Потім юнак постукав у двері келії, але не отримав відповіді. Коли двері зламали, то побачили, що преподобний преставився до Бога, стоячи на колінах перед іконою. У руках у нього був сувій зі словами: “Мужі олександрійські, не засуджуйте завчасно, поки не прийде Господь, Праведний Суддя”.

У цей час прийшла біснувата жінка, покарана преподобним за порушення таємниці його подвигу. Доторкнувшись до тіла святого, вона зцілилася і розповіла народу про все, що сталося з нею.

Коли про смерть преподобного Віталія дізналися врятовані ним жінки, вони зібралися і розповіли про чесноти і милості святого.

Святитель Іоанн Милостивий радів, що не повірив наклепникам і не засудив праведника. Потім при скупченні жінок, які покаявся, звернених преподобним Віталієм, святий патріарх урочисто проніс його останки через усе місто і віддав їх чесному похованню. Відтоді багато олександрійців поклали собі заповіт не засуджувати нікого.

Тропарі, кондаки, молитви та величання